Короткий виклад: Образи й характеристики героïв драми Шиллера Марiя Стюарт
Тут i далi трагедiя цитується в перекладi Н. Виль. Марiя
з'являється увесь час рiзноï — рвучкою, стривоженою,
гордою-спокiйною, радiсною, стурбованою долею iнших, що трiумфує,
раскаявшейся, виконаноï надiй i распрощались iз ними. З вуст рiзних
персонажiв на ïï адресу звучать рiзнi оцiнки. Неоднозначнiсть
— визначальна риса ïï характеристики. Неоднозначнi
можливостi ïï духовного розвитку. У нiй змiшане добре й дурне.
Нiщо людське Марiï не чужо, вона живаючи, i тому може бути
рiзноï, може мiнятися й мiняється пiд впливом пережитого.
Єлизавета ж не здатна до змiни й розвитку, ïï
внутрiшнiй вигляд статичний, мертвотно бездуховний. Не може бути миру
мiж Єлизаветою й Марiєю, вони не можуть дихати одним
повiтрям, iснувати одночасно на Землi, тому що живе й мертве
несовместни. Такий найбiльш широкий фiлософський рiвень контрастного
протиставлення цих фiгур. З iсторичноï точки зору Єлизавета
була бiльше прогресивною правителькою, чим Марiя. З Єлизаветою на
змiну феодальному самовладою прийшла мiцна державна централiзацiя,
пiдтримувана новим дворянством i нарождавшейся буржуазiєю. Нова
полiтична система затверджувалася в жорстокiй боротьбi зi староï. У
часи Єлизавети процес цей ще не завершився, у всякому разi у феодально-
католицьких сил було ще чимало прихильникiв. У драмi Шиллера лорд Берли,
ревний провiдник полiтики Єлизавети, попереджає неï:
- …Хiба ти
- Не знаєш, що не всi британцi з нами?
- Антихрист римський багато залучив
- На островi прихильникiв старанних
- Вони — твоï заклятi вороги!
- Тягне ïх до цiєï Стюарт!
Незалежно вiд того, винна чи Марiя в змовi проти Єлизавети, страта ïï була потрiбна Єлизаветi для змiцнення влади, тому що iм'я Марiï дiйсно було прапором феодально-католицькоï реакцiï. Так в iсторiï, так i в драмi. Але Шиллер з величезною силою оголює при цьому трагiчна невiдповiднiсть мiж iсторичною необхiднiстю й людянiстю. У його трактуваннi Марiя — прекрасна людина, що стала жертвою деспотизму.
З розвитком буржуазних вiдносин в Англiï стали поширюватися й
буржуазнi вдачi: користь, ощадливiсть, лицемiрство, раболiпство. Шиллер
показує, що цi вдачi укорекяются й при англiйському дворi.
Вирiшуючи питання про виннiсть Марiï, англiйськi лорди мало
стурбованi iстиною й справедливiстю. I якщо ïх якось хвилює
доля держави, те тiльки тому, що з нею зв'язанi ïхнiй власнi вплив
i вигода. Виключення становить тiльки старий граф Шрусбери. Вiн один
намагається розбудити в Єлизаветi терпимiсть, переконати
неï помилувати Марiю, не ганьбити себе насильством. Але
Єлизаветi ближче непримиреннiсть лорда Берли, що наполегливо
доводить ïй, що саме iснування Марiï ставить пiд сумнiв
ïï, Єлизавети, королiвськi права.
Цiлком у дусi часу дворушництво й облуднiсть графа Лейстера, фаворита
Єлизавети, якого вона колись намагалася нав'язати Марiï в
нареченi. Лейстер без усякоï знiяковiлостi пiдписує смертний
вирок Марiï. Довiдавшись, однак, що Єлизавета начебто схильна
прийняти сватовство французького принца, вiн вирiшує зробити
ставку на Марiю, сподiваючись на ïï втечу. Коли ж ця надiя
валить i змовники попадають у руки влади, Лейстер, що знав про змову й
схвалювала його, видає себе за його разоблачителя й тим знову
домагається втраченого було довiри Єлизавети, що все-таки
вiдмовила французькому принцовi. Саме з вуст Лейстера в суперечках про
долю Марiï звучить слово вигода, переконливе для королеви
Англiï. Берли, Лейстер — це тi, хто входить в англiйський
парламент, де сила трiумфує над правом. Протиставлення сила
— право — один з постiйних мотивiв трагедiï, слова цi
звучать у нiй часто. Єлизавета старанно ховає насильство за
видимiстю права. Марiя ж ясно розумiє, що мiж нею i
Єлизаветою йде суперечка про силу, не про право i марне
намагається вiдстояти своï права. Найбiльше властолюбство й
холодна ощадливiсть властивi самiй Єлизаветi. Вона показана
Шиллером як хитрий i розумний полiтик, що проводить свою лiнiю.
Єлизавета дiє обачно, умiє не дати себе обiйти й нi за
яких умов не поступиться свого верховенства.
Прагнучи позбутися вiд Марiï, Єлизавета пiклується про
тiм щоб не ушкодити своєï репутацiï в очах сучасникiв i
нащадкiв, i тому зволiла б тихо забрати Марiю чужими руками. Вона
вiдтягає страту Марiï, не даючи на те прямого розпорядження,
у розрахунку, що охорона зрозумiє ïï прозорi натяки.
Коли ж страта все-таки вiдбулася по пiдписаному нею же наказу,
Єлизавета, граючи ображену безвиннiсть, проганяє вiд себе
лорда Берли й вiддає пiд суд доглядача в'язницi Дэвидсона, що
нiбито порушили ïï волю.
Совiсть Єлизавету не мучить. У цьому вона рiдна сестра Франца
Моора з першоï драми Шиллера , Розбiйники, що вмiв розтягувати свою
совiсть як завгодно. Винноï опасней слить, чим бути, —
говорить вона. У трагедiï, по сутi, двi фiнальнi сцени. Перша
— страта Марiï (вона дається не в прямому зображеннi, а
у враженому сприйняттi Лейстера, що проводжає ïï на
ешафот) — завершує полiтичну лiнiю сюжету. На цьому рiвнi
торжество Єлизавети безроздiльно. Але Шиллеру важливий не тiльки
зовнiшнiй результат полiтичноï боротьби. За сценою страти треба
багатозначний епiзод, присвячений моральним i фило-софско-нравственним
пiдсумкам що вiдбувся. Вони проясняються при зiставленнi цих двох сцен,
що знову виявляють i зближення, i протиставлення двох центральних
образiв.
Марiя, що йде на страту, оточена друзями й тепло прощається з
ними. Тi, хто ранiше боягузливо оббрехав ïï перед судом, тепер
каються й запiзнилося реабiлiтують ïï. Єлизавета ж
залишається одна, засуджувана всiма. Граф Шрусбери, хоронитель
державноï печатки, не бажає бiльше служити Єлизаветi й
повертає ïй своï повноваження, супроводжуючи це
примiтною реплiкою: Противниця мертва. Тепер ти можеш Не вiдати страху й
не шанувати святинь. Лейстер теж назавжди залишає ïï,
вiдпливаючи у Францiю, краïну, ворожу Єлизаветi й дружню
Марiï.
Драма Шиллера Марiя Стюарт з'явилася першою художньою обробкою цього
драматичного сюжету, породженого самою iсторiєю. Доля
шотландськоï королеви за час, що минув з тих пор, не раз залучала
до себе увага письменникiв. Але драма Шиллера залишається
неперевершеноï по глибинi й силi втiлення цiєï теми .
Вiдтодi, як шилле-ровская Марiя Стюарт була вперше виконана на сиене (це
було в 1800 р. у Веймарском театрi, у ту пору керованому Ґете ),
ïï ставили безлiч разiв у театрах багатьох краïн миру.
Роль Марiï була однiєï iз кращих ролей великоï
росiйськоï акторки М. Н. Ермоловой у Малому театрi. У Московському
Художньому театрi Марiю грала А. К. Тарасова. I зараз у нашiй
краïнi Марiю Стюарт ставлять десятки театральних колективiв.