МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ Революцiйнi роки (Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 1)

Що робив Микола Григорович, повернувшись пiзньоï осени з
росiйськоï армiï до своєï родини в село Дем'янiвку,
де вчителювала його мати? Вiдомостi про це дуже скупi, але те що
маємо, свiдчить, що вiн вiдразу, як у Дем'янiвцi, так i в ближчих
навколишнiх селах розгорнув широку, культурно-нацiональну усвiдомну й
органiзацiйну працю серед селянства й мiсцевоï зрусифiкованоï
iнтелiгенцiï. Вiн активно органiзовував украïнськi нацiонально-
культурнi осередки Просвiти i розробляв для них широкi пляни працi. О.
Ган занотував прецiказий автентичний факт, ко ли молода дiвчина Катря
Гащенко, закiнчивши гiмназiю (росiйськомовну, звичайно) поïхала
вчителювати в село Дем'янiвку, де, як знаємо, учителювала мати
Миколи. Пер шi ïï листи звiдти були писанi росiйською мовою.
Жодних украïнських зацiкавлень у них не було. А через пару мiся цiв
почали приходити листи, писанi доброю украïнською мовою, сповненi
глибокого украïнського патрiотизму. Во на з захопленням писала про
знайомство з сином ïï стар шоï товаришки лисавети
Iванiвни Миколою, який у Де м'янiвцi та в навколишнiх селах розгорнув
велику куль турно-освiтню працю. А ïй особисто, як багатьом iншим
молодим iнтелiгентам, вiн вiдкрив очi на украïнську iсто рiю,
культуру, лiтературу й iдею державности. Це лише *) П. 1. Шигимага.
Факти… Там же. ЗО один факт з тодiшньоï багатобiчноï
дiяльности Миколи Хвильового. На початку 1918 року М. Хвильовий
оселяється в Бого духовi. Пiд час гетьманського перевороту
працює в канце лярiï повiтовоï управи, де повiтовим
старостою став його дядько М. Смаковський. Але десь на кiнець лiта 1918
року, коли сумновiдомi тодi каральнi загони широко розгорну ли свою
акцiю та розпочали бiльшi арешти украïнськоï
iнтелiгенцiï, Хвильовий тiкає з Богодухова в район Рублiв-
ки, Дем'янiвки, Мурахви. Там бере активну участь в орга нiзацiï
повстання проти гетьмана. За твердженням О. Гана, М. Фiтiльов не тiльки
агiтував за повстання, але й зорганi зував та очолив великий повстанчий
загiн, яким i захопив у другiй половинi листопада 1918 року Богодухiв.
Другий бiограф i сучасник Фiтiльова стверджує проти лежне. Дiйсно,
повстанчий загiн з Мурахви та довколиш нiх сiл без жодного пострiлу
окупував був Богодухiв, повi тового старосту просто звiльнили вiд
обов'язкiв, створили вiдразу воєнкомат, на чоло якого поставили
матроса Чорноморськоï фльоти Бiдила. З в'язницi випустили бо-
ротьбiста Михайла Колодку, який вiдразу став головою повiтового Ревкому.
Появився в Богодуховi i Микола Фiтiльов. Але жодноï керiвноï
чи полiтичноï ролi вiн не виконував. Його цiкавила тiльки культурно-
освiтня дiлян ка. Вiн вiдразу пiшов до працi у вiддiл народньоï
освi ти.*) Подiбну версiю подає другий сучасник i знайомий М.
Хвильового, згадуваний П. I. Шигимага. Але незалежно вiд того, чи стояв
М. Фiтiльов на чолi повстанського заго ну, який згодом перейшов на бiк
бiльшовикiв, чи вiдсту пав його загiн з армiєю УНР, як пише О.
Ган, а потiм роз чарувався й повернувся назад, чи перешкоджав вiн вiдсту
повi украïнського вiйська перед навалою червоноï армiï,
за що був арештований i тiльки чудом врятувався, чи справдi *) В. Я.
Коваленко. Богодухiвщина в часи Хвильового. Вперед, Мюн хен, 1955, ч. 12
(61), стор. 7. 31 пiзнiше було призначено М. Фiтiльова на вiйськового ко
мiсара дев'ятоï дивiзiï, чи працював вiн у полiтвiддiлi я-
коïсь радянськоï дивiзiï, всього цього ми не можемо ка
тегорично стверджувати чи заперечувати, бо нам бракує елементарних
доказових фактiв i документiв. Важливо ствердити незаперечний факт, що
десь наприкiнцi 1918 чи на початку 1919 року почався iдеологiчний злам у
полiтич нiй свiдомостi М. Фiтiльова. Прийшло глибоке розчару вання в
можливостях i дiях УНР. Як i в багатьох iнших молодих революцiйних
украïнських iнтелiгентiв, почався зворот улiво. Речники
цiєï iнтелiгенцiï, боротьбiсти й у- капiсти, в тих
трагiчних умовах, що заiснували в Украïнi 1919 року, вгледiли
порятунок iдеï украïнськоï свободи i державности на
шляхах iнтернацiонального комунiзму. Хвильовий проходив ту саму болючу
еволюцiю, хоч орга нiзацiйно до боротьбiстiв не належав. Вiдступ на
пiвнiч перед навалою бiлоï армiï генерала Денiкiна остаточно
завершив цей його процес переорiєнтацiï. Саме в тому ча сi
(1919 р.) вiн вступає в комунiстичну партiю. Як i коли точно це
сталося, нам не вiдомо. Одне тiльки на сьогоднi ясне: вiн не належав нi
до есерiв, нi до боротьбiстiв, як це деякi бiографи твердили досi. Вiн
увiйшов безпосередньо в КП(б)У. Це видно з промови Л. Кагановича на
червнево му пленумi ЦК КП(б)У 1926 року, що була спрямована проти
Хвильового i Шумського. На закид Шумського, що в компартiï
панує недовiр'я до бувших боротьбiстiв, Ка- ганович вiдповiв так:
Оскiльки наша дискусiя йде зараз не по лi нiï розподiлу на бувших i
небувших, можна послатися на нашу спiрку з Хвильовим. Адже тов.
Хвильовий не бувший боротьбiст, а ми йо го критикуємо, а тов.
Хвиля бувший боротьбiст та виступав за лiнiю партiï, виступав
правильно, по-ленiнському . *) *) Будiвництво Радянськоï
Украïни, Збiрник, Випуск I, Харкiв, стор. 47, 1928 (?). 32 А треба
знати, що на той час генеза партiйности М. Хвильового була дуже уважно
перевiрена й вивчена. Тут варто ще зупинитись тiльки на двох моментах з
бi ографiï М. Хвильового, в яких його обвинувачують рiзнi
несумлiннi критики з емiграцiйноï громади. А саме: що вiн був
чекiстом, членом вiдомоï в Богодуховi Ради п'ятьох, та що в цiй
ролi вiн, нiбито, пiд час розстрiлiв черниць бо- годухiвського жiночого
манастиря, розстрiляв свою рiдну маму… Щоб це баламутство не
ширилось далi, процитує мо насамперед свiдчення не раз уже
згадуваних перед цим його землякiв i сучасникiв. П. I. Шигимага про це
пише: Свiдчу,… що в 1919 роцi, коли в Богодуховi постала вперше
ЧК, вона складалася з таких п'яти осiб: голова Абраменко, секретар
Березовський, члени Цифринович, Матюхин i Скорик. Хвильовий нiколи й
нiде чекiстом не був. *) Щодо розстрiлу черниць Богодухiвського жiночого
ма настиря, то той же автор пише, що все це суцiльна вигад ка. У
Богодуховi справдi iснував жiночий манастир. Але про розстрiли монашок
за все своє сорокарiчне життя в Богодуховi я нiколи нiчого не
чув.**) Другий, уже згадуваний земляк i сучасник М. Хвильово го, В. Я.
Коваленко, пiдтверджуючи цiлковито свiдчення П. Шигимаги, вiд себе
додає низку фактiв i аргументiв. Про те, що Хвильовий був
чекiстом, пи ше вiн, i розстрiлював монашок i свою матiр, почув я вперше
недавно на емiграцiï. Вiд почат ку до кiнця все це чиста неправда.
*) П. I. Шигимага. Факти… стор. 6. **) Там же. 33 Далi вiн
стверджує, що богодухiвський жiночий мана- стир iснував до 1924
року. Тiльки в тому роцi повiтовий вiддiл наросвiти перетворив його в
дитяче мiстечко iм. Революцiï 1905 року. Черниць нiхто не
розстрiлював. Во ни розiйшлись, хто до рiдних, хто на приватне мешкання
i, створивши промартiль вишивальниць, з того й жили. Як неправдою
є те, пише далi В. Кова ленко, що хтось розстрiлював взагалi богоду-
хiвських монашок, так неправдою є й те, що Хвильовий був членом
богодухiвськоï чеки. Со- вет п'яти був створений у
Богодуховi… перед вiдступом бiльшовикiв. Цiй п'ятцi пiдлягало все
i вся, бо повiт у цей час був на осадному становищi в прифронтовiй
полосi… Серед цих п'яти чи шести, що в той час пiдписували всi
накази й оголошення, прiзвища Фiтiльова-Хвильового не було… Так
само не розстрiлював Хвильовий i свою матiр, бо вона була жива пiсля
його власноï смерти.*) Обидва цi земляки Хвильового також свiдчать,
що вiн, хоч i належав до партiï, але нiколи цього не пiдкреслював,
полiтично-активний не був, не виступав з жодними дирек тивними чи
пропагандивними доповiдями на будь-яких *) В. Я. Коваленко.
Богодухiвщина… стор. 7. Про це свiдчить також такий дукумент,
опублiкований пiсля похорону М. Хвильового в Лiтературнiй газетi, ч. 10,
за 27 травня 1933 року: Вiд родини М. Хвильового: Партiйним, професiйним
i громадським органiзацiям, оргкомiтетам Спiлки письменникiв
Украïни, Союзу РСР i РСФСР, видавництвам, театрам, друзям i
товаришам, що в час нашого великого горя дiлили його разом з нами, взяли
участь в похоронi, вшано вуючи пам'ять Миколи Григоровича Хвильового,
складасмо сердечну йодяку. Мати, дружина, донька i сестри небiжчика. 34
зборах. Вiн скромно i тихо працював на культурно-освiт нiй дiлянцi,
дружив переважно з безпартiйними вчителями: П. I. Шигимагою, Д. I.
Сiроштаном, Т. П. Гарбузом, С. Г. Винниченком, Н. I. Давиденком, Ф.
Корецьким, О. I. Хар ченком, П. Шевченком та з редактором газети
Богодухiв щина, колишнiм боротьбiстом Борисом Колосом (справ жнє
прiзвище Павло Кобан). Багато з них пiзнiше, завдя ки пiдтримцi М.
Хвильового, переïхали i влаштувалися на працю в Харковi.*) Цiкавий
епiзод з працi М. Хвильового вже в останнi мi сяцi перед виïздом
його до Харкова, подає В. Коваленко: Пригадую, що особисто з
Хвильовим я мав до дiла в березнi 1921 року, коли вiн був на посадi
керiвника позашкiльноï сiтки народньоï освiти Бого-
духiвського повiту. До цiєï позашкiльноï сiтки пiдляга
ла тодi Просвiта, членом якоï був i я. Коли в бере знi 1921 року
приходили святкування днiв народин i смерти Т. Г. Шевченка, Хвильовий
багато допомiг нашiй Просвiтi в органiзацiï програми свята. У
програму було включено за його вказiвкою колек тив артистiв бувшого
театру Суходольського, що в ту зиму працював при повiтовому вiддiлi
Наросвiти. Це збiльшило й звеличило наше свято та перетвори ло його на
нацiональну манiфестацiю в театрi. То були незабутнi часи i хвилини.**)
Десь 1919 чи 1920 рр. М. Хвильовий одружується з Ю- *) Мiж iншим,
щодо Т. П. Гарбуза. Ю. Смолич у своïх спогадах запрова див
спецiяльнi побiчнi роздiли пiд назвою Тогочаснi лiтературнi iнтер
людiï. у них вiн порушує питання часом далекi вiд конкретного
лiтера турного процесу. В одному виразно iронiчно-сатиричному
пiдроздiлi, що називається Бiлялiтературнi антики є окремий
нарис Адмiнiстра тор ВАПЛ1ТЕ Гарбуз (Розповiдь про неспокiй, частина
перша, стор. iвЗ-188). На жаль, автор не подає iмени цього
кольоритного адмiнiстра тора. Але менi здається, що це був давнiй,
богодухiвських часiв, това риш М. Хвильового, учитель Терентiй Павлович
Гарбуз. Але це нале жить ще до вияснення. ) В. Я. Коваленко.
Богодухiвщина… стор. 7. . 35 Юлiєю Уманець, учителькою, що
вiд першого чоловiка мала доньку Любу. Це була й уся родина М.
Хвильового, з якою вiн прожив до своєï трагiчноï смерти.
Цю його ближ чу родину доповнювали також: мати i тiтка Савич, яких вiн
перевiз до Харкова, влаштував з мешканням i постiйно опiкувався ними.
Оце все найосновнiше, що ми знаємо про життя i дiяль нiсть Миколи
Хвильового перед його виïздом до Харкова весною 1921 року.