Короткий сюжет роману Беллоу Герцог
П'ятдесятилiтнiй професор iсторiï й лiтератури Мозес Герцог писавлисти, писав рiшуче всiм на свiтi — людям особисто знайомим i
незнайомим, живим i небiжчикам, родичам колишнiм i сущим, мислителям i
президентам, видавцям i побратимам по цеху, церковним дiячам i так,
нiкому конкретно, а те, бувало, i самому собi або Господовi Богу. Серед
його адресатiв iз числа особистостей широко вiдомих значилися Спиноза,
Ейзенхауер, Ницше, Розанов, Хайдеггер…
Причому на одному клаптику паперу перебувало мiсце й полемiцi з герром
Ницше про природу дионисийского початку, i нiжним словам, зверненим до
залишеноï подруги, i адресованому президентовi Панами радi боротися
iз засиллям пацюкiв у краïнi за допомогою протизаплiдних засобiв
Iншi пояснювали цю чуднiсть Герцога тим, що старовина, зважаючи на все,
рушив розумом, — i були неправi. Просто йому занадто дорого
обiйшлося друге розлучення: i сам факт, i огиднi обставини
супроводжували, що йому цiлком, остаточно вибили в Герцога ґрунт
з-пiд нiг. Ґрунт ця сама — як вiн зрозумiв, здраво
помiзкувавши, а час для здорового мiркування, як i вiдповiдний настрiй,
раптом з'явилося, коли перервався звичний плин сiмейно-академiчного
iснування, — i без того давно вже не був непорушною: разменен
шостий десяток; два спочатку щасливих, але распавшихся шлюбу — вiд
кожного по дитинi; якiсь ще жiнки, як i дружини, що привласнили собi
негiршi частки його душi;
приятелi, за рiдкiсними винятками оказавшиеся або зрадниками, або
нудними кретинами; академiчна кар'єра, що блискуче почалася
— дисертацiю Мозеса Герцога Романтизм i християнство перевели на
ряд мов, — але поступово згасла пiд купою пописаного паперу, який
так i не призначено було перетворитися в книгу, що дає вiдповiдi
на насущнейшие для захiдноï людини питання
Мабуть що, Герцог писав своï листи саме з метою знову встати на мало-
мальськи твердий ґрунт — вони служили йому як би ниточками,
протягненими у всiляких напрямках до рiзних епох, iдеям, соцiальним
iнститутам, людям… Своïм натягом цi ниточки бiльш-менш
фiксували, визначали положення Герцога у свiтобудовi, затверджували
його, Мозеса Герцога, особистiсть перед особою невтримноï
ентропiï, що замiряється в нашому сторiччi на духовне,
емоцiйне, iнтелектуальне, сiмейне, професiйне й сексуальне життя
людського iндивiда,
Може бути, втiм, все це йому тiльки здавалося. Не здавалася, але виразно
проходила перед розумовим поглядом Герцога, складаючись у пам'ятi з
розрiзнених епiзодiв i перетекающих один в iнший сюжетiв, собитийная,
фактична сторона його життя. На вiдмiну вiд нашого героя,
спробуємо вiдновити причинно-наслiдковi зв'язки й тимчасову
послiдовнiсть, почнемо з бэкграунда. Батько Мозеса, Iона Iсакович
Герцог, жив у Петербурзi по пiдроблених документах купця першоï
гiльдiï, наводнюючи росiйський ринок луком з Єгипту.
Процвiтав вiн доти, поки перед самою вiйною полiцiя не вивела його на
чисту воду; однак процесу палаша Герцог чекати не став i iз сiм'єю
спiшно перебрався в Канаду, де благополуччю Герцогiв настав кiнець. Iона
пробував себе в самих рiзних заняттях — вiд фермерства до
бутлеггерства, — але всюди його переслiдувало фатальну невдачу.
Але ж потрiбно таки годувати сiм'ю, платити за житло, виводити в люди
чотирьох дiтей — Мозеса, двох його братiв i сестру. Лише пiд
кiнець життя Iона Герцог якось устав на ноги й улаштувався Вчикаго.
З миру жебракiв, по перевазi єврейських кварталiв, де ïдиш
чулася набагато частiше англiйського, Мозес проторував собi шлях в
унiверситет. По закiнченнi унiверситету вiн слил — так, властиво,
i був — багатообiцяючим молодим фахiвцем. Незабаром женився на
Дейзи, що народила йому сина Марко. Замкнувшись на зиму з молодою
дружиною в сiльськiй глухоманi. Герцог закiнчив свою працю Романтизм i
християнство, що зробило майже сенсацiю в науковi колах
Але потiм з Дейзи якось не заладилося, вони розiйшлися, i Герцог став
щотижня мотатися з Фiладельфiï, де читав свiй курс, у Нью-Йорк
побачити iз сином. У Фiладельфiï тим часом у його життi утворилася
зворушлива, невимоглива, нiжна й досить забавна японка Соно, а трохи
згодом — Маделин.
Маделин, при своєму красномовному прiзвищi Понтриттер, була тодi
ревною перетвореною католичкою й спецiалiсткою по iсторiï
росiйськоï релiгiйноï думки. Майже iз самого початку вона
влаштовувала йому прямо в постелi слiзнi сцени на тему того, що вона
лiченi тижнi як християнка, але iз-за нього вже не може йти до сповiдi.
Герцог любив Маделин i тому, переборовши нелюдськi труднощi, домiгся вДейзи розлучення, щоб женитися на нiй;
Соно говорила йому, що в Маделин злi, холоднi очi, але Герцог тодi
списало ee слова на ревнощi Релiгiйний запал Маделин незабаром якось
зiйшов на нi, Джун вона так i не хрестила. Герцог же, пiддавшись спокусi
патрiархальностi, зробив учинок, про яке потiм не раз шкодував: всю
батькiвську спадщину, двадцять тисяч, вона вгробив на покупку й
облаштованiсть будинку в Людевилле, мiстечку на заходi Массачусетса, не
позначеному навiть на картi штату. Людевилльскому житлу належало стати
родовим гнiздом Герцогiв (це словосполучення досить забавляло Мозеса),
тут вiн планував завершити свою книгу
Рiк, проведений Герцогом i Маделин у сiльському будинку, ознаменувався
його цiлеспрямованою роботою над благоустроєм житла й над книгою,
ïх загальними любовними захватами, але також iстериками й
приступами лихоï вдачi Маделин, якi вона пояснювала — коли
вважала за необхiдне це робити — досадою на те, що по милостi
Герцога вона бездарно витрачає кращi роки життя в глухоманi;
як вона нiколи в цю саму глухомань прагнула, Маделин як би й забулася
Згодом Маделин всi частiше стала говорити про переïзд. У прагненнi
до бiльших мiст ïï пiдтримував Валентайн Герсбах, сусiд
Герцогiв, диктор мiсцевоï радiостанцiï, що постiйно повторював
про те, що така блискуча жiнка й багатообiцяюча спецiалiстка повинна
бути оточена цiкавими людьми, якi по достоïнству оцiнять
ïï i ïï таланти
Що правда, то правда. Iз суспiльством у Людевилле було туго — коло
спiлкування Герцогiв обмежувалося Герсбахом i його безбарвною тихою
дружиною Фебой. З ними Мозес i Маделин близько приятельствовали,
Валентайн же прагнув створити образ вiдданоï, гарячоï дружби;
часом приймаючи вiдносно Герцога заступницький тон, вiн проте рабськи
копiював все те, що йому представлялося в Герцогу шляхетним
Маделин удалося наполягти на своєму, i Герцоги перебралися в
Чикаго, захопивши iз собою Фебу з Валентайном, якому Мозес,
використовуючи старi зв'язки, пiдшукав у мiстi непогане мiсце
Коли Герцог орендував будинок, дещо в ньому подремонтировал, улаштував
ще деякi дрiб'язки, Маделин раптом урочисто оголосила йому, що мiж ними
все кiнчено, вона його бiльше не любить i тому йому краще виïхати
куди-небудь, наприклад у Нью-Йорк, залишивши Джун ïй. Знаючи, що
якщо жiнка залишає чоловiка, те це завжди остаточно, Герцог не
став не сперечатися, не просити Маделин ще подумати
Потiм уже його вразила нелюдська передбачливiсть Маделин: оренда була
ïм оплачена далеко вперед; адвокат — вiн взагалi ж уважав
його своïм приятелем — виключив усяку можливiсть оформлення
опiки Герцога над дочкою, а заодно став нав'язувати страховку, по якiй у
випадку смертi або щиросердечного захворювання Герцога Маделин була б
забезпечена до кiнця днiв;
лiкар, також пiдготовлений Маделин, натякав, що з його, Герцога, мозками
дiється негарне
Зовсiм розбитий, Герцог виïхав iз Чикаго, а потiм надовго
вiдправився в Європу, де в рiзних краïнах читав якiсь
лекцiï, любив якихось жiнок… У Нью-Йорк вiн вернувся в станi
гiршому, чим ïхав. Тут^-те вiн i прийнявся за писання листiв
У Нью-Йорку Герцог якось стрiмко, але начебто б мiцно зiйшовся з
Рамоной, що слухала його лекцiï на вечiрнiх курсах. Рамона була
власницею квiткового магазина й магiстерського ступеня Колумбiйського
унiверситету по iсторiï мистецтв. Герцог був бiльш нiж задоволений
цiєю особою, у жилах якоï текла гримуча сумiш аргентинськiй,
єврейськiй, французькоï й росiянцi кровей: у постелi вона
була професiоналкою в кращому розумiннi цього слова, чудово готовила,
розум i щиросердечнi якостi теж не змушували бажати нiчого бiльшого;
злегка бентежило тiльки одне — Рамоне було пiд сорок, отже, у
глибинi душi вона не ладь була б обзавестися чоловiком
Завдяки Рамоне до Герцога повернулася здатнiсть до активних дiй. Вiн
вiдправився Вчикаго.
Герцог i ранiше, траплялося, випробовував пiдозри — за якi йому
було безумно соромно перед самим собою — про зв'язок дружини з
Герсбахом, але коштувало йому якось висловити ïх Маделин, вона
вiдповiла йому вбивчими аргументами в тiм родi, що, мол, як вона може
спати з людиною, вiд якого, коли вiн скористається туалетом,
сморiд коштує на весь будинок. Але тепер у Герцога був лист
подруги найближчого його приятеля Лукаса Асфальтера, подрабативавшей у
Маделин бейбиситером. У ньому ясно говорилося, що мало того що Герсбах
чи ледве не постiйно живе з Маделин, якось раз вони замкнули крихту Джун
у машинi, щоб вона не заважала ïм займатися любов'ю. Якби вдалося
довести, що блуд дiється в будинку, де живе його дитина, дiвчинку
майже напевно вiддали б батьковi. Але єдина людина, чиï
показання на цей рахунок виявилися б незаперечними, Феба, тупо
повторювала Герцоговi, що Валентайн щовечора приходить додому, а з
Маделин майже не спiлкується
Герцог же своïми очами бачив, пiдкравшись до будинку, як Герсбах
купав Джун. У нього був iз собою револьвер, що вiн взяв з батькiвського
стола разом зi стосом царських рублiв, призначених у подарунок синовi,
— пiсля Чикаго Герцог планував вiдвiдати Марко в лiтньому таборi.
У револьверi виявилося два патрони, але Герцог знав, що стрiляти вiн нi
в кого не стане, И не став
Наступного дня, коли, через Асфальтера домовившись iз Маделин, Герцог
зустрiвся iз Джун i вiдправився з нею погуляти, подивитися всякi цiкавi
речi, у його машину урiзався мiкроавтобус. Джун не постраждала, коли ж
полiцейськi витяглися iз салону Герцога, що втратив свiдомiсть,, з
кишень у нього вивалився револьвер покiйного батька, на який, природно,
не було дозволу, i пiдозрiлi рублi
Герцога негайно заарештували. Викликана в дiлянку забрати дiвчинку
Маделин оголосила полiцейським, що Герцог — людин небезпечний i
непередбачений, що заряджений пiстолет вiн носить неспроста. Однак усе
обiйшлося: богатий брат Герцога Шура внiс стан, i вiн вiдправився в
Людевилль зализувати рани. Iнший брат, УИЛЛ, що займався торгiвлею
нерухомiстю, вiдвiдав його там, i разом вони вирiшили, що поки будинок
продавати не коштує — однаково вкладених у нього грошей не
повернути. Будинок Герцог застав у страшно запущеному станi, але до
приïзду Уилла не удосужился навiть подбати про електрику, оскiльки
весь його час iшло на писання листiв. Брат переконав Герцога зайнятися
елементарним благоустроєм, i той вiдправився в сусiднє
селище. Там його по телефонi знайшла Рамона, що гостювала неподалiк у
друзiв. Вони зговорилися пообiдати в Герцога
Майбутнiй вiзит Рамони небагато турбував Герцога, але, зрештою, вони
адже тiльки пообiдають. Чекаючи гостi Герцог остудив вино, нарвав
квiтiв. Тим часом увiмкнулося електрику, жiнка iз селища продовжувала
вимiтати з будинку смiття…
Раптом, побiжно, Герцог подумав, а чи не вичерпало себе писання листiв.
I iз цього дня вiн ïх бiльше не писав. Нi єдиного слова
Л. А. Карельський
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.
