Проза

ПРОЗА (лат. prosa вiд prorsa вiльна, проста) форма словесноï
творчостi поруч з вiршем Невiрно трактувати П. виключно як явище
красного слова: генетично вона виникає в сферi утилiтарноï
словесностi; худож.-естет, моменти в нiй тодi спорадичнi, в той час. як
у фольклорi й розвинених л-рах домiнує вiрш, «мова
богiв». В уснiй нар. творчостi П. функцiонує на околицi ж а н
р о в о ï системи й пов'язана з потребою зберегти в колективнiй
пам'ятi образ визначноï людини або явиша (легенди, передання тощо).
Лiт. П,. формується в рiчищi риторики, а не поетики, як от
ораторська, фiлос. або iсторична проза в ант. л-рi. шо стала витоком
акт. роману. Попри свою зовнiшню природнiсть, П. як художня форма не
передує вiршам, а виступає в епохи руйнацiй естет, канонiв
на змiну складнiй та витонченiй вiрш, культурi. В епохи становлення й
панування цих канонiв напр., в класицизмi П. переважно
сприймається як щось вульгарне, нижче вiд вiршiв (характерний
мольєрiвєький Журден, який з подивом усвiдомлює, що
говорить прозою). П. побутує звичайно спочатку як додаток до
поезiï й часом контамiнує з нею напр., в рамках жанрiв
масовоï лiтератури. Пiдноситься П. звичайно в епохи пануванi iя
установки на утилiтаризм так, перк. л-ра європ. Сер-вiччя з
ïï суто практичною установкою на цiлоспрямоване духовне
формування читача витiсняє вiршi в сфери куртуазноï та нар.
словесностi й культивує переважно сувору проа стихiю в дусi
Бiблiï: л-ри сх-словян. Сер-вiччя суцiльно прозаïчнi. Подiбне
зовнi, але все ж таки неоднорiдне явище торжество роману й романних форм
в л-рах вропи XIX 1-ï пол. XX ст. Автори європ. П. романного
типу активно претендують на статус митця, а не духов, лiдера (хоча в л-
рах, якi склалися на сер-вiч. засадах, й новiтнiй романiст довго
має статус ‘вчителя»). В пору пiднесення
iндивiдуальноï думки й руйнацiï трад, авторитетiв худож.-проз
жанри дають змогу вiльно iнтерпретувати явиша життя духу й сусп-ва, хоча
часом не знаменує зниження культ, стереотипу. В такi перiоди вiрш
сприймається як щось другорядне й старосвiтське, вiн навiть
пiдпадає пiд вплив стилiстики П. (поезiя реалiстiв XIX ст.) й
загалом девальвується. Зате й П. починає тяжiти до образно-
худож. органiзацiï тексту (членування на колони, пошук ритму й
т.п.), напр., тв. А.Чехова або М.Коцюбинського. В певному сенсi П. й
вiрш споконвiчно «антагонiстичнi» форми слова. Семей Абрамович