Антип'єса Эжена Ионеско Лиса спiвачка

Буржуазний англiйський iнтер'єр. Англiйський вечiр. Англiйська
подружня пара — мiстер i миссис Смит. Англiйськi годинники
вiдбивають сiмнадцять англiйських ударiв. Миссис Смит говорить про те,
що вже дев'ята година. Вона перераховує все, що вони ïли на
вечерю, i будує гастрономiчнi плани на майбутнє . Вона
збирається купити болгарський йогурт, тому що вiн добре дiє
на шлунок, бруньки, апендицит i апофеоз — так сказав доктор Маккензи-
Кинг, а йому можна вiрити, вiн нiколи не прописує засоби, якi не
испробовал на собi
Перш нiж зробити операцiю пацiєнтовi, вiн спочатку сам лiг на таку
ж операцiю, хоча був абсолютно здоровий, i в тiм, що пацiєнт умер,
вiн не винуватий: просто його операцiя пройшла вдало, а операцiя його
пацiєнта — невдало. Мiстер Смит, читаючи англiйську газету,
дивується, чому в рубрицi громадянських станiв завжди вказують вiк
покiйних i нiколи не вказують вiк немовлят; це здається йому
абсурдним. У газетi сказано, що вмер Бобби УОТСОН. Миссис Смит
ойкає, але чоловiк нагадує ïй, Що Бобби вмер два роки
тому, i пiвтора роки тому вони були на його похоронах. Вони обговорюють
всiх членiв сiм'ï покiйного — всiх ïх кличуть Бобби
УОТСОН, навiть його дружину, тому ïх вiчно плутали, i тiльки коли
Бобби УОТСОН умер, стало остаточно ясно, хто є хто.
З'являється служниця Смитов — Мэри, що приємно провела
вечiр iз чоловiком: вони ходили в кiно, потiм пили горiлку з молоком, а
пiсля цього читали газету. Мэри повiдомляє, що Мартини, яких Смити
чекали до вечерi, коштують у дверей: вони не зважувалися ввiйти й чекали
повернення Мэри. Мэри просить Мартинов почекати, поки Смити, якi вже не
сподiвалися ïх побачити, переодягнуться. Сидячи друг проти друга,
Мартини знiяковiло посмiхаються:
здається, вони десь уже зустрiчалися, але нiяк не можуть згадати
де. Виявляється, що обоє вони родом з Манчестера й тiльки
два мiсяцi назад виïхали вiдтiля. По дивному й дивному збiгу вони
ïхали в тому самому поïздi, у тому самому вагонi й у тому
самому купе. У Лондонi обоє вони, як не дивно, живуть на Бромфилд-
стрит, у будинку номер 19. I ще один збiг: обоє вони живуть у
квартирi номер 18 i сплять на лiжку iз зеленою периною. Мiстер Мартiн
припускає, що саме в постелi вони й зустрiчалися, можливо навiть,
що це було вчора вночi. I в них в обох є чарiвна дворiчна дочка
Алiса , у якоï одне око бiлий, а iнший червоний. Мiстер Мартiн
припускає, що це та сама дiвчинка. Миссис Мартiн
погоджується, що це цiлком можливо, хоча й дивно. Дональд Мартiн
довго мiркує й доходить висновку, що перед ним його дружина
Элизабет. Чоловiк i жiнка радуються, що знову знайшли один одного. Мэри
потихеньку вiдкриває глядачам один секрет: Элизабет зовсiм не
Элизабет, а Дональд — не Дональд, тому що дочка Элизабет i дочка
Дональда — не одна й та сама особа: у дочки Элизабет праве око
червоний, а лiвий — бiлий, а в дочки Дональда — навпаки. Так
що незважаючи на рiдкiснi збiги, Дональд i Элизабет, не будучи
родителями того самого дитини, не є Дональдом i Элизабет i
помиляються, уявляючи себе ними. Мэри повiдомляє глядачам, що
ïï сьогодення iм'я — Шерлок Холмс. Входять чоловiк i
жiнка Смит, одягненi в точностi як колись. Пiсля нiчого не значущих (i
зовсiм не зв'язаних одна з iншоï) фраз миссис Мартiн
розповiдає, що по дорозi на ринок бачила надзвичайну картину: бiля
кафi один чоловiк нахилився й зав'язував шнурки. Мiстер Мартiн
спостерiгав ще бiльш неймовiрне видовище: одна людина сидiла в метро й
читав газету. Мiстер Смит припускає, що, бути може, це та ж сама
людина. У дверi дзвонять. Миссис Смит вiдкриває дверi, але за нею
нiкого немає. Як тiльки вона знову сiдає, лунає ще
один дзвiнок. Миссис Смит знову вiдкриває дверi, але за нею знову
нiкого немає. Коли дзвонять втретє, миссис Смит не хоче
вставати з мiсця, але мiстер Смит упевнений, що раз у дверi дзвонять,
виходить, за дверима хтось є. Щоб не сваритися iз чоловiком,
миссис Смит вiдкриває дверi й, нiкого не побачивши, доходить
висновку, що коли у дверi дзвонять, там нiколи нiкого немає.
Почувши новий дзвiнок, мiстер Смит вiдкриває сам. За дверима
коштує Капiтан пожежноï команди. Смити розповiдають йому про
виниклу суперечку. Миссис Смит говорить, що хтось виявився за дверима
тiльки в четвертий раз, а вважаються тiльки першi три рази. Усiх
намагаються з'ясувати в Пожежника, хто ж дзвонив першi три рази.
Пожежник вiдповiдає, що стояв за дверима сорок п'ять хвилин,
нiкого не бачив i сам дзвонив тiльки два рази: у перший раз вiн сховався
для смiху, у другий раз — увiйшов. Пожежник хоче примирити
чоловiка й жiнки. Вiн уважає, що обоє вони почасти правi:
коли дзвонять у дверi, iнодi там хтось є, а iнодi нiкого
немає.
Миссис Смит запрошує Пожежника посидiти з ними, але вiн прийшов у
справi й квапиться. Вiн запитує, чи не горить у них що-небудь;
йому даний наказ гасити всi пожежi в мiстi. На жаль, нi в Смитов, нi в
Мартинов нiчого не горить. Пожежник скаржиться на те, що його робота
нерентабельна: прибутку майже нiякий. Усi зiтхають: скрiзь те саме: i в
комерцiï, i в сiльському господарствi. Цукор, щоправда, є, та
й то тому, що його ввозять через границю. З пожежами складнiше —
на них величезне мито. Мiстер Мартiн радить Пожежниковi навiдатися до
векфилдскому священика, але Пожежник пояснює, що не має
права гасити пожежi в духовних осiб. Бачачи, що квапитися нiкуди.
Пожежник залишається в Смитов у гостях i розповiдає анекдоти
з життя. Вiн розповiдає байку про собаку, що не проковтнула свiй
хобот тому, що думала, що вона слон, iсторiю теляти, объевшегося
товченого скла й родившего корову, що не могла називати його мама, тому
що вiн був хлопчик, i не могла називати його тато, тому що вiн був
маленький, отчого телятi довелося женитися на однiй особi. Iншi теж по
черзi розповiдають анекдоти. Пожежник розповiдає довгу безглузду
iсторiю, у серединi якоï все заплутуються й просять повторити, але
Пожежник боïться, що в нього вже не залишилося часу. Вiн
запитує, котра година, але цього нiхто не знає: у Смитов
невiрнi годинники, якi з духу протирiччя завжди показують прямо
протилежний час. Мэри просить дозволу теж розповiсти анекдот. Мартини й
Смити обурюються: служницi не пристало втручатися в розмови хазяïв.
Пожежник, побачивши Мэри, радiсно кидається ïй на шию:
виявляється, вони давно знайомi. Мэри читає вiршi на честь
Пожежника, поки Смити не виштовхують ïï з кiмнати. Пожежниковi
настав час iти: через три чвертi години й шiстнадцять хвилин на iншому
кiнцi мiста повинен початися пожежа. Перед вiдходом Пожежник
запитує, як поживає лиса спiвачка, i, почувши вiд миссис
Смит, що в неï все та ж зачiска, успокоенно прощається з
усiма й iде. Миссис Мартiн говорить: Я можу купити перочинний ножик
своєму братовi, але ви не можете купити Iрландiю своєму
дiдусевi. Мiстер Смит вiдповiдає:
Ми ходимо ногами, але обiгрiваємося електрикою й вугiллям. Мiстер
Мартiн продовжує: Хто взяв меч, той i забив м'яч. Миссис Смит
учить: Життя варто спостерiгати з вiкна вагона. Поступово обмiн
реплiками здобуває усе бiльше нервозний характер: Какаду, какаду,
какаду… — Як iду, так iду, як iду, так iду… — Я
йду по килиму, по килиму… — Ти йдеш, поки брешеш, поки
брешеш… — Кактус, крокус, кок, кокарда, кукареку! —
Чим бiльше рижиков, тим менше качанiв! Реплiки стають усе коротше, усi
репетують один одному у вуха. Свiтло гасне. У темрявi усе швидше й
швидше чується: Э-то-не-там-э-то-ту-да… Раптом усi
замовкають, Снову запалюється свiтло. Мiстер i миссис Мартiн
сидять, як Смити на початку п'єси. П'єса починається
знову, причому Мартини слово в слово повторюють реплiки Смитов. Завiса
опускається
О. Э. Гринберг