Причини популярностi iнтимноï лiрики В. Сосюри
Iнтимна лiрика В. М. Сосюри - це найбiльша частина його поетичноï спадщини.У кожному вiршi, навiть мiнiатюрi iнтимноï лiрики поета звучить щось особливе: i величне, i щире, i нiжне, задушевне. Звучить те велике почуття, що вкладається в маленьке слово - люблю.
Мабуть, не знайдеться нiкого, хто прочитав i не запам'ятав би цих натхненних рядкiв:
...Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт Лиш проходить подiбне кохання. В день такий розцвiтає весна на землi I земля убирається зрання...
Про те, як впливала поезiя В. Сосюри на слухачiв, згадує А. Малишко:
"Вже... коли закiнчилася Вiтчизняна вiйна, нас запросили виступити в госпiталi, де лiкувалися фронтовики. Поïхали ми втрьох: В. Сосюра, О. Вишня i я. Була тепла рання осiнь, i слухачi, на милицях, перемотанi бiлими бинтами, влаштувалися великим напiвколом на галявинi в лiсi.
Вишня читав свою знамениту "Зенiтку"... Потiм читав Сосюра. Злегка нахиливши голову, заклавши долонi за спину, вiн лагiдним, спiвучим голосом почав переказувати, який вiн нiжний i тривожний, немов осiння земля, i як "вечiр упав на колiна, руки простяг золотi", отам, де "холодом запахли трави", i як старенька мати "зняла з своïх дiтей дукатики й хрести". I в цих суворих людей, що сидiли тут у лiсi пораненi i люто попеченi вогнем... скупi сльози повзли по щоках, i стиснутi губи затаïли страждання. Голос поета якось дивно задзвенiв, затремтiв - i раптом обiрвався.
Сосюра прикрив обличчя рукою i сiв. Настала тиша, якiй не потрiбнi оплески. А потiм люди на милицях збуджено загомонiли, обступили поета, обнiмали його i просили читати ще й ще".
Мов свiтлi джерельнi струмки, ллються поетовi спiви про своє закохане серце.
Зразком iнтимноï лiрики Сосюри є також славнозвiсна поезiя "Коли потяг у даль загуркоче...", написана 1926 року. Згадки про зустрiчi i розлуки - це хвилюючi сторiнки життя кожноï людини. Одну з таких сторiнок розкриває Сосюра у цьому вiршi. Кожному на вiку доводилось щось подiбне пережити. Ось чому поезiя так припала до душi читачам.
До особистих переживань поет приєднує громадянський мотив:
Я казав, що вернусь, безумовно,
хоч i ворог - на нашiй путi... Потронташ мiй патронами повний,
тихi очi твоï золотi...
Це золотий спомин душi. Вiн дорогий лiричному героєвi, як дорогi й рiднi такi ж спогади тисячам юнакiв, що розлучались iз своïми коханими i йшли на боротьбу за всенародну справу. Особисте щастя неможливе без щастя всього народу - таку думку стверджує поет у вiршi.
У лiричнiй лiтературi "Бiлi акацiï будуть цвiсти", як i в попереднiх вiршах, поет виявляє глибокi iнтимнi почуття до своєï подруги. Цвiтiння акацiй - чарiвна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рiдного краю.
Лiричний герой вiрша захоплюється красою життя. "Iстинне тiльки те, що прекрасне", - говорив О. Довженко. I Сосюра знаходить те прекрасне всюди: в пейзажах Батькiвщини, у спiвах соловейка, у зустрiчах з нареченою:
Солодко плачуть в садах солов'ï, так, як i завжди, незмiнно... В тебе i губи, i брови твоï, як у моєï Вкраïни.
Яке незвичайне порiвняння!
Пiд впливом вiдомоï народноï пiснi написана поезiя "Васильки". Це невеличка, в дванадцять рядкiв мiнiатюра-роздум про вiчну красу життя. Порiвнюючи очi коханоï з квiтами, лiричний герой роздумує:
Одсiяють роки, мов хмарки над нами, I ось так же в полi будуть двоє йти, Але нас не буде. Може, ми квiтками, може, васильками станем - я i ти.
У вiршi нема суму, що таке недовговiчне людське буття. Автор оптимiстично, фiлософськи дивиться на прийдешнє, коли iнший далекий поет, "сповнений привiту, з рiдними очима порiвняє нас". Така дiалектика життя.
До останнiх рокiв В. Сосюра залишався таким нiжним лiриком. Про це свiдчить його вiрш "нехай сивiє в мене волос", написаний в 1962 роцi.Нехай сивiє в мене волос
I в зморшки криється рука - та тихий мiй лiричний голос
не замовка, не замовка.
Хай дальнiх днiв, минулих, милих,
я не верну до себе знов,
але в кровi моïй i жилах
не погаса моя любов.
Лiричний герой вiршiв Володимира Сосюри - це полум'яний патрiот, людина з глибокими i сильними почуттями, i саме це так приваблює до його творiв молодь, саме тому так багато вiршiв Сосюри вивчають напам'ять i декламують не тiльки на вечорах самодiяльностi, але просто й так, у невеликiй компанiï.
