Повiсть

ПОВIСТЬ один з рiзновидiв епiч. роду, сутнiсть якого в найширшому значеннi визначена етимологiєю: це те, шо оповiдається, завершена i досить широка оповiдь про ту чи iн. подiю або особу. Термiн П. не має точного аналогу в зах.- європ. мовах. Залежно вiд специфiки твору, автор, номiнацiï та розумiння перекладача йому можуть вiдповiдати франц. recit i conte, нiм. Erzдhlung i Geschichte, англ. tail, story, short novel, longchort story тобто розповiдь, казка, iсторiя», короткий роман, довге оповiдання.В такому широкому розумiннi в рос. та укр. лiт-знавчiй традицiï П. називається будь-яка бiльш-менш грунтовна оповiдь (анонiмна або автор., в прозi чи в вiршах), що належить стародавн. л-рам: Повiсть про красномовного селянина, «Повiсть про Синдбада-морехода тошо. У такий спосiб називались також i деякi тв. за.-європ. сер-вiч. л- ри, шо потрапляли на слов'ян, грунт: так, вiдомий лицарський роман отримав в перекладi на бiлор. мову назву Повiсть про Трiстана та Iзольду. Особливо слiд видiлити використання термiну П. в ст-словян. л-рi, де пiд цим малося на увазi i сказання, i житiє, i повчання, i лiтописний iзвод (напр., Повiсть временних лiт), так визначалися тв. як рел., так i свiтськi, iснували повiстi iст., авантюрно-героïчнi, лицарськi (Повiсть про руслана Лазаревича ), вiйськовi (Повiсть про азовське сидiння) та iн. П. як одна з лiт. форм у суч. розумiннi зявляється наприкiн. XVIII-XIX ст. Складнiсть ïï чiткоï термiнологiчноï детермiнацiï пояснюється як вiдсутнiстю однозначного аналогу в зх.-європ. мовах, так i дещо складним розмежуванням з романом i оповiданням (новелою). Часто зустрiчається визначення П. як сер. епiч. форми i це назагал правомiрно, проте воно не вiдображає ïï суттєвоï специфiки i вельми часто спростовується лiт. практикою: Повiстi Бєлкiна О.Пушкiна за розмiром можна вiлнести скорiше до оповiдань, а Життя Клима Самгiна, назване М.Горьким П., бiльш обємна, нiж деякi романи. За суч. тенденцiï до стиснення роману, рiзниця в обсязi тв. взагалi стає несуттєвою. Бiльш продуктивним є пiдхiд до П. як до особливоï жанр, форми. Згiдно з цим поглядом П. i близьке до неï оповiдання являють собою принципово iн. вид епiч. прози, анiж роман та новела, вони зберiгають почасти елементи усноï традицiï давн. епiч. прози, прагнучи розповiсти» оповiсти, а не показати, зобразити обєктивно. З iн. боку, П. вiдрiзняється вiд роману вибором i характером подiй, якi зображуються, ïï дiя бiльш зосереджена на повсякденному буттi та послiдовному плинi часу на вiдмiну вiд екстраординарностi та динамiчностi роману i новели. Як наслiдок, для П. характерний порiвняно повiльний розвиток дiï, рiвний ритм розповiдi, вiдносна простота композицiï. Домiнують статичнi складники: положення, душевнi стани, пейзажi, описи, обєднанi часто за принципом нанизування. Фiнал П. здебiльшого вiдкритий i випливає з логiки розвитку подiй, а не протистоть ïй, як у новелi. Важливу роль у П. вiдiграє мовна стихiя, голос автора або оповiдача, незалежно вiд того, наскiльки безпосередньо вiн виражається. Саме голос автора (оповiдача), його iнтонацiя є тим сполучним чинником, без якого П. могла б перетворитися на аморфне нагромадження фактiв та вражень (показова П. А.Чехова Степ). Суттєво вiдрiзняється в романi та П. ставлення до худож. часу. Якшо в романi час є нiби функцiєю дiï, ним манiпулюють, вiн може текти назад i зупинятися, то в П. час основний чинник, саме вiн часто визначає ïï розмiри, якi можуть розростатися в залежностi вiд зображеного часового вiдрiзка (не випадково П. М.Горького Життя Клима Самгiна має пiдзаголовок Сорок рокiв). Таким чином, досить чiтко простежується звязок П. та роману- хронiки, роману-потоку, роману-бiографiï (дилогiя С.Аксакова, трилогiя Л.Толстого. тетралогiя
      H.Гарiна-Михайловського, Життя Арсьєнєва
      I.Бунiна, трилогiя М.Горького, Повiсть прожиття К.Паустовського). В зх.-
      европ. л-рах певну схожiсть з П. виявляють побудованi за
      хронологiчним принципом сiмейнi цикли Т.Манна, Дж.Голсуорсi, Р.
      Мартен дю Гара, Р.Роллана, Ф.Ерiа, Б.Клавеля, Е.Базена, але при цьому
      зх. письменники все ж таки тяжiють до романноï iнтриги та
      завершеностi. Взагалi видається не позбавленою пiдстав гiпотеза
      про те. шо два види епiч. прози (роман, новела повiсть, оповiдання)
      мають певнi вiдповiдностi з двома типами ментальностi, шо умовно
      визначаються як зх. та сх.. Саме з цих позицiй можна пояснити
      поширенiсть жанру в рос. л-рi, в якому творили М.Карамзiн, кн.
      В.Одоєвський, О.Бестужев-Марлiнський, О.Вельтман, О.Пушкiн,
      М.Гоголь, Д.Григорович, I.Тургенев, Л.Толстой, Ф.Достоєвський,
      А.Чехов, В.Короленко, М.Горький, .Замятiн, Б.Лавреньов, О.Толстой,
      В.Катаєв, Ю.Олеша, М.Зошенко, К.Паустовський, М.Шолохов,
      О.Солженiцин, В.Набоков. Ю.Нагiбiн, В.Некрасов, В.Тендряков, В.Белов,
      В.Солоухiн, В.Аксьонов, Ч.Айтматов, Ф.Iскандер,
      J.Грекова, В.Токарєва, Г.Владiмов та iн. В укр. л- рi жанр П.
      представлений в творчостi Г.Квiтки- Основяненка, Т.Шевченка, Марка
      Вовчка, Ю.Федьковича, П.Мирного, I.Нечуя-Левицького,
      K.Франка, Лесi Украïнки, М.Коцюбинського, В.Винниченка,
      О.Кобилянськоï, М.Стельмаха, О.Гончара, Ю.Мушкетика,
      П.Загребельного, М.Трублаïнi та iн. Серед бiлор. повiстярiв
      Я.Колас, Я.Бриль. В.Биков; поль. Е.Ожешко, Б.Прус, С.Же- ромський,
      Я.Iвашкевич, чес. Я.Неруда, Я.Галек, В.Светла, К.Чапек; болг.
      I.Вазов, Т.Влайков, Елiн. У зх.-європ. та амер. л-рах слiд
      вiдзначити повiстi Ч.Дiккенса, Е.По, Д.Елiста, Г.Флобера, бр. Е. та
      Ж. Гонкурiв, Марка Твена, Ш.Андерсона, Шона О Кейсi, Е.Гемiнгвея,
      В.Голдiнга, Дж.Олдрiджа, I.Во, Гарсiя Маркеса та iн., проте, говорити
      про П. стосовно зх. л-ри майже завжди доводиться з певною мiрою
      приблизностi. Особливо слiд вiдзначити рiзновид фiлос.- фант. П. Бiля
      витокiв цього типу П. лежать Фiлософськi повiстi Вольтера, визначенi
      самим автором як Contes philosophiques буквально фiлос. казки. В
      даному випадку франи. термiн казка цiлком правомiрний, оскiльки для
      цього рiзновиду П. характернi елементи чарiвноï казки,
      фантастики, мiстики, а з iн. боку притчевiсть, сатира, гротеск, (не
      випадково саме цей термiн використовують для визначення своïх П.
      бр. Стругацькi (Понедiлок починається в суботу: Казка для
      наукових спiвробiтникiв молодшого вiку», Казка про трiйку) та
      Ф.Iскандер (Кролики i удави, Фiлософська казка). За своєю
      сутнiстю П. є i тв., визначенi трад. як ґотичн. романи
      Замок Отранто X.Уолпола, Ватек Бекфорда, Франкенштейн М.Шеллi. До
      того ж типу фiлос.-фант. П. належать казки- алегорiï
      Е.Т.А.Гофмана Золотий горшик i Крихiтка Цахес», Дивна iсторiя
      Петера Шлемiля А.Шамiссо, повiстi В.Одоєвського Сильфiда i
      Саламандра», Петербурзькi повiстi» М.Гоголя, Дивна iсторiя
      доктора Джекiля та мiстера Хайда Р.Л.Стiвенсона, Фатальнi яйця i
      Собаче серце» М.Булгакова, 31 червня» Дж.Б.Прiстлi, Пiкнiк
      на узбiччi i Слимак на схилi бр. Стругацьких. Фiлос. П. фактично
      є тв. письменникiв- екзистеншалiстiв Ж.П.Сартра (Нудота) i
      А.Камю (Чужий»). Попри усю складнiсть точноï
      iдентифiкацiï П. в системi прозових жанрiв ця епiч. форма все ж
      таки цiлком самобутня i грає важливу ролю в худож. осмисленнi
      дiйсностi. Ю рiн Попов