Проза
ПРОЗА (лат. prosa вiд prorsa вiльна, проста) форма словесноï творчостi поруч з вiршем Невiрно трактувати П. виключно як явище красного слова: генетично вона виникає в сферi утилiтарноï словесностi; худож.-естет, моменти в нiй тодi спорадичнi, в той час. як у фольклорi й розвинених л-рах домiнує вiрш, «мова богiв». В уснiй нар. творчостi П. функцiонує на околицi ж а н р о в о ï системи й пов'язана з потребою зберегти в колективнiй пам'ятi образ визначноï людини або явиша (легенди, передання тощо). Лiт. П,. формується в рiчищi риторики, а не поетики, як от ораторська, фiлос. або iсторична проза в ант. л-рi. шо стала витоком акт. роману. Попри свою зовнiшню природнiсть, П. як художня форма не передує вiршам, а виступає в епохи руйнацiй естет, канонiв на змiну складнiй та витонченiй вiрш, культурi. В епохи становлення й панування цих канонiв напр., в класицизмi П. переважно сприймається як щось вульгарне, нижче вiд вiршiв (характерний мольєрiвєький Журден, який з подивом усвiдомлює, що говорить прозою). П. побутує звичайно спочатку як додаток до поезiï й часом контамiнує з нею напр., в рамках жанрiв масовоï лiтератури. Пiдноситься П. звичайно в епохи пануванi iя установки на утилiтаризм так, перк. л-ра європ. Сер-вiччя з ïï суто практичною установкою на цiлоспрямоване духовне формування читача витiсняє вiршi в сфери куртуазноï та нар. словесностi й культивує переважно сувору проа стихiю в дусi Бiблiï: л-ри сх-словян. Сер-вiччя суцiльно прозаïчнi. Подiбне зовнi, але все ж таки неоднорiдне явище торжество роману й романних форм в л-рах вропи XIX 1-ï пол. XX ст. Автори європ. П. романного типу активно претендують на статус митця, а не духов, лiдера (хоча в л- рах, якi склалися на сер-вiч. засадах, й новiтнiй романiст довго має статус ‘вчителя»). В пору пiднесення iндивiдуальноï думки й руйнацiï трад, авторитетiв худож.-проз жанри дають змогу вiльно iнтерпретувати явиша життя духу й сусп-ва, хоча часом не знаменує зниження культ, стереотипу. В такi перiоди вiрш сприймається як щось другорядне й старосвiтське, вiн навiть пiдпадає пiд вплив стилiстики П. (поезiя реалiстiв XIX ст.) й загалом девальвується. Зате й П. починає тяжiти до образно- худож. органiзацiï тексту (членування на колони, пошук ритму й т.п.), напр., тв. А.Чехова або М.Коцюбинського. В певному сенсi П. й вiрш споконвiчно «антагонiстичнi» форми слова. Семей Абрамович
