Вiрш В. Сосюри "Любiть Украïну" - гiмн рiдному краю

Украïнська лiтература щедра на таланти, на щирих i задушевних поетiв. Серед них був i Володимир Сосюра, який любив рiдну землю i народ, оспiвував ïх у своïх творах i залишив нам у спадок свiй солов'ïний голос. Але вiн не просто любив Украïну - вiн боровся з ïï ворогами, захищав Батькiвщину пером i багнетом.
Iз початком нiмецько-фашистськоï навали Володимир Сосюра рвався у бiй, просився на фронт, у дiючу армiю. У груднi 1942 року поет в чинi пiдполковника йде на фронт, щоб поєднати "з бомбами свiй спiв", служить в армiйськiй газетi i пише, пише, пише...
Весною 1944 року Сосюра повернувся з фронту до Києва i не впiзнав улюблену столицю. Будинки з вибитими шибками, вулицi, понiвеченi вирвами вiд бомб, чорний спалений Хрещатик вразили поета, i вiн пише вiрш "Любiть Украïну", у якому виразив увесь свiй жаль, усю любов до рiдного краю.
У цьому творi поет звертається iз закликом любити Украïну i щасливоï митi, й у годину негоди. Батькiвщина для кожноï людини одна, а тому треба жити i творити заради неï.
Поет не молить i не наказує любити рiдну землю. Вiн розповiдає, нагадує, що Батькiвщина наша там, де ми народилися, де наше корiння, а не там, де нас добре приймають i де сите життя. Треба цiнувати все, що є у рiдному краю: квiтку, пташину, пiсню, дитячу посмiшку, дiвочу усмiшку. Поет порiвнює Украïну з неопалимою купиною, "що горить - не згора". Любляче серце може вiднайти образ Батькiвщини "у степах, у дiбровах, у зойках гудкiв, i у хвилях Днiпра, i в хмарах отих пурпурових..."
Вiрш закiнчується звертанням до юних громадян вiддати Украïнi i смiх, i сльози, "i все до загину", любити ïï завжди - "у трудi, у коханнi, в бою". I тодi вiчно житиме Украïна i вiчним буде народ.
Вiрш "Любiть Украïну" iз захопленням читали, вивчали, переписували усi шанувальники творчостi Володимира Сосюри. I раптом, як грiм серед ясного неба, у газетi "Правда" виходить стаття, у якiй поета називають нацiоналiстом, що пише про Украïну поза часом i простором. Згадали Сосюрi його службу у вiйську Симона Петлюри, називали продажним бандерiвцем, дехто iз колег вiдмовлявся вiд знайомства з ним. Але простi люди iнодi вiдкрито, а частiше потай, словом, дружнiм потиском руки, пiдтримували поета.
Сосюра пiсля усiх тих нападiв та звинувачень чекав на арешт, та пiсля смертi Сталiна i розстрiлу Берiï чиясь владна рука захистила його.
Читаючи вiрш "Любiть Украïну", ловлю себе на думцi, що цей твiр поет написав нiби на одному подиху, без творчих мук i правок. Кожне слово, кожен рядок на своєму мiсцi: нi змiнити, нi переiнакшити, нi домислити нiчого не можна. Так писати можна тiльки маючи палке, любляче серце i чисту душу.