Короткий виклад змiсту поеми Лонгфелло Пiсня про Гайавате

У вступi автор згадує музиканта Навадагу, колись у стародавнi часи
певшего пiсню про Гайавате: Про його рожденье чудовий, / Про його велике
життя: / Як постился й молився, / Як трудився Гайавата, / Щоб народ його
був щасливий, / Щоб вiн iшов до добра й правди.
Верховне божество iндiанцiв, Гитчи Манито — Владика Життя, —
сотворивший всi народи, начертавший пальцем русла рiк по долинах, злiпив
iз глини трубку й закурив ïï. Побачивши дим, що пiднiмався до
неба, Трубки Миру, зiбралися вождi всiх племен:
Iшли Чоктоси й Команчи, / Iшли Шошони й Омоги, / Iшли Гурони й Мэндэни,
/ Делавэри й Могоки, / Черноногие й Пони, / Оджибвеи й Дакоти.
Гитчи Манито призиває ворогуючi племена примиритися й жити, як
брати, i пророкує поява пророка, що вкаже ïм шлях до
порятунку. Корячись Владицi Життя, iндiанцi поринають у води рiки,
змивають бойовi фарби, закурюють трубки й пускаються в дорогу назад
Перемiгши величезного ведмедя Мише-Мокву, Мэджекивис стає Владарем
Захiдного Вiтру, iншi ж вiтри вiддає дiтям: Схiдний —
Вебону, Пiвденний — Шавондази, Пiвнiчний — злому
Кабибонокке.
У незапам'ятнi роки, / У незапам'ятний час прямо з мiсяця впала на
квiтучу долину прекрасна Нокомис, дочка нiчних свiтил. Там, у долинi,
Нокомис народила дочка й назвала ïï Веноной. Коли дочка
виросла, Нокомис не раз застерiгала ïï вiд чарiв Мэджекивиса,
але Венона не послухалася матерi. I народився син суму, / Нiжнiй
пристрастi й суму, / Чудовоï таємницi — Гайавата.
Пiдступний Мэджекивис незабаром залишив Венону, i та вмерла вiд горя.
Гайавату виростила й виховала бабка. Ставши дорослим, Гайавата
надягає чарiвнi мокасини, бере чарiвнi рукавицi,
вiдправляється на пошуки батька, горя бажанням помститися йому за
загибель матерi. Гайавата починає бiй з Мэджекивисом i
змушує його вiдступати. Пiсля триденного бою батько просить
Гайавату припинити бiй. Мэджекивис безсмертний, його не можна здолати.
Вiн призиває сина повернутися до свого народу, розчистити рiки,
зробити землю плодоносноï, умертвити чудовиська й обiцяє
зробити його пiсля смертi владикою Пiвнiчно-Захiдного вiтру
У лiсовiй глухоманi Гайавата постится сiм ночей i днiв. Вiн
звертається до Гитчи Манито з молитвами про благо й щастя всiх
племен i народiв, i як би у вiдповiдь у його вiгвама з'являється
юнак Мондамин, iз золотавими кучерями й у зелено-жовтих одягах. Три днi
Гайавата бореться с.посланником Владики Життя. На третiй день вiн
перемагає Мондамина, ховає його й потiм не перестає
вiдвiдувати його могилу. Над могилою один за iншим виростають зеленi
стебла, це iнше втiлення Мондамина — кукурудза, ïжа, послана
людям Гитчи Манито.
Гайавата будує пирогу з березовоï кори, скрiплюючи
ïï корiннями тэмрака — модрини, роблячи раму з галузей
кедра, прикрашає голками ïжака, офарблює соком ягiд.
Потiм разом зi своïм другом силачем Квазиндом Гайавата поплив по
рiцi Таквамино й очистив ïï вiд корчiв i мiлiй. У затоцi Гитчи-
Гюми Гайавата тричi закидає вудку, щоб пiймати Великого Осетра
— Мише-Наму. Мише-Нама проковтує пирогу разом з Гайаватой, i
той, перебуваючи в чреве риби, щосили стискує серце величезного
царя риб, поки той не гине. Потiм Гайавата перемагає злого
чарiвника Меджисогвона — Перлове Перо, якого охороняють страшнi
змiï
Гайавата знаходить собi дружину, прекрасну Миннегагу iз племенi дакотов.
На весiльному бенкетi на честь нареченого й нареченоï танцює
красень i насмiшник По-Пок-Кивис, музикант Чайбайабос спiває нiжну
пiсню, а старий Ягу розповiдає дивну легенду про чарiвника Оссэо,
що зiйшов з Вечернею Зiрки
Щоб уберегти посiви вiд псування, Гайавата велить Миннегаге в мороцi
ночi обiйти поля оголеноï, i вона слухняно, без смущенья й без
страху кориться. Гаиавата ж ловить Цар-Ворона, Кагаги, осмелившегося
привести зграю птахiв на посiви, i для острашки прив'язує його на
покрiвлi свого вiгвама Гайавата придумує письмена, щоб прийдешнiм
поколеньям / Було можна розрiзняти ïх.
Страшачись шляхетних прагнень Гайавати, злi парфуми мiстять проти нього
сполучник i палять у водах Гитаи-Гюми його найближчого друга музиканта
Чайбайабоса. Гайавата вiд горя занедужує, i його зцiляють за
допомогою заклинань i магiчних танцiв
Зухвалий красень По-Пок-Кивис учить чоловiкiв свого племенi грати в
костi й безжалiсно ïх обiграє. Потiм, розохотившись i знаючи
до того ж, що Гайавата вiдсутнiй, По-Пок-Кивис розоряє його
вiгвам. Повернувшись додому, Гайавата пускається в погоню за По-Пок-
Кивисом. а той, тiкаючи, виявляється на бобровому греблi й просить
бобрiв перетворити його в один з них, тiльки бiльше й вище всiх iнших.
Бобри погоджуються й навiть обирають його своïм вождем. Отут на
греблi з'являється Гаиавата. Вода прориває греблю, i бобри
поспiшно ховаються. По-Пок-Кивис же не може пiти за ними через своï
розмiри. Але Гайавате вдається лише пiймати його, але не вбити.
Дух По-Пок-Кивиса вислизає й знову приймає вигляд людини.
Тiкаючи вiд Гайавати, По-Пок-Кивис перетворюється в казарку,
тiльки бiльше й сильнiше, нiж всi iншi. Це й губить його — вiн не
справляється з вiтром i падає на землю, але знову бiжить, i
Гайавате вдається впоратися зi своïм ворогом, тiльки
викликавши на допомогу блискавку й грiм
Гаиавата втрачає ще одного свого друга — силача Квазинда,
якого погубили пiгмеï, що потрапили йому в тiм'я блакитною ялиновою
шишкою, у той час як вiн плив у пирозi по рiцi
Наступає сувора зима, i у вiгвамi Гайавати з'являються примари
— двi жiнки. Вони похмуро сидять у кутi вiгвама, не говорячи нi
слова, лише вистачають кращi шматки пиши. Так проходить багато днiв, i
от один раз Гайавата прокидається серед ночi вiд ïхнiх
подихiв i плачучи. Жiнки розповiдають, що вони — душi мертвих i
з'явилися з островiв Загробного Життя, щоб наставити живучих: не
потрiбно мучити померлою марною скорботою й закликами повернутися назад,
не потрiбно класти в могили нi хутр, нi прикрас, нi глиняних чаш —
тiльки небагато ïжi й вогню в дорогу. Чотири днi, поки душу
добирається до краïни Загробного Життя, треба палити багаття,
висвiтлюючи ïй шлях. Потiм примари прощаються з Гайаватой i
зникають
У селеньях iндiанцiв починається голод. Гаиавата
вiдправляється на полювання, але безуспiшно, а Миннегага
слабшає з кожним днем i вмирає. Гайавата, виконаний
уболiвай, ховає дружину й чотири ночi похоронне багаття.
Прощаючись iз Миннегагой, Гайавата обiцяє незабаром зустрiтися з
нею у царствi свiтлого Понима, / Нескiнченного, вiчного життя.
У селенье вертається з далекого походу Ягу й розповiдає, що
бачив Велике Море й крилату пiрогу бiльше цiлого гаю сосен. У цьому
човнi Ягу бачив сто воïнiв, особи яких були пофарбованi бiлою
фарбою, а пiдборiддя покритi волоссями. Iндiанцi смiються, уважаючи
оповiдання Ягу черговою небилицею. Не смiється тiльки Гайавата.
Вiн повiдомляє, що йому було бачення — крилатий челн i
бородатi блiдолицi чужоземцi. Ïх варто зустрiти з пещенням i
привiтом — так велiв Гитчи Манито.
Гайавата розповiдає, що Владика Життя вiдкрив йому майбутнє:
вiн бачив густi ратi народiв, що переселяються на Захiд. Разни були
ïх наречья, / Але одне в них билося серце, / И кипiла невпинно /
Ïхня весела робота: / Сокири в лiсах дзенькали, / Мiста в лугах
димiлися, / На рiках i на озерах / Плили iз блискавкою й громом /
Окриленi пироги.
Але що вiдкрилося Гайавате майбутнє не завжди осяйно: вiн бачить i
iндiйськi племена, що гинуть у боротьбi друг сдругом.
Гайавата, а за ним i iншими iндiанцями, привiтно зустрiчають припливших
на човнi блiдолицих i прилучаються до iстин, якi проголошує
наставник блiдолицих, ïхнiй пророк в одязi чорноï, — до
початкiв християнськоï релiгiï, оповiданням про Святу Марiю-
Дiву, / Про ïï предвечном Сина.
Гостi Гайавати засипають у його вiгвамi, стомленi жарою, а сам вiн,
попрощавшись iз Нокомис i зi своïм народом i заповiдаючи слухати
мудрим наставлянням присланих iз царства свiтла гостей, спливає у
своïй пiрозi на Захiд, у Краïну Понима, до Островiв Блаженних
— у царство / Нескiнченного, вiчного життя!
В. С. Кулагина-Ярцева