Герой повести Можаева Живий

Федiр Кузькин на прiзвисько Живий — продовження черги росiйських
безжурних правдолюбцiв — вiд фольклорного Иванушки-дурака до
Василя Теркина. Лиха його почалися ще до вiйни, коли його за вiдмову вiд
належному головi посади й перекiрлива вдача саджали у в'язницю. А зараз,
в 1956 роцi, вiн iнвалiд Вiтчизняноï, уже лiтнiй, котрому нелегко
живеться в рiдному колгоспi: паличок-трудоднiв наставили багато, а iз
урожаю видали тiльки мiшок гречки на все сiмейство, у якому п'ятеро
дiтей. Щоб вижити, вiн вирiшує пiти з колгоспу в надiï де-
небудь улаштуватися, але його вiдразу починає переслiдувати
начальство
Федiр Кузькин i сам не ликом шитий. Його гостра мова , глузування,
глузування приводять у лють сидячих на шиï народу керiвникiв, якi
за всяку цiну намагаються вижити його iз села, не велять продавати його
сiм'ï хлiб, вiдбирають город, призначають несусвiтнiй податок. Ф.К.
спритно викручується iз всiх лих, навiть на судi до захвату
односiльчан (Вiн з води сухим вийде! Живий — вiн i є
живий…) долає своïх супротивникiв, що закоснiли в
начальницькому неробствi Федiр Кузькин — один з тих
майстровитих, терплячих, що не сумують нi за яких умов, що поважають
себе людей, якi вмiють i хочуть працювати, якими навiть у самi тяжкi
часи жива Росiя
Спектакль Театру на Таганку Живий у постановцi Ю.П.Любимова, з
В.С.Золотухиним у головнiй ролi, що бачила вся Москва на незлiченних
генеральних репетицiях з 1969-го по 1975 р., так i не був допущений до
прем'єри, що вiдбулася тiльки в 1989 р. Тодi ж з'явилася
екранiзацiя режисера С.И.Ростоцкого.