Заповiт

ВIРШ-ЗАПОВIТ лiр. жанр, генетично пов'язаний зi структурою заповiтного
розпорядження, яке мiстить у собi ‘ предмет», виконавця i
‘ субєкта волевиявлення. Але як худож. висловлювання В.-з.
iмiтує цю структуру з суто риторичною метою, тому його не можна
розглядати як вiрш, переказ звичайного заповiту, у якому є
настанова на практичне виконання (реалiзацiя бажань суб'єкта»
виходить за рамки жанр, компетенцiï В.-а як, напр., перепоховання
Т.Шевченка на Вкраïнi милiй згiдно з його Заповiтом ).
Факультативнiсть приводу написання В.-з. не дозвляє вводити його в
систему прикладних жанрiв (епiталама, епiтафiя, мадригал та iн.), якi
зумовленi вiдповiдними життєвими ситуацiями, а також розглядати
В.-з. як жанр, невизначений вiрш на випадок. В.-з. у свiт, лiрицi досить
поширений: напр. Заповiт Робiну рiполову Геррика, Заповiт Д.Донна англ.
поетiв XVII ст., Заповiт» франц. поета XIX ст. Ю.Лапера, Прощання
iсп. поета XX ст, Ф. Гарсiя Лорки, Рядки заповiту iтал. поета XX ст.
П.Пазолiнi та iн. Не менш поширений В.-з у л-рах Сх. вропи: Заповiт
Давида Гурамiшвiлi» Д.Гурамiшвiлi, Мiй заповiт» Ю.Словацького,
Моï пiснi» Х.Ботєва, Заповiт» В.Незвала. В рос. л-
рi В.-з. знаходимо у О.Пушкiна, М. Лєрмонтова, О.Жемчужнiкова,
I.Аннєнського, М.Гумiльова, М.Заболоцького, Г.Поженяна,
О.Кузнецова. Визначальну вагу для здiйснення структурно- смисловоï
цiлiсностi В.-з. мас образ суб'єкта волевиявлення, який
виражає цiннiснi орiєнтири автора тв. Щодо цього В.-з.
є надзвичайно вагомим у структурi автор, свiтогляду. Як правило, у
ролi субєкта волевиявлення виступає лiр. двiйник автора,
хоча зустрiчаються тв., в яких цей суб'єкт персонiфiкований, шо
зумовлює опосе редкований характер звязку мiж образом автора та
змiстом заповiту (напр., Заповiт скнари» чес. поета XVII ст.
Ш.Ломницького, Заповiт Kipa (За Ксенофонтом) вiрм. поета XX ст. Н.Заряна
та iн.). Дiапазон стильового iнтонування теми в В.-а коливається
вiд жартiвливого (Заповiт Кюхельбекера Пушкiна) до патетичного (Заповiт
Шевченка), коли домiнує типова для цiєï жанр, форми
елегiйна iнтонацiя. Шо ж до «виконавця», то його значення в
структурi В.-з. суто умовне, про шо свiдчить мiнливий набiр жанр, ознак,
найтиповiшим з яких е «уособленiсть». В.-з. має досить
стiйкий жанр, змiст, тематично вiн близький до автоепiтафiй, поезiй-
пам'ятникiв, останнiх вiршiв (напр., Останнiй сонет нiм. поета XVII ст.
А.Грiффiуса. До себе самого» iтал. поета XIX ст. Дж.Леопардi, Рiка
часiв… Г.Державiна, «Люби натхнення вихованця
Д.Вєнєвiтiнова, «Останнi вiршi Альфреда де Мюссе).
Мотив заповiту може входити до тематичноï структури тв. як його
складник (Менi дiсталась одна гулянка…» С.сєнiна,
Реквiєм А.Ахматовоï). Борис Iванюк