Блок Дванадцять (переказ у прозi)

Дiя вiдбувається в революцiйному Петроградi взимку 1917/18 р.
Петроград, однак, виступає i як конкретне мiсто, i як осередок
Вселеноï, мiсце космiчних катаклiзмiв. Перша iз дванадцяти глав
поеми описує холоднi, заснiженi вулицi Петрограда, що терзає
вiйнами й революцiями. Люди пробираються по слизьких дорiжках,
розглядаючи гасла, клянучи бiльшовикiв. На стихiйних мiтингах хтось
— мабуть, письменник — витiя — говорить про продану
Росiю. Серед перехожих — невеселий товариш пiп, буржуй, бариня в
каракулi, заляканi баби. Доносяться обривковi лементи з якихось сусiднiх
зборiв. Темнiє, вiтер пiдсилюється. Стан — поета?
когось iз перехожих? — описується як злiсть, смутна злiсть,
чорна злiсть, свята злiсть.

Другий роздiл: по нiчному мiсту йде загiн iз дванадцяти чоловiк. Холод
супроводжується вiдчуттям повноï волi; люди готовi на всi,
щоб захистити мир новий вiд старого — пальнем-ка кулею у Святу
Русь — у кондову, в избяную, у толстозадую. По дорозi бiйцi
обговорюють свого приятеля — Ваньку, щоМ сошелись з багат дiвк
Катькой, лая його буржу: замiсть т щоб захища революцi, Ванька проводи
час вкабаках.
Глава третя — лиха пiсня, що виконує, мабуть, загоном iз
дванадцяти. Пiсня про те, як пiсля вiйни, у рваних пальтечках i з
австрiйськими рушницями, хлопцi служать у Червонiй гвардiï.
Останнiй куплет пiснi — обiцянка свiтовоï пожежi, у якому
сгинут всi буржуï. Благословення на пожежу испрашивается, однак, у
Бога

Четвертий роздiл описує того самого Ваньку: з Катькой на молодцi
вони несуться по Петрограду. Гарний солдат обiймає свою подругу,
щось говорить ïй; та, задоволена, весело смiється

Наступна глава — слова Ваньки, зверненi до Катьке. Вiн
нагадує ïй ïï минуле — повiï, що
перейшла вiд офiцерiв i юнкерiв до солдатiв. Розгульне життя Катьки
вiдбилася на ïï гарному тiлi — шрамами й подряпинами вiд
ножових ударiв покинутих коханцiв. У досить грубих вираженнях (Аль, не
згадала, холера?) солдат нагадує гулящiй панянцi про вбивство
якогось офiцера, до якого та явно мала вiдношення. Тепер солдат
вимагає свого — попляши!, поблуди!, спати iз собою поклади!,
згрiши!

Шоста глава: молодець, що везе коханцiв, зiштовхується iз загоном
дванадцяти. Збройнi люди нападають на сани, стрiляють по сидячим там,
загрожуючи Ваньке розправою за присвоєння чужоï дiвчинки.
Молодець вiзник, однак, вивозить Ваньку з-пiд пострiлiв; Катька iз
простреленою головою залишається лежати на снiгу

Загiн iз дванадцяти чоловiк iде далi, настiльки ж бадьоро, як перед
сутичкою з вiзником, революцьонним кроком. Лише вбивця — Петруха
— сумує по Катьке, що була колись його коханкою. Товаришi
засуджують його — не таке нинi час, щоб няньчитися з тобою.
Петруха, дiйсно повеселiлий, готовий iти далi. Настрiй у загонi саме
бойове: Замикайте етажи, нинi будуть грабежi. Вiдмикайте льоху —
гуляє нинi голота!

Восьма глава — плутанi думки Петрухи, що сильно засмучується
про застрелену подругу; вiн молиться за заспокоєння душi неï;
тугу свою вiн збирається розiгнати новими вбивствами — ти
лети, буржуй, воробишком! Вип'ю крiвцю за зазнобушку, за
чернобровушку….

Глава дев'ята — романс, присвячений загибелi старого миру. Замiсть
городового на перехрестi коштує буржуй, що мерзне, за ним —
дуже що добре сполучається iз цiєю згорбленою фiгурою
— паршивий пес

Дванадцять iдуть далi — крiзь хуртовинну нiч. Петька поминає
Добродiï, дивуючись силi пурги. Товаришi нарiкають йому за
несвiдомiсть, нагадують, що Петька вже замарано Катькиной кров'ю,
— це значить, що вiд Бога допомоги не буде

Так, без iменi святого, дванадцять чоловiк пiд червоним прапором твердо
йдуть далi, готовi в будь-який момент вiдповiсти ворогу на удар.
Ïхнiй хiд стає вiчним — i хуртовина порошить ïм в
очi днi й ночi безперервно….

Глава дванадцята, остання. За загоном погоджується шолудивий пес
— старий мир. Бiйцi загрожують йому багнетами, намагаючись
вiдiгнати вiд себе. Спереду, у тьмi, вони бачать когось; намагаючись
розiбратися, люди починають стрiляти. Фiгура проте не зникає, вона
вперто йде спереду. Так iдуть державним кроком — за —
голодний пес, спереду — iз кривавим прапором <…> Iсус
Христос.

Назва поеми вiдтворює ключовий новозавiтний мотив дванадцять
апостолiв Христа. Число головних героïв, червоногвардiйцiв,
визначило композицiю добутку (дванадцять глав). Згiдно блоковской
позначцi на рукописi ("И був з розбiйником. Жило дванадцять
розбiйникiв"), число це посходить також до поеми "Кому на Русi жити
добре" Н.А.Некрасова. Поява в поемi колективного, свого роду збiрного
образа Дванадцяти (персонiфiкований, особливо показаний лише Петруха,
мигцем згадають лише ще один бiльшовик: "Андрюха, допомагай!")
червоногвардiйцiв закономiрно: Блок хотiв зобразити коллектианое, по
вираженню Л.Толстого, "ройове" свiдомiсть i колективну волю, що прийшли
на змiну iндивiдуальному початку. Блок виходив з того, що саме росiйська
iнтелiгенцiя здатна зрозумiти й прийняти революцiю. У вiдповiдi на
анкету " чиМоже iнтелiгенцiя працювати з бiльшовиками?" Блок писав 14
сiчня 1918 р.: "Iнтелiгенцiя завжди була революцiйна. Декрети
бiльшовикiв — це символи iнтелiгенцiï". У готом вiдношеннi
Блок протиставляв iнтелiгенцiю буржуазiï: "У буржуа —
ґрунт пiд ногами певна, як у свинi — гнiй: сiм'я, капiтал,
службове становище, орден, чин, Бог на iконi, цар на тронi. Витягнися це
— i все полетить нагору тормашками". Така позицiя визначила
сатиричне зображення буржуазiï й " миру, щойде," у першому роздiлi
поеми. Спочатку з'являється "бабуся", що "убивається —
плаче" i побачивши плаката "Вся влада

Установчим зборам!".

Нiяк не зрозумiє, що виходить,

На що такий плакат,

Такий величезний шматок?

Скiльки б вийшло онуч для хлопцiв,

А всякий — роздягнений, разут… Це обивательський погляд
стороннього свiдка подiй. Слiдом з'являється "Буржуй на
перехрестi", що "У комiр сховало нiс". Разючий збiг iз цим сатиричним
образом знаходимо в М.Цветаевой, що зовсiм не привiтала революцiю, у
нарисi того ж 1918 р. "Жовтень у вагонi": "Так це в мене й залишилося,
перше бачення буржуазiï в Росiï: вуха, що ховаються в шапках,
душi, що ховаються в шубах, бачення шкiри. Потiм
з'являється"Письменник — Витiя":

Довгi волосся

И говорить напiвголосно:

- Зрадники!

- Загинула Росiя!

Четвертий герой —"нинi невеселий, товариш Пiп". П'ята
—"Бариня в каракулi", теж зображується в сатиричному
ключi:"Поскользнулась i — бац — розтяглася!" Нарештi,
з'являються повiï, у яких бiльшовицька критика побачила пародiю на
революцiю:

…I в нас були збори…

…От у готом будинку…

…Обговорили -

Ухвалили:

На час — десять, на нiч — двадцять п'ять…

…I менше — нi з кого не брати…

…Пiдемо спати…

Реплiки п'яти учасниць цiєï розмови вiддiлений друг вiд Друга
отточиями.

Пiсля повiй з'явиться ще один персонаж —"Бурлака , що неприкаянно
"сутулиться". Можна допустити, що бурлака" iдентифiкується з
людиною з"прологу" до поеми: вiрний вечiр. Бiлий снiг. Вiтер, вiтер! На
ногах не коштує че-овек", що, у свою чергу, сходить до Людини з
"Жиз-овека" Леонiда Андрєєва. Отже, якщо до семи позначен-
героïв додати п'ять повiй, вийде ще одне ‘ическое число.
Дванадцяти персонажам-тiням з "старого миру протипоставленi в другому
роздiлi поеми дванадцять червоногвардiйцiв. З дiалогу дванадцяти
червоногвардiйцiв у другому роздiлi читачi довiдаються про Лазеньку,
що"сам тепер багатий… Був Ванька пат, а став солдатiв!","сукин
син, буржуй", i про гуляющей з ним Катьке:"А Ванька з Катькой — у
шинку… — У ïй керенки є в панчосi!"

Портрет Катьки намальований особливо докладно:

Закинулася особою, Зубки блищать перлами… Ах ти. Котячи, моя Катя,
Толстоморденькая В тебе на шиï, Катя, Шрам не зажив вiд ножа. У
тебе пiд грудьми, Катя, Та подряпина свiжа!

У п'ятому роздiлi звучить"голос" Петрухи. Це вiн, Петруха, убив офiцера,
з яким колись"блудила" Катька:

Гетри сiрi носила, Шоколад Мiньйон жерла, З юнкерьем гуляти ходила
— Iз солдатнею тепер пiшла? Эх, эх, згрiши! Буде легше для душi!

Як видно з листа iлюстраторовi"Дванадцяти" Ю.П.Анненкову, Блоку турбував
вигляд Катьки. Вiн пiдкреслював:"Катька — здорова, толстомордая,
жагуча, кирпата росiйська дiвка; свiжа, проста, добра — здорово
лається, проливає сльози над романами, запекло
цiлується. "Толстомордость" дуже важлива (здорова й чиста навiть
до дитячостi).

Шоста глава малює погоню червоногвардiйцiв за Ванькой i Катькой:
А Катька де? — Мертва, мертва! прострелена голова! Петруха
— бiдний убивця, у якого не видать зовсiм особи i
руки в кровi, оплакує свою й Катькину загублену душу:

- Ой, товаришi рiднi,

- Цю дiвку я любив… Нiчки чорнi, хмiльнi Iз цiєю дiвкою
проводив…

Але iншi червоногвардiйцi обсмикують його, стервеца , i всi разом вони
йдуть на розбiй:

Замикайте етажи, Нинi будуть грабежi! Вiдмикайте льоху —
Гуляє нинi голота!

У статтi Iнтелiгенцiя й революцiя Блок називав народ недавно
прокинувся Иванушкой-дурачком: Що ж ви думали? Що революцiя
— iдилiя? Що народ — паинька? Що сотнi шахраïв,
провокаторiв, чорносотенцiв, людей, що люблять погрiти руки, не
постараються схопити те, що погано лежить? I, нарештi, що
такбезкровно i такбезболiсно i розв'яжеться вiкова звада
мiжчорноï iбiлоï кiсткою? Так
прорисовується пiдтекст колiзiï любовного трикутника мiж
Петькой, Катькой i Ванькой. У фiналi поеми в хуртовинi, у заметiлi
(порiвн. мотив з пушкiнськоï Капiтанськоï дочки)
iдуть без iменi святого… (До всього готовi, Нiчого не
жаль…) дванадцять червоногвардiйцiв. За ними плететься
голодний пес, що персонiфiкує старий мир, а спереду
— Христос:

…iз кривавим прапором,

И за хуртовиною не бачимо, И вiд кулi непошкоджений,

Нiжною ходою надхуртовинноï,

Снiжним розсипом перловоï,

У бiлому вiночку iз троянд -

Спереду — Iсус Христос

Блок сам дивувався: чому Христос? Але нiчого iз собою не мiг поробити:
вiн бачив Христа. Щоденниковий запис: Хiба явихваляв
(бiльшовикiв)? Я тiльки констатував факт: якщо вдивитися в стовпи
заметiлi па цьому шляху, то побачишIсуса Христа. Але я iнодi сам
глибоко ненавиджу цей жiночний образ. Але сполучення пролитоï
кровi Катьки й фiгури Христа для Блоку епохи Дванадцяти
органiчно. Ключ до поеми -iдея многозвучия, що побрали в себе самi рiзнi
голосу епохи — вiд пiснi до мови плаката

Втiм, незабаром Блок разочаровивается в революцiï й поому
починає дивитися на свою поему. В Записцi проДведцати
вiн видiлив вiдрiзок часуз початку 1918 р., приблизно изительно до
кiнця Жовтневоï революцiï (3-7 мiсяцiв).

Передаючи вiдчуття чари (цветаевское слово) того часу, поет
писав:…у сiчнi 1918 року я останнiй раз вiддався стихiï
не менш слiпо, чим у сiчнi 1907 або в березнi 1914 року. Хоча тепер,
у квiтнi 1920 р., вiнне мiг би написати того, що написав тодi,
але вiдректися вiдДванадцяти неможливо, тому що поема була
написанау згодi зi стихiєю…. Проте в передсмертному
мареннi Блок жадало вiд Л.Д.Менделєєвiй обiцянки спалити все
до єдиного екземпляри поемиДванадцять.