Спiвомовка

СПIВОМОВКА (вiд назви зб. Спiвомовки С.Руданського» (К., 1880),
виданоï накладом та з передмовою О.Пчiлки, а остаточно утвердився в
лiт-знавствi 1886 з журн. Зоря») най. своєрiдний жанр укр.
сатирико-гумор. поезiï, в основi якоï яскраво вираженi фольклоро-
етноґраф. мотиви, байкарськi традицiï, втiлено притчевi
елементи. Для С. характерна лiрико- романт. манера, зображення епiч.
вiдстороненоєтi в автор, оповiдi, а при тому часто бурлескнiсть, а
iнодi й травестiя. Руданський визнаний як основоположник жанру С., котра
ним започаткована у формi близькiй до фольклору., а ïï
ритмомелодика до народнопiсенного вiрша. С. Руданському притаманне
використання коломийкового вiрша, який має 14 складiв, жiночу
клаузулу та цезуру пiсля 8-го складу. Як правило, в С. Руданського
зустрiчаємо формулу 8+6 (2): Гуменний, Чи голосна церква, Не
вчорашнiй» та десятки iн. Досить поширена й усiчена форма, коли в
другому та четвертому рядках маємо лише 5 складiв (Де спiйняли?,
Гусак, Засiдатель» та iн.). Укр. дослiдники до числа авторiв С.
вiдносять Л.Боровиковського, Гулака-Артемовського, Гребiнку, Думитрашка,
Шашкевича та iн., котрi хронологiчно були попередниками С.Руданського.
Проте ïх тв. являють собою вiрш, варiанти нар. анекдотiв та
фольклоризованих байок, шо позбавленi структурно-формал. ознаки
коломийкового вiрша. Наступники ж Руданського у багатьох випадках
працювали в його рiчищi. До них у першу чергу належать I.Манжура (Циган
та кухар, Мачуха), С.Воробкевич (Сива ненька говорила…), Р.Баюшка
(Треба ждать»). I.Франко зберiг термiн, вводячи до збiрки Бетрегйго
оригiнальний цикл Новi спiвомовки», де на основi нар. анекдотiв та
притч у коломийковiй формi пише тв. Цехмiстер Куперян, Як там у небi? та
iн. Часом Франко вiдходить вiд канонiчних» форм, ознак (Сучасна
приказка», Майстер Свирид»), шо виражається як правило
порушенням у кiлькостi складiв. Зрiдка зустрiчається 14-складовий
вiрш з цезурою пiсля 8 складу (Поворож менi, циганко…» зi зб.
Давнє й нове). Якоюсь мiрою цю традицiю продовжив В.Самiйленко.
Його С. написано в трад. планi, на основi анекдота чи усмiшки, притчi чи
переказу, але вiдзначаються особливо сильним сатир, зарядом. Подекуди
збережена й строфiчно- ритм. будова (Мудрий кравець), хоча часто бачимо
катрени чотиристопового ямбу з усiченням у другому та четвертому рядках
(Вiд чого люди лихi», Божий приклад та iн.). До стилевих основ С.
Руданського в подальшому розвитку С. зверталися Тарас Франко та
М.Годованець. Проте все частiше спостерiгається урiзноманiтнення
жанр.-стильових засад С.. якi було вироблено Руданським. На пожовтневий
час випадає перiод найактивнiших пошукiв. Бачимо й трад. С., якiй
прислужилися С.Воскрекасенко (Невдаха), С.Олiйник (I така бува любов),
Д.Бiлоус (Як Руданського скоротили за штатом),
A.Гарматюк (Полювання) та iн., а також тв., якi не мають жодних
спiльних форм, ознак з жанром. Залишилася лише внугр. близькiсть,
котра вилилася у лiрико-романт. манеру вiдтворення дiйсностi з
помiтно вираженим сатир, чи гумор, елементом. Збереглася епiчна
вiдстороненiсть автор, оповiдi, а при тому часто бурлескнiсть, iнодi
й травестiйнiсть. У такому дусi працювали П.Капельгородський
(Спiвомовки селянськi),
B.Полiшук, В.Лагода, I.Немирович, К.Дяченко, А.Бортняк. С. настiльки
своєрiдний жанр, шо не має в iн. л;рах прямих типолог.
паралелей. Дешо спiльного з ним мають нiм. шванки (XIII XVII ст.),
фр. мазарiнади (XVII ст.), поль. фрашки (XV XX ст.) та фiглики (XVI
XVII ст.). Ю рiй Гречаню к