Блок Дванадцять (переказ у прозi)

Дiя вiдбувається в революцiйному Петроградi взимку 1917/18 р. Петроград, однак, виступає i як конкретне мiсто, i як осередок Вселеноï, мiсце космiчних катаклiзмiв. Перша iз дванадцяти глав поеми описує холоднi, заснiженi вулицi Петрограда, що терзає вiйнами й революцiями. Люди пробираються по слизьких дорiжках, розглядаючи гасла, клянучи бiльшовикiв. На стихiйних мiтингах хтось — мабуть, письменник — витiя — говорить про продану Росiю. Серед перехожих — невеселий товариш пiп, буржуй, бариня в каракулi, заляканi баби. Доносяться обривковi лементи з якихось сусiднiх зборiв. Темнiє, вiтер пiдсилюється. Стан — поета? когось iз перехожих? — описується як злiсть, смутна злiсть, чорна злiсть, свята злiсть.
Другий роздiл: по нiчному мiсту йде загiн iз дванадцяти чоловiк. Холод супроводжується вiдчуттям повноï волi; люди готовi на всi, щоб захистити мир новий вiд старого — пальнем-ка кулею у Святу Русь — у кондову, в избяную, у толстозадую. По дорозi бiйцi обговорюють свого приятеля — Ваньку, щоМ сошелись з багат дiвк Катькой, лая його буржу: замiсть т щоб захища революцi, Ванька проводи час вкабаках.

Глава третя — лиха пiсня, що виконує, мабуть, загоном iз дванадцяти. Пiсня про те, як пiсля вiйни, у рваних пальтечках i з австрiйськими рушницями, хлопцi служать у Червонiй гвардiï. Останнiй куплет пiснi — обiцянка свiтовоï пожежi, у якому сгинут всi буржуï. Благословення на пожежу испрашивается, однак, у Бога
Четвертий роздiл описує того самого Ваньку: з Катькой на молодцi вони несуться по Петрограду. Гарний солдат обiймає свою подругу, щось говорить ïй; та, задоволена, весело смiється
Наступна глава — слова Ваньки, зверненi до Катьке. Вiн нагадує ïй ïï минуле — повiï, що перейшла вiд офiцерiв i юнкерiв до солдатiв. Розгульне життя Катьки вiдбилася на ïï гарному тiлi — шрамами й подряпинами вiд ножових ударiв покинутих коханцiв. У досить грубих вираженнях (Аль, не згадала, холера?) солдат нагадує гулящiй панянцi про вбивство якогось офiцера, до якого та явно мала вiдношення. Тепер солдат вимагає свого — попляши!, поблуди!, спати iз собою поклади!, згрiши!
Шоста глава: молодець, що везе коханцiв, зiштовхується iз загоном дванадцяти. Збройнi люди нападають на сани, стрiляють по сидячим там, загрожуючи Ваньке розправою за присвоєння чужоï дiвчинки. Молодець вiзник, однак, вивозить Ваньку з-пiд пострiлiв; Катька iз простреленою головою залишається лежати на снiгу
Загiн iз дванадцяти чоловiк iде далi, настiльки ж бадьоро, як перед сутичкою з вiзником, революцьонним кроком. Лише вбивця — Петруха — сумує по Катьке, що була колись його коханкою. Товаришi засуджують його — не таке нинi час, щоб няньчитися з тобою. Петруха, дiйсно повеселiлий, готовий iти далi. Настрiй у загонi саме бойове: Замикайте етажи, нинi будуть грабежi. Вiдмикайте льоху — гуляє нинi голота!
Восьма глава — плутанi думки Петрухи, що сильно засмучується про застрелену подругу; вiн молиться за заспокоєння душi неï; тугу свою вiн збирається розiгнати новими вбивствами — ти лети, буржуй, воробишком! Вип'ю крiвцю за зазнобушку, за чернобровушку….
Глава дев'ята — романс, присвячений загибелi старого миру. Замiсть городового на перехрестi коштує буржуй, що мерзне, за ним — дуже що добре сполучається iз цiєю згорбленою фiгурою — паршивий пес
Дванадцять iдуть далi — крiзь хуртовинну нiч. Петька поминає Добродiï, дивуючись силi пурги. Товаришi нарiкають йому за несвiдомiсть, нагадують, що Петька вже замарано Катькиной кров'ю, — це значить, що вiд Бога допомоги не буде
Так, без iменi святого, дванадцять чоловiк пiд червоним прапором твердо йдуть далi, готовi в будь-який момент вiдповiсти ворогу на удар. Ïхнiй хiд стає вiчним — i хуртовина порошить ïм в очi днi й ночi безперервно….
Глава дванадцята, остання. За загоном погоджується шолудивий пес — старий мир. Бiйцi загрожують йому багнетами, намагаючись вiдiгнати вiд себе. Спереду, у тьмi, вони бачать когось; намагаючись розiбратися, люди починають стрiляти. Фiгура проте не зникає, вона вперто йде спереду. Так iдуть державним кроком — за — голодний пес, спереду — iз кривавим прапором <…> Iсус Христос.
Назва поеми вiдтворює ключовий новозавiтний мотив дванадцять апостолiв Христа. Число головних героïв, червоногвардiйцiв, визначило композицiю добутку (дванадцять глав). Згiдно блоковской позначцi на рукописi ("И був з розбiйником. Жило дванадцять розбiйникiв"), число це посходить також до поеми "Кому на Русi жити добре" Н.А.Некрасова. Поява в поемi колективного, свого роду збiрного образа Дванадцяти (персонiфiкований, особливо показаний лише Петруха, мигцем згадають лише ще один бiльшовик: "Андрюха, допомагай!") червоногвардiйцiв закономiрно: Блок хотiв зобразити коллектианое, по вираженню Л.Толстого, "ройове" свiдомiсть i колективну волю, що прийшли на змiну iндивiдуальному початку. Блок виходив з того, що саме росiйська iнтелiгенцiя здатна зрозумiти й прийняти революцiю. У вiдповiдi на анкету " чиМоже iнтелiгенцiя працювати з бiльшовиками?" Блок писав 14 сiчня 1918 р.: "Iнтелiгенцiя завжди була революцiйна. Декрети бiльшовикiв — це символи iнтелiгенцiï". У готом вiдношеннi Блок протиставляв iнтелiгенцiю буржуазiï: "У буржуа — ґрунт пiд ногами певна, як у свинi — гнiй: сiм'я, капiтал, службове становище, орден, чин, Бог на iконi, цар на тронi. Витягнися це — i все полетить нагору тормашками". Така позицiя визначила сатиричне зображення буржуазiï й " миру, щойде," у першому роздiлi поеми. Спочатку з'являється "бабуся", що "убивається — плаче" i побачивши плаката "Вся влада
Установчим зборам!".
Нiяк не зрозумiє, що виходить,
На що такий плакат,
Такий величезний шматок?
Скiльки б вийшло онуч для хлопцiв,
А всякий — роздягнений, разут… Це обивательський погляд стороннього свiдка подiй. Слiдом з'являється "Буржуй на перехрестi", що "У комiр сховало нiс". Разючий збiг iз цим сатиричним образом знаходимо в М.Цветаевой, що зовсiм не привiтала революцiю, у нарисi того ж 1918 р. "Жовтень у вагонi": "Так це в мене й залишилося, перше бачення буржуазiï в Росiï: вуха, що ховаються в шапках, душi, що ховаються в шубах, бачення шкiри. Потiм з'являється"Письменник — Витiя":
Довгi волосся
И говорить напiвголосно:
- Зрадники!
- Загинула Росiя!
Четвертий герой —"нинi невеселий, товариш Пiп". П'ята —"Бариня в каракулi", теж зображується в сатиричному ключi:"Поскользнулась i — бац — розтяглася!" Нарештi, з'являються повiï, у яких бiльшовицька критика побачила пародiю на революцiю:
…I в нас були збори…
…От у готом будинку…
…Обговорили -
Ухвалили:
На час — десять, на нiч — двадцять п'ять…
…I менше — нi з кого не брати…
…Пiдемо спати…
Реплiки п'яти учасниць цiєï розмови вiддiлений друг вiд Друга отточиями.
Пiсля повiй з'явиться ще один персонаж —"Бурлака , що неприкаянно "сутулиться". Можна допустити, що бурлака" iдентифiкується з людиною з"прологу" до поеми: вiрний вечiр. Бiлий снiг. Вiтер, вiтер! На ногах не коштує че-овек", що, у свою чергу, сходить до Людини з "Жиз-овека" Леонiда Андрєєва. Отже, якщо до семи позначен- героïв додати п'ять повiй, вийде ще одне ‘ическое число. Дванадцяти персонажам-тiням з "старого миру протипоставленi в другому роздiлi поеми дванадцять червоногвардiйцiв. З дiалогу дванадцяти червоногвардiйцiв у другому роздiлi читачi довiдаються про Лазеньку, що"сам тепер багатий… Був Ванька пат, а став солдатiв!","сукин син, буржуй", i про гуляющей з ним Катьке:"А Ванька з Катькой — у шинку… — У ïй керенки є в панчосi!"
Портрет Катьки намальований особливо докладно:
Закинулася особою, Зубки блищать перлами… Ах ти. Котячи, моя Катя, Толстоморденькая В тебе на шиï, Катя, Шрам не зажив вiд ножа. У тебе пiд грудьми, Катя, Та подряпина свiжа!
У п'ятому роздiлi звучить"голос" Петрухи. Це вiн, Петруха, убив офiцера, з яким колись"блудила" Катька:
Гетри сiрi носила, Шоколад Мiньйон жерла, З юнкерьем гуляти ходила — Iз солдатнею тепер пiшла? Эх, эх, згрiши! Буде легше для душi!
Як видно з листа iлюстраторовi"Дванадцяти" Ю.П.Анненкову, Блоку турбував вигляд Катьки. Вiн пiдкреслював:"Катька — здорова, толстомордая, жагуча, кирпата росiйська дiвка; свiжа, проста, добра — здорово лається, проливає сльози над романами, запекло цiлується. "Толстомордость" дуже важлива (здорова й чиста навiть до дитячостi).
Шоста глава малює погоню червоногвардiйцiв за Ванькой i Катькой: А Катька де? — Мертва, мертва! прострелена голова! Петруха — бiдний убивця, у якого не видать зовсiм особи i руки в кровi, оплакує свою й Катькину загублену душу:
- Ой, товаришi рiднi,
- Цю дiвку я любив… Нiчки чорнi, хмiльнi Iз цiєю дiвкою
      проводив…
Але iншi червоногвардiйцi обсмикують його, стервеца , i всi разом вони йдуть на розбiй:
Замикайте етажи, Нинi будуть грабежi! Вiдмикайте льоху — Гуляє нинi голота!
У статтi Iнтелiгенцiя й революцiя Блок називав народ недавно прокинувся Иванушкой-дурачком: Що ж ви думали? Що революцiя — iдилiя? Що народ — паинька? Що сотнi шахраïв, провокаторiв, чорносотенцiв, людей, що люблять погрiти руки, не постараються схопити те, що погано лежить? I, нарештi, що такбезкровно i такбезболiсно i розв'яжеться вiкова звада мiжчорноï iбiлоï кiсткою? Так прорисовується пiдтекст колiзiï любовного трикутника мiж Петькой, Катькой i Ванькой. У фiналi поеми в хуртовинi, у заметiлi (порiвн. мотив з пушкiнськоï Капiтанськоï дочки) iдуть без iменi святого… (До всього готовi, Нiчого не жаль…) дванадцять червоногвардiйцiв. За ними плететься голодний пес, що персонiфiкує старий мир, а спереду — Христос:
…iз кривавим прапором,
И за хуртовиною не бачимо, И вiд кулi непошкоджений,
Нiжною ходою надхуртовинноï,
Снiжним розсипом перловоï,
У бiлому вiночку iз троянд -
Спереду — Iсус Христос
Блок сам дивувався: чому Христос? Але нiчого iз собою не мiг поробити: вiн бачив Христа. Щоденниковий запис: Хiба явихваляв (бiльшовикiв)? Я тiльки констатував факт: якщо вдивитися в стовпи заметiлi па цьому шляху, то побачишIсуса Христа. Але я iнодi сам глибоко ненавиджу цей жiночний образ. Але сполучення пролитоï кровi Катьки й фiгури Христа для Блоку епохи Дванадцяти органiчно. Ключ до поеми -iдея многозвучия, що побрали в себе самi рiзнi голосу епохи — вiд пiснi до мови плаката
Втiм, незабаром Блок разочаровивается в революцiï й поому починає дивитися на свою поему. В Записцi проДведцати вiн видiлив вiдрiзок часуз початку 1918 р., приблизно изительно до кiнця Жовтневоï революцiï (3-7 мiсяцiв).
Передаючи вiдчуття чари (цветаевское слово) того часу, поет писав:…у сiчнi 1918 року я останнiй раз вiддався стихiï не менш слiпо, чим у сiчнi 1907 або в березнi 1914 року. Хоча тепер, у квiтнi 1920 р., вiнне мiг би написати того, що написав тодi, але вiдректися вiдДванадцяти неможливо, тому що поема була написанау згодi зi стихiєю…. Проте в передсмертному мареннi Блок жадало вiд Л.Д.Менделєєвiй обiцянки спалити все до єдиного екземпляри поемиДванадцять.