Спiрiчуелз

СПIРIЧУЕЛЗ (вiд англ. spiritual духовний) трад. духов, пiснi нефiв США,
оригiнальний жанр афро-амер. муз.-поет, фольклору. Назва вiдома ше з
кiн. XVIII ст., коли вона вживалася для позначення особливого типу рел.
музики бiлих американцiв, вiдмiнного вiд метр, псалмiв та трад. гiмнiв.
Високоï естет, вартостi С. набули у творчостi негрiв-рабiв амер.
Пд., де цей жанр розвивався впродовж XIX ст. переважно в уснiй формi.
Вперше С. виданi 1801 негр. церк. дiячем Р.Алленом; ще одна рання
публiкацiя 1867 у зб. Пiснi рабiв у Сполучених Штатах. За суч. наук,
уявленнями, негр. С. синтетичнi за природою, бо в них поєднуються,
створюючи унiкальнi комбiнацiï, первнi афр. та англокельт. худож.
систем. Виникнення жанру безпосередньо повязане iз специфiчними умовами
перших столiть перебування чорношкiрих на пн.-амер. континентi.
Африканцi, проти своєï волi завезенi до Нов. Свiту як раби,
мали високий ступiнь естет, обдарованостi, феноменальне вiдчуття ритму,
характерну пластику, м'язову розкутiсть та особливу манеру виконання
музики та спiвiв. Одначе рабовласницький устрiй позбавляв ïх
можливостi культивувати власнi мист. прояви, намагаючись викоренити iз
колективноï памятi та свiдомостi народу рiднi культ, моделi з
мовами, рел. вiруваннями, формами худож. творчостi включно. Водночас,
навернення чорних рабiв у християн ство вiталося через притаманну йому
iдеологiю терпiння, смирення та покори. Для самих чорних невiльникiв
вiра ставала невичерпним джерелом душевних сил, задовольняючи потребу
культ, та психол. дезорiєнтованих людей в розрадi та надiï.
Наголос христ. релiгiï, особливо в ïï мето дистському та
баптистському варiантах, на iндивiдуальнiй вiрi та етицi пiдтримував у
рабах почуття власноï' гiдностi i моральноï вишостi, а вчення
про спасiння давало сподiвання на свободу та справедливiсть хоча б по
той бiк земного iснування. Впродовж тривалого часу Церква залишалася
єдиною дозволеною афро-амер. соц. iнституцiєю. Але форми
сповiдування христ. релiгiï серед неписьменноï
темношкiроï громади вiд поч. вiдхилялися вiд заг-прийнятоï
серед бiлого населення норми, iнтегруючи зх.-афр. обряди й звичаï,
що привело до формування синкретичного феномену чорного християнства.
Сувора заборона на освiту закривала чорним американцям шлях до iнтелектуально-
медитативних аспектiв христ. вчення; томуïхню вiру живила,
насамперед, емоцiйна заангажованiсть, спричинена вiдповiднiстю мiж
ïхнiм повсякденним досвiдом та бiбл. параболами.
«Африканiзацiя полягала у доповненнi богослужiння танцювальними
первнями, у розвитку неформальноï проповiдi, в активному
використаннi муз. iнструментiв, у схильностi до суцiльного самозабуття
пiд час вiдправи аж до впадання в екстатичний транс. Серед самобутнiх
рис релiгiï чорних особливе мiсце належало неканонiчним спiвам, а
саме С. та госпелз. З iн. боку, виконання С. виходило за суто рел. межi,
реалiзуючись практично у всiх сферах життя афро-амер., шо охоплювали як
працю, так i дозвiлля. Тексти С. мають за вихiдну точку бiбл. образи,
мотиви та ситуацiï; проте на вiдмiну вiд пуританських гiмнiв Нов.
Англiï, вони транспонованi у фольклор, регiстр, спрощенi,
позбавленi пiднесеноï урочистостi, часто переданi за допомогою
негр. дiалекту. Ставлення до бiбл. персонажiв iнтимiзується,
уможливлюючи щиросерде особисте звертання до них. Сильне естет, враження
справляла глибока та шира вiра виконавцiв, якi заново переживали
проблематику Св. Письма, накладаючи ïï символiко-алегоричну
мережу на власнi життєвi колiзiï. Амер. нефи знайшли у давн-
гебр. бiбл. iсторiï унiверсальнi архетнли для вираження
iндивiдуальних ситуацiй уярмлення, страждання, поневiрянь, шо складалися
у заг-етнiчну парадигму. На певних етапах ст- та новозавiтнi образи
переосмислювалися в дусi подвiйного кодування, притаманного неф.
культурi, тобто рядки С. ставали сигналами до втечi або повстання,
засобами передання iнформацiï, зрозумiлими чорним, але позбавленими
смислу для бiлих. Гiбриднiсть жанру простежується на всiх рiвнях.
Як поет., так i муа мова , спiввiдноситься iз стилем та манерою
викладення в англокельт. баладi фольклор, жанрi бiлих бiднякiв амер. Пд.
Поет, прийоми значною мiрою зумовлюють спосiб органiзацiï муз.
матерiалу (перiодичнiсть структури, каденцiйнiсть, муа фразування).
Проте європ. складники зазнали радикального трансформування та
збагачення завдяки особливiй манерi виконання С. Йдеться про колективну
iмпровiзацiю як спiльну рису всiх видiв муа творчостi афро-американцiв;
про доповнення спiву рухами та танцем; про надзвичайну емоцiйнiсть,
ритм, вiртуознiсть та застосування первнiв гетерофонiï та
полiфонiï. Крiм того, у перегуку мiж солiстом та хором (фомадою)
застосована зх,- та центр.-афр. модель поклику вiдгуку. Серед
найпопулярнiших С.: Зiйди, Мойсею, Втечу до Iсуса, 3 неба злети, карето,
Нiхто не знає про моï поневiряння, Котiться, хвилi Йордану,
Iнколи я почуваюся як дитина без матерi», Всi дiти Божi мають
крила. Широким знайомством iз С. бiла аудиторiя у США та вропi
зобовязана перш за все дiяльностi хору неф. ун ту Фiск Джубiлi сiнгерз
(розпочалася 1871). Наприкiн.ХIХ — на поч. XX ст. виходять зб. С.,
ïхнi мелодiï аранжують та використовують амер. та європ.
композитори (наприклад, Дж.Гершвiн в оперi Поргi та Бесс, А.Дворжак в
симфонiï З Нового Свiту»). Для амер. л-ри (i для ïï
негр, вiдгалуження особливо) С. грають ролю невичерпноï скарбницi
цитат та образiв, алюзiй та ремiнiсценцiй, шо активно iнкорпоруються до
текстiв прози, поезiï та драматургiï з рiзними худож. цiлями
(створити атмосферу дiï, викликати вiдповiдну психол. асоцiацiю,
провести контрапункт, сприяти характеризацiï персонажу, посилити
емоцiйний ефект тощо). Лiр. глибина та трагiзм у сполученнi з яскравою
сенсуалiстичнiстю та оригiнальними технiчними прийомами зумовили
неминущу значущiсть С, як неповторного здобутку не лише афро-амер., а й
заг-амер. культури. Наталя Висоцька