Причини популярностi iнтимноï лiрики В. Сосюри

Iнтимна лiрика В. М. Сосюри - це найбiльша частина його поетичноï спадщини. У кожному вiршi, навiть мiнiатюрi iнтимноï лiрики поета звучить щось особливе: i величне, i щире, i нiжне, задушевне. Звучить те велике почуття, що вкладається в маленьке слово - люблю. Мабуть, не знайдеться нiкого, хто прочитав i не запам'ятав би цих натхненних рядкiв: ...Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт Лиш проходить подiбне кохання. В день такий розцвiтає весна на землi I земля убирається зрання... Про те, як впливала поезiя В. Сосюри на слухачiв, згадує А. Малишко:
"Вже... коли закiнчилася Вiтчизняна вiйна, нас запросили виступити в госпiталi, де лiкувалися фронтовики. Поïхали ми втрьох: В. Сосюра, О. Вишня i я. Була тепла рання осiнь, i слухачi, на милицях, перемотанi бiлими бинтами, влаштувалися великим напiвколом на галявинi в лiсi. Вишня читав свою знамениту "Зенiтку"... Потiм читав Сосюра. Злегка нахиливши голову, заклавши долонi за спину, вiн лагiдним, спiвучим голосом почав переказувати, який вiн нiжний i тривожний, немов осiння земля, i як "вечiр упав на колiна, руки простяг золотi", отам, де "холодом запахли трави", i як старенька мати "зняла з своïх дiтей дукатики й хрести". I в цих суворих людей, що сидiли тут у лiсi пораненi i люто попеченi вогнем... скупi сльози повзли по щоках, i стиснутi губи затаïли страждання. Голос поета якось дивно задзвенiв, затремтiв - i раптом обiрвався. Сосюра прикрив обличчя рукою i сiв. Настала тиша, якiй не потрiбнi оплески. А потiм люди на милицях збуджено загомонiли, обступили поета, обнiмали його i просили читати ще й ще". Мов свiтлi джерельнi струмки, ллються поетовi спiви про своє закохане серце.
Зразком iнтимноï лiрики Сосюри є також славнозвiсна поезiя "Коли потяг у даль загуркоче...", написана 1926 року. Згадки про зустрiчi i розлуки
- це хвилюючi сторiнки життя кожноï людини. Одну з таких сторiнок розкриває Сосюра у цьому вiршi. Кожному на вiку доводилось щось подiбне пережити. Ось чому поезiя так припала до душi читачам. До особистих переживань поет приєднує громадянський мотив: Я казав, що вернусь, безумовно, хоч i ворог - на нашiй путi... Потронташ мiй патронами повний, тихi очi твоï золотi... Це золотий спомин душi. Вiн дорогий лiричному героєвi, як дорогi й рiднi такi ж спогади тисячам юнакiв, що розлучались iз своïми коханими i йшли на боротьбу за всенародну справу. Особисте щастя неможливе без щастя всього народу
- таку думку стверджує поет у вiршi. У лiричнiй лiтературi "Бiлi акацiï будуть цвiсти", як i в попереднiх вiршах, поет виявляє глибокi iнтимнi почуття до своєï подруги. Цвiтiння акацiй
- чарiвна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рiдного краю. Лiричний герой вiрша захоплюється красою життя. "Iстинне тiльки те, що прекрасне",
- говорив О. Довженко. I Сосюра знаходить те прекрасне всюди: в пейзажах Батькiвщини, у спiвах соловейка, у зустрiчах з нареченою: Солодко плачуть в садах солов'ï, так, як i завжди, незмiнно... В тебе i губи, i брови твоï, як у моєï Вкраïни. Яке незвичайне порiвняння! Пiд впливом вiдомоï народноï пiснi написана поезiя "Васильки". Це невеличка, в дванадцять рядкiв мiнiатюра-роздум про вiчну красу життя. Порiвнюючи очi коханоï з квiтами, лiричний герой роздумує: Одсiяють роки, мов хмарки над нами, I ось так же в полi будуть двоє йти, Але нас не буде. Може, ми квiтками, може, васильками станем - я i ти. У вiршi нема суму, що таке недовговiчне людське буття. Автор оптимiстично, фiлософськи дивиться на прийдешнє, коли iнший далекий поет, "сповнений привiту, з рiдними очима порiвняє нас". Така дiалектика життя. До останнiх рокiв В. Сосюра залишався таким нiжним лiриком. Про це свiдчить його вiрш "нехай сивiє в мене волос", написаний в 1962 роцi. Нехай сивiє в мене волос I в зморшки криється рука - та тихий мiй лiричний голос не замовка, не замовка. Хай дальнiх днiв, минулих, милих, я не верну до себе знов, але в кровi моïй i жилах не погаса моя любов. Лiричний герой вiршiв Володимира Сосюри - це полум'яний патрiот, людина з глибокими i сильними почуттями, i саме це так приваблює до його творiв молодь, саме тому так багато вiршiв Сосюри вивчають напам'ять i декламують не тiльки на вечорах самодiяльностi, але просто й так, у невеликiй компанiï.