СМАК естетичний

СМАК естетичний iст. сформована здатнiсть людини розрiзняти, розумiти й
оцiнювати прекрасне i потворне в явищах дiйсностi та творах мист-ва.
Прекрасне розглядається як естет, категорiя, шо служить для
визначення й оцiнки найдосконалiших явищ у природi, сусп. життi та
ïх худож. вiдображеннi; потворне мiстить виявлення й оцiнку огидних
i низьких предметiв та явиш. Здатнiсть людини оцiнювати данi
категорiï результат тривалого iст. розвитку, формування
ïï здiбностей е процесi сусп. практики та освоєння
худож. культури, коли при цьому виникає почуття насолоди. С.
є проявом заг. естет, культури людини, ïï здатностi
творити i розумiти мист-во. Вивчення проблеми почалосг в ХУП ст. в епоху
становлення буржуазних вiдносин, коли С. людей почали вiдособлюватися i
вступати в суперечнiсть. Термiн С.(лат. gustus, франц. /е gout) в естет,
сенсi вперше вжив iсп. прозаïк i теоретик бароко Б.Грасiан (1601-
58) в трактатi Кишеньковий оракул» (1647). В декiлькох афоризмах
вiн виражає якостi високого естет. С. Тут є дар дотепностi,
його розумна мiра, вишуканiсть внутрiшня» (в думках) i зовнiшня (в
словах), непiдвладнiсть спокусам. За Грасiаном, С. елiтарний, вiн
уникає грубого подиху юрби, вiдноситься до нелегкого пiзнання
прекрасного. З поняттям С. пов'язується поняття культури. Вiд
Грасiана поняття С. переходить в європ. естет, культуру i
стає однiєю з найважливiших категорiй естетики. Аж до XX ст.
з проблеми С. висловлювано рiзнi думки. В Англiï в тв.
А.Е.Шефтсберi (1671-1713) i Ф.Гатчесона (1694- 1747) особливостi С.
визначались досконалiстю естет, сприйняття, розумiнням краси,
гармонiєю розуму i почуття в природi людини, звязком морального та
естет. Гатчесон стверджував всезагальнiсть естет. С., без якоï не
могла б iснувати наука про нього, незважаючи на рiзницю
субєктивних С. Л.Юм (1711-76) в працi Про норму смаку, навпаки,
стверджує, шо прекрасне не має о б єктивноï
основи та iснує лише в iндивiдуальнiй свiдомостi. Найактивнiше
проблема С. розроблялася в працях франц. просвiтителiв у XVIII ст. Ш. де
Монтескє (1689-1755) в трактатi Есе про смак бачив в його основi
здатнiсть людини чуйно i швидко визначити мiру насолоди, яку дає
нам той чи iн. предмет. Лжерело цiєï насолоди лежить в таких
обєктивних предметних властивостях, як порядок i рiзноманiтнiсть,
симетрiя i контрасти, гармонiя i пропорцiйнiсть, iн. спiввiдношення в
обєктивному свiтi. У тв. К.А.Гельвецiя (1715-71) С.
розглядається як один з проявiв розуму, шо залежить вiд iст. життя
народiв. Ключове значення вiн надавав клiматовi, географiчному
середовищу, якi впливають не тiльки на формування правлiння, але й на
сферу С., краси i мист-ва. Гельвецiй пiдкреслював вiдноснiсть смаку у
рiзних народiв. Вольтер (1694-1778) у статтi «Смак розвиває
положення про iст. мiнливiсть худож. культури народiв. У його визначеннi
С. не просто здатнiсть iнтуïтивно вiдчувати прекрасне, але й умiння
розбиратися в найменших тонкощах. Ш.Батте (1713-80) вловив зв'язок
естетики з теорiєю пiзнання: Смак у мистецтвi те саме, шо й
iнтелект в науцi». В Нiмеччинi проблема С. дiстала вираження у
працях Й.Й.Вiнкельмана (1717-68) i Й.Г.Зульцера (1720-79). Перший вбачав
iдеал форми в благороднiй простотi та спокiйнiй величi» ґрец.
та рим. античностi, сприяв очишенню С. вiд химерностi барокко, вплинувши
на естетику пiзнього франц. класицизму. Зульиер розглядає С. як
iнструмент митця, за допомогою якого вiн робить вибiр, органiзовує
й приборкує матерiал. Родоночальник нiм. клас, естетики I.Кант (1724-
1804) в Аналiтицi прекрасного стверджував, шо судження С. виражає
не якiсть предмета, а душевний стан того, хто його споглядає, й
разом з тим це судження, будучи субєктивним, претендує на
загальнозначимiсть. С., за Кантом, ие здатнiсть iндивiда стати на чужу
т. з Сусп. та iндивiд, характер С. вiн розумiв як нерозвязну
суперечнiсть (антиномiя). Характерним для естетики романтизму є
судження С. Кольрiджа (1772- 1834). Для нього С. це ясно вiдчутна
аранжировка предметiв, шо сприймаються поза нами, яка спiвiснує з
певним рiвнем задоволення або невдоволення (Визначення смаку»).
Г.В.Ф.Гегель (1770-1831) пiддав крит. аналiзовi поняття С. в естетицi
класицизму i романтизму, вказав на прекрасне як на обєктивну
основу С. i звернув увагу на його виховання. В сер. XIX ст. до виявлення
проблем С. звернувся один з творцiв експериментальноï естетики нiм.
психолог Г.Т.Фехнер (1801-87), який використав психофiзичнi методи для
вивчення слухових i зорових вiдчуттiв в областi елементарних естет,
оцiнок. Аналiзуючи простi елементи, «естет, вiдчуття, цi психiчнi
атоми», Фехнер прагнув зясувати, шо приносить нам насолоду i
викликає почуття невдоволення, виявити закони С. Серед
позитивiстських теорiй С. характерна детермiнацiя нац., полiт.,
географiчними, iст.-культ. чинниками в працях I.Тена (1828-93). Вiн
пiдкреслює визначальне значення cyca С. на цiлу епоху франц.
класицизму XVII ст.: Цi смаки перекроïли на свiй лад всю худож.
творчiсть, створили тверезий, пiднесений, строгий живопис Пуссена i
Лесюера, застиглу архiтектуру Мансара i Перро. Але ще бiльш вiдчутний
слiд залишили цi смаки в л-рi. Тен звертає увагу на вiдносну
стабiльнiсть С. лат. народiв, схильних до традицiй ант. та ренесансного
мист- ва, i германських до романтизму. Психоаналiтична естетика З.Фройда
(1856-1939) заперечує заг-визнанi норми С., прагне пояснити його
законами пiдсвiдомого, розглядати тв. мист- ва як певний заспокiйливий
засiб для митця й читача- глядача, як спосiб рацiоналiзацiï
потягiв. Заперечення нормативностi i утвердження елiтарностi С. висловив
Ф.Нiцше (1844-1900) в афоризмi: Я маю смак, але не маю нiякоï
норми, нiякого iмперативу для цього смаку. В Росiï поняття С. як
особливу сферу судження вперше розглядає М.Муравйов (1757-1807).
Вiн визначив С. як вiдмiнне вiдчуття, яке дає нам поняття про
прекрасне (Про стиль). М.Карамзiн (1766-1826) в Листах росiйського
мандрiвника» визначив естетику як науку С., яка тлумачить
чуттєве пiзнання взагалi. «Наука смаку» трактувалася ним
як школа «насолоди прекрасним i як вчення про творчiсть за законами
прекрасного. В 1810-20-тI рр. проблема С. розроблялася в працях
О.Мерзлякова (1778-1830), який визначав естетику як науку про правила
прекрасних мист- в, iз спостережень смаку здобутих».
В.Бєлiнський i М.Чернишевський виступили з критикою як
нормативного класицистичного розумiння С., так i його романт. сваволi,
висмiювали спроби зробити «витончений С. критерiєм худож.
оцiнок. В першiй систематичнiй працi з естетики в Украïнi Вступi до
курсу словесностi(1805) проф. Харкiвського ун-ту С.Рижського (1759-
1811), викладеному в дусi франц. класицизму, пiдкреслювалося благодiяння
прекрасних наук, шо утворюють i розвивають С., поширюючи його у всi iн.
сфери у розумовi заняття, у моральнi дiяння, в спосiб i блага життя, в
мету виховання. Його молодший колега по ун-ту I.Я.Кронеберг (1788-1838)
був противником класицистськоï теорiï С., послiдовником
iсторизму Г.Е.Лессiнга: Розглядати памятки мист-ва за ознаками рiзного
С. i рiзних часiв означає: розглядати творiння мист- ва за
ознаками того, шо в рiзнi часи вважалося витонченим. 1.Франко в трактатi
]з секретiв поетичноï творчостi(1898-99) пiдкреслив солiдарнiсть з
позицiєю Тена, вважаючи, шо нова естетика повинна прийняти за
вихiдну точку не поняття краси, а вiдчуття естет, насолоди, повинна за
допомогою психологiï проаналiзувати це почуття в сферi кожного окр.
мист-ва. В європ. науцi XX ст., яка торкається проблеми С.,
представляє iнтерес праия соцiолога П.Сорокiна (1889-1968)
Соцiальна i культурна динамiка (1937-41), видана в США. Це зразкове сой.
дослiдження культур вiд античностi до сучасностi з iнтегральним пiдходом-
. Iстина Краса Лобро Користь. Аналiзуючи кризу прекрасних мист-в, вiн
видiляє iст. форми основних культур iдеаиiональний
(надчуттєве царство божества), iдеалiстичну (поєднання
мiстичного й реального) i чуттєву (емпiричний свiт почуттiв). На
основi вивчення величезноï кiлькостi памяток л- ри та мист-ва
Сорокiн визначає естет., смаковi особливостi кожноï форми. З
завершенням перших двох форм i пiднесенням чуттєвоï форми в
XV ст. мист-во втрачає всякi рел., моральнi i сусп. цiнностi,
прагне забезпечити чуттєве задоволення та розвагу i
створюється для ринку. Функцiя давати насолоду призводить значну
частину цього мист-ва до стадiï руйнування, зовнiшньоï
iлюзорностi, вiдхилення вiд позитивних до негативних явищ. Норми
iстинного мист-ва зникають i поступово замiнюються фальшивими критерiями
псевдомист-ва. Серед особливостей чуттєвого мист-ва безкiнечна
рiзноманiтнiсть стилiв, шо вiдповiдає рiзноманiтностi С. Iспан.
фiлософ Х.Ортега-i- Гассет(1883-1955) у вiдомiй працi Дегуманiзацiя
мисгеитва(1950) вважає, шо нове мист-во роздiляє публiку на
два класи: тих, хто розумiє, i тих, хто не розумiє його.
Суч. естетика пояснює падiння С. омасовленням мист-ва, пануванням
жанрiв кримiнальноï, еротичноï та iн. низькопробноï л-
ри, яка популяризується масовими тиражами, рекламою, телебаченням
i т.д. Проблему С. можна наук, вирiшити, як вважають рос. дослiдники
О.Ф.Лосєв i В.П.Шестаков, розглядаючи дану категорiю не тiльки як
здатнiсть споглядання, але i як здатнiсть до творчостi. Див. Масова
лiтература. М икола Нефьояов