ВЕДМЕЖА ЗАБАВА (ВЕДМЕЖА КОМЕДIЯ)
ВЕДМЕЖА ЗАБАВА (ВЕДМЕЖА КОМЕДIЯ) особливий жанр європ. нар.
театру, який був тiсно повязаний з ареалом розповсюдження ведмедя, гол.
героя вистави. Генетично В.к. бере поч. з давн. тотемiстичних уявлень
про ведмедя як родича чи навiть прабатька людини, з вiрою в тiсний
звязок ведмедя з добробутом i здоровям людини, з персонiфiкацiєю в
цьому хазяïнi лiсу животвiрних сил природи. (Цим пояснюється
й поширенiсть образу ведмедя в казках про тварин). Олюднюючи ведмедя,
використовуючи кумедний контраст мiж ведмедем i людиною, поводирi
ведмедiв добивалися комiч. ефектiв, розiгруючи сценки, якi зводилися до
пародiювання поведiнки, манер i звичок людей. Рухи ведмедя самi по собi
не були смiшними й нiчого не означали. Вони наповнювалися змiстом i
певним сенсом лише тодi, коли супроводжувалися поясненнями поводиря.
Текст вимовлявся спiвучо, чiтко ритмiзованими вiдтинками з сумiжною
римою. Лексика була багата на дiалектизми й просторiччя. Ступiнь комiзму
був рiзним: вiд доброго гумору, лагiдного жарту до дошкульного, злого
висмiювання й сатири (як краснi дiвицi, молодицi бiляться, рум'яняться,
в люстерко дивляться, прибираються, як старий Терентiй з хати в сiни
пробирається, до молодоï невiстки добирається). До
репертуару В.к. входили: 1) комiч. пантомiми — парод iï на
людськi дiï. Iснували певнi регiональнi особливостi. Так, литовцi
навчали ведмедiв танцювати, крутити млина, ловити рибу, черпати воду,
поводирi з Московiï та Лiфляндiï вчили ïх лазити по
щоглових стовпах, боротися. У подiбних пародiях ведмiдь веселив зiбрання
смiшними сиенками, якi пояснювалися примовками поводиря; 2) iмiтацiя гри
на муз. «iнструментах, якi ведмiдь тримав у лапах. Вибiр
iнструментiв був необмежений балалайка, Зрлинка, дудка тощо; 3) вистава
ведмедя та кози. Разом iз справжнiм ведмедем (його часто замiнював
ряжений у ведмежу шкуру, вивернутий кожух чи горохову солому) у виставi
брала участь ряджена козою людина, причому ведмiдь наслiдував дiï
людей, а коза» зображувала тварину. Коза» танцювала пiд
барабанний дрiб i перестук деревяних ложок чи бубонцiв. Танцi ведмедя й
кози супроводжувалися реплiками поводиря. В результатi кожен з учасникiв
вистави робив не свою справу, помiнявшись мiсцями, що сприяло створенню
додаткового комiзму; 4) досить часто в репертуар В.к. входили вистави
ведмедя й мавпи (iнодi собаки), якi чудово виконували бурлескнi сценки.
В пародiях цi тварини доповнювали одна одну. А контраст у зовнiшностi й
поведiнцi ведмедя й мавпи створював додатковий комiч. ефект; 5) танцi з
ведмедем. Партнером у танцi виступав поводир ведмедя, iнодi дiвчина,
колега поводиря; 6) боротьба з ведмедем. У цьому видi вистав
використовували природну пристрасть ведмедя до боротьби. Поводир починав
двобiй i за ходом сценарiю» обовязково клав ведмедя на лопатки. В
сакральному мист-вi це символiзувало боротьбу доброчесного духов, начала
в людинi зi стихiйною могутнiстю диявола; 7) цькування ведмедя собаками.
Офiцiйнi кола держави й Церкви вели постiйну боротьбу з В.к., бо, на
думку клiра. ведмiдь втiлював сатанинськi властивостi (гра на арфi в
присутностi акробатки означала грiхопадiння людини, танок ведмедя танок
пiд музику диявола, а мавпа верхи на ведмедi брутальночуттєвi
пристрастi тошо). Так, мiмiв, якi водили ведмедiв, засудили на
вселенському соборi в Константинополi (692), викривав Максим Грек,
з'являлися забороннi грамоти тошо. Проте В.к. була так популярна i
приваблива, то знайшла вiдображення у рiзних мист-вах: образотвор. мист-
вi ХII-ХХ ст., в т.ч. в лубку, нар. рiзьбярствi та гончарствi, лiт. тв.
(Генерал Топтигiн» М. Некрасова), виставах родини Лурових. Андрiй
Близнюк
