Гете дипломований фахiвець
6 серпня 1771 року Вольфґанґ здобув французький ступiнь
лиценцiата права, бо Страсбурґ був французьким мiстом. Це звання
вiдповiдало нiмецькому ступеню доктора.
З дипломом доктора права Ґете повернувся до Франкфур-та-на-Майнi,
де прожив понад чотири роки, але його адвокатська дiяльнiсть тут не була
успiшною. Тому вiн прийняв запрошення молодого герцога Карла Августа i
вирушив до Веймару (листопад 1775). Герцогу було на той час 18,
Ґете 26 рокiв. Вiн сподобався герцоговi i майже одразу став його
порадником, товаришем у розвагах. Вибiр на користь вищого
аристократичного свiту Ґете зробив не тiльки тому, що його
приваблювала перспектива влади: поетовi необхiдно було подолати душевний
неспокiй, спричинений розривом iз багатою красунею Анною Елiзабет (Лiлi)
Шенема.
Дiяльнiсть Ґете в державному апаратi Веймару. Вей-марське
герцогство складалося на той час iз двох князiвств:
сiльськогосподарськоï низини навколо Єни та невеликоï
областi з гiрничорудною промисловiстю. У герцогствi було лише 100 000
жителiв.
50 рокiв прослужив Ґете у Веймарському герцогствi. Пiвтора мiсяця
вiн розмiрковував i врештi вирiшив остаточно залишитись у Веймарi: Як би
там не було, а герцогства Веймар i Ейзенах це все ж таки арена, де я
можу спробувати вiдiграти роль у всесвiтнiй iсторiï. У щоденнику-26-
рiчного Ґете з'являється такий запис: Я вже дiзнався про
життя придворного, тепер хочу скуштувати влади.
Придворнi аристократи дивилися на фаворита герцога як на вискочку i
втiшалися думкою, що поет нiколи не стане державним дiячем. Ґете
дiйсно стояв осторонь зовнiшньоï полiтики, але його цiкавило все,
що могло пiти на користь народу. Карл Август наказав увести Ґете
до центрального державного органу Веймару Таємноï ради, де
вiн зайняв останнє, сьоме мiсце, здобувши невисокий чин
таємного радника. У нього навiть не було певних обов'язкiв,
єдине його завдання полягало в пiдтримцi герцога проти старих
чиновникiв.
1782 року поет здобув дворянський титул, а наступного року став
вiдiгравати важливу роль у державному життi Веймару. Вiн виконував
обов'язки прем'єр-мiнiстра, мiнiстра культури, шляхiв, вiйськового
мiнiстра, директора театру.
У першi чотири роки державноï дiяльностi Ґете брався за все,
що могло бути корисним для його батькiвщини, бджiльництво, садiвництво
та iншi практичнi справи. Веймарське герцогство слугувало йому моделлю,
за якою вiн хотiв вивчити всю краïну, щоб полiпшити життя
ïï населення.
13 рокiв Ґете присвятив вiдновленню гiрничоï справи в
Iльменау. Поряд iз цим вiн керував лiсництвами, вiдвiдував рiзнi мiсця
краïни для ознайомлення, з життям людей, працював у будiвельнiй
комiсiï, лагодив зруйнованi шляхи i прокладав новi, збирав i
аналiзував матерiали про розвиток мiсцевоï текстильноï
промисловостi. Ґете скоротив наполовину армiю герцогства i вiдкрив
школу для солдатських дiтей. Завдяки жорсткiй регламентацiï бюджету
на утримання апарату чиновникiв йому вдалося полiпшити фiнансовий стан
держави. Багато зусиль доклав письменник, аби пiднести престиж
унiверситету в Єнi, де вiн читав лекцiï з анатомiï. Ще
однiєю важливою справою Ґете було створення у Веймарському
передмiстi найпрекраснiших паркiв Нiмеччини.
Однак сам Ґете не вважав свою дiяльнiсть реформаторською. На його
думку, це були повсякденнi справи з управлiння державою, якi не
задовольняли поета.
