Сценарiй
СЦЕНАРIЙ (iтал. scenario, вiд лат. scena, scaena сцена) прикладний жанр, шо належить до галузi лiт.-драм., лiт.-кiнодрам., а також суто театр, та кiнематографiчноï творчостi i становить словесну партитуру сценiчноï вистави, кiно- або телефiльму, ïх композицiйну основу. Iснує багато типiв С. опернi, оперетнi та балетнi С. (тобто лiбрето), кiносценарiï, або С. фiльмiв (iгрових, мультиплiкацiйних, документальних, фiльмiв- концертiв тощо), С. теле- та радiопередач, масових заходiв, а також С. вистав у таких видах театру, якi розвивалися на основi фольклору (мiм, атеяпана, фарс, комедiя масок, ярмарковий театр). Кожний з цих типiв С. має характернi особливостi та може, в залежностi вiд змiсту, призначення, структури та типу викладення, належати чи не належати до л-ри. С. сценiчноï вистави в театрi iмпровiзацiï являє собою сюжетну схему, за якою створюється вистава, стисле викладення змiсту пєси (без дiалогiв та монологiв). В такому С. визначенi гол. моменти дiï, вказанi виходи персонажiв на кiн, позначенi додатковi номери i т. iн. З появою драми замiсть С. такого типу з'явився писаний текст. Однак, деякi драм. тв. певною мiрою зберiгали риси такого С., напр., форму С. мали ф ябри К.Гоццi, якi успадкували традицiю iмпровiзацiйного театру масок. У 20-i ж роки XX ст. в театрах набувають розповсюдження режисерськi С., якi мiстять iнтонацiйно-жестову i просторову конкретизацiю тексту драми (тобто становлять режисерську партитуру). Деякi пєси, з численними розгорнутими ремарками, наближаються до режисерських С. (п'єси Б.Брехта, Т.Уiльямса, А.Мiллера, В.Розова, О.Вампiлова). Форму С. також мають дiалогiчнi повiстi Е.Радзiнського, дуже близькi до п'єс. Т. ч., п єса (та кiноп'єса) спiввiдносяться iз С., мають з ним багато спiльних рис. Поетика С. лежить в основi iнсценiзацiï i недрам, тв. (постановки на сценi романiв Майстер i Маргарита» М.Булгакова (реж. Ю.Любимов), Лолiта» В.Набокова (реж. Р.Вiктюк) та iн.) Першоджерело може зазнавати суттєвих змiн, худож. перероблятися, набуваючи нов. розумiння тексту, але може й максимально наближатися до оригiналу, В будь-якому випадку автор С. такого роду, як правило, ставить перед собою завдання зробити акценти, видiлити те важливе, шо деякий читач книги може й проминути. С. муз.-драм. тв. (лiбрето) являє собою його лiт,- драм. основу i створюється, як правило, лiбретистом у тiсному контактi з композитором (iнодi навiть самим композитором), для забезпечення повноï єдностi дiï, слова та музики. Лив. Iнсценiвка, Драматургiя обробок. Юрiй Ткачов
