СОКРАТИЧНИЙ ДIАЛОГ

СОКРАТИЧНИЙ ДIАЛОГ свого часу поширений синкретичний фiлос.-лiт. жанр,
шо склався наприкiнцi клас, античностi. До нас дiйшли С.д. Платона,
Ксенофонта та деякi уривки Антисфена, але вiдомо шо жанр розробляли
також Есхiн, Федон, Евклiд, Алексамєн, Главкон, Сiммiй. Кратон та
iн. Ще з античностi С.д. поряд з такими жанрами, як мiми Софрона,сим
позiон, буколiки, памфлети, Менiппова сатира вiдносили до областi серйозно-
смiхового, яка, в свою чергу, входить, за М.Бахтiним, до складу
карнавалiзованоï» л-ри. С.д. не риторичний жанр. Вiн
виростає на народно-карнавальнiй основi й глибоко пройнятий
карнавальним свiтосприйняттям, особливо, на уснiй сократiвськiй
стадiï свого розвитку (Бахтiн). Досить важко окреслити межi серйозно-
смiховоï л-ри, хоча стародавнi греки виразно вiдчували ïï
принципову своєрiднiсть i протиставляли серйозним жанрам:
епопеï, трагедiï, класичнiй риторицi та iн. Для всiх жанрiв
серйозно-смiхового характерним є нове ставлення до дiйсностi:
вiдправною точкою розумiння, оцiнки та оформлення дiйсностi стає
жива сучаснiсть, критично переосмислюється мiф; предмет зображення
дається без епiч. чи траг. дистанцiï, не в «абсолютному
минулому» (Й.В.Гьоте), а в зонi контакту з сучасниками (почасти
фамiльярного). Не менш важливою рисою стала вiдмова вiд
стилiстичноï єдностi епопеï, трагедiï та iн.
серйозних жанрiв. Багатостильнiсть та рiзноголосся, використання
вставних жанрiв цi та деякi iн. засоби, шо найповнiше розкрилися у
полiфонiчному романi (напр., Ф.Достоєвського) були винайденi саме
авторами серйозно-смiхових жанрiв i, зокрема, С.д. На письмовiй
стадiï С.д. виник як апомнемоневмата, тобто як мемуарний жанр, як
записи на основi особистоï памятi справжнiх бесiд Сократа
(Ксенофонт Спогади про Сократа»). Характернi особливостi С.д., на
думку Бахтiна, такi:
1) В основi жанру лежить сократичне уявлення про дiалогiчну природу
iстини i людськоï думки про неï: iстина не знаходиться в
головi окремоï людини, вона народжується в процесi
спiлкування мiж людьми. Цим зумовлювалася форма С.д.
2) Основнi прийоми С.д. синкриза (зiставлення рiзних точок зору на
певний предмет) та анакриза (провокування слова словом, великим
майстром якого був Сократ).
3) Окрiм анакризи з тiєю ж метою iнодi використовувалася i
сюжетна ситуацiя дiалогу. Так, в Платановiй Апологiï
Сократа» суд та чекання вироку визначають особливий характер
розповiдi Сократа як сповiдi людини, шо стоïть на порозi.
Передсмертною ситуацiєю зумовлена в Федонi i бесiда про
безсмертя душi. Очевидно, можна говорити про зародження на грунтi
С.д. особливого типу дiалогу на порозi, в подальшому досить
поширеного в європ л-рах.
4) Героями С.д. є iдеологи, насамперед Сократ, а також його
спiврозмовники учнi, софiсти та iн. Сама подiя, шо
вiдбувається в С.д. чисто iдеологiчна подiя пошуку та
випробування iстини. С.д., т. ч., вперше в iсторiï європ.
л-ри вводить героя-iдеолога (М.Бахтiн).
5) Iдея в С.д. органiчно поєднується з образом людини
ïï носiя. Дiалогiчне випробування iдеï це водночас i
випробування того, хто ïï представляє, тобто С.д.
дає приклад першого (звичайно, ше зачаткового i синкретичного)
образу iдеï. З послабленням iст. та мемуарноï основи жанру
в дiалогiчнiй плошинi зiштовхуються iдеï та люди, якi в
дiйсностi нiколи не зустрiчалися, а в Апологiï Сократ нiби
передбачає майбутнiй ‘дiалог мертвих, коли в суперечцi
братимуть участь iдеï людей, роздiлених столiттями. Центр,
образом С.д. є людина, шо розмовляє, Сократ, у якому
поєднана нар. маска дурника з рисами мудреця (шо свiдчить про
карнавалiзованiсть образу). Результат цього поєднання
амбiвалентний образ мудрого незнання (я мудрiший за всiх, бо знаю,
шо нiчого не знаю). Амбiвалентним є, врештi решт, i образ
свiту: сократичний смiх (редукований до iронiï) та цiла система
сократичних занижень наближають i фамiльяризують свiт, щоб
безстрашно й вiльно його дослiджувати. Спiльна карнавальна основа
наближує до С.д. агон (тобто словесний спiр) аттичноï
комедiï, бiльше того, досить iмовiрним видається
припущення, шо саме через посередництво агону карнавальнiсть ввiйшла
в С.д. Втiм, з самого початку вiдчутним був (а з часом посилювався)
в С.д. i вплив започаткованоï софiстами риторики. Не менш
важливу роль у формуваннi Сократа як фiлософа i С.д. як жанру
(особливо в Платона) вiдiграла заперечувальна дiалектика старших
софiстiв Горгiя, Продика, Протагора та iн., шо й пiдтверджує
Платон в дiалозi Парменiд. Сократ, як вiдомо, вiдрiзнявся вiд
софiстiв метою своïх дослiджень, але був надзвичайно близький
до них за методами (не випадково Арiстофан у Хмарах змальовує
Сократа навiть гол. софiстом). Проблематичним залишається
визначення мiсця С.д. в контекстi дiалогiв iнд. (Бхагавадгита,
упанiшади), єгип. та iн. давнiх л-р, а також Ст. Завiту. С.д.
у чистому виглядi, де згуртованi навколо Сократа спiврозмовники
зайнятi дiалектичним аналiзом певноï проблеми (частiше вона
стосується окремоï фiлос. категорiï або поняття),
проiснував недовго. Вже в Платона знаходимо суттєвi вiдхилення
вiд канону: в деяких дiалогах ше зберiгається сократичний
метод,, але Сократ вже не бере участi в обговореннi (Софiст,
Парменiд); в iн. (напр., Держава»), навпаки, Сократ гол. герой,
але монологiчний змiст майже повнiстю руйнує дiалогiчну форму.
Нарештi, Закони», позбавленi i Сократа, i його метолу, i будь-
якоï амбiвалентностi наближаються з погляду дослiдження свiту
до рел. вчень, де дiалог iснує як проста зовн. форма викладу
вже знайденоï, готовоï та безперечноï iстини.
Максимальним вираженням такого типу дiалогу є, звичайно,
катехiзми. Однак, С.д. не зник безслiдно. Продуктами його розпаду
вважають такi жанри, як дiатрибi, солiлоквiум, менiппея Як складовий
компонент С.д. входив до надзвичайно популярного в античностi жанру
симпозiону. Меиiппова сатира, в якiй в дусi кiнiчноï фiл ософ
iï вже не обговорювалися категорiï етики, а одразу
ставилися питання про остаточнi iстини, значною мiрою вплинула на
лукiанiвський дiалог абсолютного сатир, заперечення i пародiювання
рiзних фiлос. та рел. шкiл i жанрiв, у тому числi й С.д. З часу
виникнення менiппеï (3 ст. до н.е.) можна говорити про розпад
синкретичного дiалогу на лiт., фiлос., а пiзнiше публiцистичний, лiт,-
крит. та iн. Напр., М.Бахтiн проводить досить чiтку лiнiю вiд С.д.
через менiппею (вже як лiт.жанр) до дiалогiчних романiв
Достоєвського. В найширшому значеннi пiд сократичним можна
розумiти дiа- або полiлог, результатом (чи принаймнi метою) якого
буде всебiчне обговорення певноï проблеми i, за можливiстю,
знаходження спiльноï для учасникiв т. а В такому розумiннi С.д.
як один iз засобiв створення полiфонiï може входити до складу
багатьох епiч., драмат., чи лiро- епiч. жанрiв. О лександр Бойченко