Сценарiй
СЦЕНАРIЙ (iтал. scenario, вiд лат. scena, scaena сцена) прикладний жанр,
шо належить до галузi лiт.-драм., лiт.-кiнодрам., а також суто театр, та
кiнематографiчноï творчостi i становить словесну партитуру
сценiчноï вистави, кiно- або телефiльму, ïх композицiйну
основу. Iснує багато типiв С. опернi, оперетнi та балетнi С.
(тобто лiбрето), кiносценарiï, або С. фiльмiв (iгрових,
мультиплiкацiйних, документальних, фiльмiв- концертiв тощо), С. теле- та
радiопередач, масових заходiв, а також С. вистав у таких видах театру,
якi розвивалися на основi фольклору (мiм, атеяпана, фарс, комедiя масок,
ярмарковий театр). Кожний з цих типiв С. має характернi
особливостi та може, в залежностi вiд змiсту, призначення, структури та
типу викладення, належати чи не належати до л-ри. С. сценiчноï
вистави в театрi iмпровiзацiï являє собою сюжетну схему, за
якою створюється вистава, стисле викладення змiсту пєси (без
дiалогiв та монологiв). В такому С. визначенi гол. моменти дiï,
вказанi виходи персонажiв на кiн, позначенi додатковi номери i т. iн. З
появою драми замiсть С. такого типу з'явився писаний текст. Однак, деякi
драм. тв. певною мiрою зберiгали риси такого С., напр., форму С. мали ф
ябри К.Гоццi, якi успадкували традицiю iмпровiзацiйного театру масок. У
20-i ж роки XX ст. в театрах набувають розповсюдження режисерськi С.,
якi мiстять iнтонацiйно-жестову i просторову конкретизацiю тексту драми
(тобто становлять режисерську партитуру). Деякi пєси, з численними
розгорнутими ремарками, наближаються до режисерських С. (п'єси
Б.Брехта, Т.Уiльямса, А.Мiллера, В.Розова, О.Вампiлова). Форму С. також
мають дiалогiчнi повiстi Е.Радзiнського, дуже близькi до п'єс. Т.
ч., п єса (та кiноп'єса) спiввiдносяться iз С., мають з ним
багато спiльних рис. Поетика С. лежить в основi iнсценiзацiï i
недрам, тв. (постановки на сценi романiв Майстер i Маргарита»
М.Булгакова (реж. Ю.Любимов), Лолiта» В.Набокова (реж. Р.Вiктюк) та
iн.) Першоджерело може зазнавати суттєвих змiн, худож.
перероблятися, набуваючи нов. розумiння тексту, але може й максимально
наближатися до оригiналу, В будь-якому випадку автор С. такого роду, як
правило, ставить перед собою завдання зробити акценти, видiлити те
важливе, шо деякий читач книги може й проминути. С. муз.-драм. тв.
(лiбрето) являє собою його лiт,- драм. основу i створюється,
як правило, лiбретистом у тiсному контактi з композитором (iнодi навiть
самим композитором), для забезпечення повноï єдностi
дiï, слова та музики. Лив. Iнсценiвка, Драматургiя обробок. Юрiй
Ткачов
