ВАРВАРИЗМИ або ЕТРАНЖИЗМИ

ВАРВАРИЗМИ ibarbansrrios вiд rpeu. barbaros чужоземець), або ЕТРАНЖИЗМИ
слово, елемент слова (напр., суфiкс), зворот або синтаксична
конструкцiя, якi запозиченi з чужоï мови, але не вкорiненi в мовi-
реципiєнтi, а тому сприймаються як незвичнi, як порушення мов.
норми. Часом до В. зараховують i особливi вислови iноземцiв. Розрiзняють
В. за походженням: з древнiх мов: греиизми. латинiзми, санкритизми.
гебраïзми (з древньоєвр.); з иов. європ. мов:
галлiцизми (з франц.). германiзми (з нiм.). iтальянiзми. англiцизми,
полонiзми, русизми тощо: запозичення з рiзних тюрк, мов тюркiзми. З мов
народiв Кавказу кавказизми. З аз. мов (передовсiм Бл.Сх.)
орiєнталiзми. Слова, шо створенi на основi клас, мов у пiзнiшi
часи (зокрема термiни), неогреиизми, неолатинiзми. Особливе мiсце
посiдають запозичення зi церк-слов'ян. мови словянiзми, якi до В. не
належать. У письмовому текстi В. можуть подаватися в оригiнальнiй
графiцi, або частiше як транслiтерованi й оформленi за законами мови-
реципiєнта: Nie po/.v-ola—1 1n,e pc>m>alami Шляхта peu
-fve.. Еше Польща не згiнела! Хто куди гукае - (Т.Шевченко). Уживання В.
є похiдним вiд контактiв мiж краïнами й народами, вiл
мiжетнiчноï рецепцiï. Тому В. мiстять у собi значнi семантико-
стил. можливостi, виконують у худож. текстi рiзноманiтнi функцiï:
а) В., iцо позначають явиша природи, життя, побуту чужих краïн i
народiв, вживаються у функцiï екзотизмiв, тобто для створення
мiсиевого колориту (couleur locale). Напр.: Арлезiанки в фарандолi У
монастирському дворi. Д е саркофаги. сiрi й голi. Стоять, як iдоли старi
(М.Рильський). б) Передавання мовлення людей чужоï нацiï.
Напр.. словосполучення на iдиш у мов. партiï Германа Гольдкремера з
повiстi Франка Boa constrictor»: A, schwarz Jur (чорний рiк) на
вас, або «Ко GeschdftV' (Це нiякий iнтерес!). в) Вiдображення
безпосереднiх мiжетнiчних та мiжмов. контактiв i взаємин. Дуже
показове вживання В. у романi В.Скотта Айвенго, де йдеться про конфлiкт
мiж саксами i норманами, як от у дiалозi мiж палким сакським патрiотом
Седрiком i нащадком королiвського роду флегматичним Ательстаном: «
Не поталанило сьогоднi Англiï, мiлорде. сказав Седрiк багатозначно
Чи не спокушає це взятися за списа? Я збираюся битися завтра,
вiдповiв Ательстан. Я вiзьму участь у melee. Не варто вже сьогоднi
вбиратися в бойовий обладунок. Ця вiдповiдь подвiйно не сподобалася
Седрiковi: по-перше, його вразило норманське слово iщiее, шо означало
загальний бiй. а по-друге, в цiй вiдповiдi чулася байдужiсть Ательстана
до честi своєï батькiвщини». г) Окр. сусп. групи часто
тяжiють до захаращення рiдноï мови В., ба й навiть ïï
забуття. Тому В. можуть бути засобом мов. характеристики представникiв
цих груп, переважно з засуджувальних чи сатир, позицiй, як от у мов.
партiï палiкмахера» Голохвостова з комедiï М.Старииького
За двома зайцями»: «Дурнi хахли! Iдiть злоровi! Што значить
проста мужва? Нiякого понятiя нєту, нiпкой делiкатной
хвантазiï… так i пре! А вот у меня в галавє завсегди
такий водеволь, што только мерсi, потому образованний человєк! Да
што впрочем про них7.. Годi, доводьноГ. г) Захаращення мови є
неминучим наслiдком перебування етносу в межах чужоï держави, отож
В. можуть виступати в функцiï провiнцiалiзмiв: Бiдний Юлик не
вифасував нiчого» говорили сестри (О.Кобилянська. Апостол чернi).
д) Вiдображення життя, реалiй, мовлення минулих часiв, тобто вживання В.
у функцiï iсторизмiв: «Не твоєï дурноï голови
дiло! Може вона й дурнiша вiд ваших, шо не зраджує рейментаря
свого, але зате вiрнiша. До дискурсу не станемо з тобою, хаме!»
(Б.Лепкий. Полтава»). Передавання В. є досить складною
справою для перекладача: зберiгати чи перекладати. В конкретних випадках
справу розв язуе твор пiдхiд (обєктивнi чинники не слiд
протиставляти субєктивному творчiй iндивiдуальностi перекладача)
Так. М.Рильський не зберiг лат. вирази в баладi А.Мiцкевича Панi
Тварловська», а переклав ïх укр. мовою. За словами
перекладача, в цей спосiб досягалася бiльша приступнiсть читачам.
Рильський виходив з тих мiркувань, шо заг-зрозумiлi для полякiв Мiцке-
вичевоï доби лат. вирази, сьогочасному укр. читачевi не зрозумiлi.
Отож ïх все одно треба було б пояснювати в примiтках. Але прямим
викривленням автор, задуму, нехтуванням автор, волi є переклад
назви iст. роману ґ.Сенкевича Quo vadis? як Куди йдеш?. Адже це лат.
словосполучення є ключовим у тв. про перших християн у Римi.
Анатолiй Волков