Повiсть
ПОВIСТЬ один з рiзновидiв епiч. роду, сутнiсть якого в найширшомузначеннi визначена етимологiєю: це те, шо оповiдається,
завершена i досить широка оповiдь про ту чи iн. подiю або особу. Термiн
П. не має точного аналогу в зах.- європ. мовах. Залежно вiд
специфiки твору, автор, номiнацiï та розумiння перекладача йому
можуть вiдповiдати франц. recit i conte, нiм. Erzдhlung i Geschichte,
англ. tail, story, short novel, longchort story тобто розповiдь, казка,
iсторiя», короткий роман, довге оповiдання.В такому широкому
розумiннi в рос. та укр. лiт-знавчiй традицiï П. називається
будь-яка бiльш-менш грунтовна оповiдь (анонiмна або автор., в прозi чи в
вiршах), що належить стародавн. л-рам: Повiсть про красномовного
селянина, «Повiсть про Синдбада-морехода тошо. У такий спосiб
називались також i деякi тв. за.-європ. сер-вiч. л- ри, шо
потрапляли на слов'ян, грунт: так, вiдомий лицарський роман отримав в
перекладi на бiлор. мову назву Повiсть про Трiстана та Iзольду. Особливо
слiд видiлити використання термiну П. в ст-словян. л-рi, де пiд цим
малося на увазi i сказання, i житiє, i повчання, i лiтописний
iзвод (напр., Повiсть временних лiт), так визначалися тв. як рел., так i
свiтськi, iснували повiстi iст., авантюрно-героïчнi, лицарськi
(Повiсть про руслана Лазаревича ), вiйськовi (Повiсть про азовське
сидiння) та iн. П. як одна з лiт. форм у суч. розумiннi зявляється
наприкiн. XVIII-XIX ст. Складнiсть ïï чiткоï
термiнологiчноï детермiнацiï пояснюється як вiдсутнiстю
однозначного аналогу в зх.-європ. мовах, так i дещо складним
розмежуванням з романом i оповiданням (новелою). Часто
зустрiчається визначення П. як сер. епiч. форми i це назагал
правомiрно, проте воно не вiдображає ïï
суттєвоï специфiки i вельми часто спростовується лiт.
практикою: Повiстi Бєлкiна О.Пушкiна за розмiром можна вiлнести
скорiше до оповiдань, а Життя Клима Самгiна, назване М.Горьким П., бiльш
обємна, нiж деякi романи. За суч. тенденцiï до стиснення
роману, рiзниця в обсязi тв. взагалi стає несуттєвою. Бiльш
продуктивним є пiдхiд до П. як до особливоï жанр, форми.
Згiдно з цим поглядом П. i близьке до неï оповiдання являють собою
принципово iн. вид епiч. прози, анiж роман та новела, вони зберiгають
почасти елементи усноï традицiï давн. епiч. прози, прагнучи
розповiсти» оповiсти, а не показати, зобразити обєктивно. З
iн. боку, П. вiдрiзняється вiд роману вибором i характером подiй,
якi зображуються, ïï дiя бiльш зосереджена на повсякденному
буттi та послiдовному плинi часу на вiдмiну вiд екстраординарностi та
динамiчностi роману i новели. Як наслiдок, для П. характерний порiвняно
повiльний розвиток дiï, рiвний ритм розповiдi, вiдносна простота
композицiï. Домiнують статичнi складники: положення, душевнi стани,
пейзажi, описи, обєднанi часто за принципом нанизування. Фiнал П.
здебiльшого вiдкритий i випливає з логiки розвитку подiй, а не
протистоть ïй, як у новелi. Важливу роль у П. вiдiграє мовна
стихiя, голос автора або оповiдача, незалежно вiд того, наскiльки
безпосередньо вiн виражається. Саме голос автора (оповiдача), його
iнтонацiя є тим сполучним чинником, без якого П. могла б
перетворитися на аморфне нагромадження фактiв та вражень (показова П.
А.Чехова Степ). Суттєво вiдрiзняється в романi та П.
ставлення до худож. часу. Якшо в романi час є нiби функцiєю
дiï, ним манiпулюють, вiн може текти назад i зупинятися, то в П.
час основний чинник, саме вiн часто визначає ïï розмiри,
якi можуть розростатися в залежностi вiд зображеного часового вiдрiзка
(не випадково П. М.Горького Життя Клима Самгiна має пiдзаголовок
Сорок рокiв). Таким чином, досить чiтко простежується звязок П. та
роману- хронiки, роману-потоку, роману-бiографiï (дилогiя
С.Аксакова, трилогiя Л.Толстого. тетралогiя
H.Гарiна-Михайловського, Життя Арсьєнєва
I.Бунiна, трилогiя М.Горького, Повiсть прожиття К.Паустовського). В зх.-
европ. л-рах певну схожiсть з П. виявляють побудованi за
хронологiчним принципом сiмейнi цикли Т.Манна, Дж.Голсуорсi, Р.
Мартен дю Гара, Р.Роллана, Ф.Ерiа, Б.Клавеля, Е.Базена, але при цьому
зх. письменники все ж таки тяжiють до романноï iнтриги та
завершеностi. Взагалi видається не позбавленою пiдстав гiпотеза
про те. шо два види епiч. прози (роман, новела повiсть, оповiдання)
мають певнi вiдповiдностi з двома типами ментальностi, шо умовно
визначаються як зх. та сх.. Саме з цих позицiй можна пояснити
поширенiсть жанру в рос. л-рi, в якому творили М.Карамзiн, кн.
В.Одоєвський, О.Бестужев-Марлiнський, О.Вельтман, О.Пушкiн,М.Гоголь, Д.Григорович, I.Тургенев, Л.Толстой, Ф.Достоєвський,
А.Чехов, В.Короленко, М.Горький, .Замятiн, Б.Лавреньов, О.Толстой,
В.Катаєв, Ю.Олеша, М.Зошенко, К.Паустовський, М.Шолохов,
О.Солженiцин, В.Набоков. Ю.Нагiбiн, В.Некрасов, В.Тендряков, В.Белов,
В.Солоухiн, В.Аксьонов, Ч.Айтматов, Ф.Iскандер,
J.Грекова, В.Токарєва, Г.Владiмов та iн. В укр. л- рi жанр П.
представлений в творчостi Г.Квiтки- Основяненка, Т.Шевченка, Марка
Вовчка, Ю.Федьковича, П.Мирного, I.Нечуя-Левицького,
K.Франка, Лесi Украïнки, М.Коцюбинського, В.Винниченка,
О.Кобилянськоï, М.Стельмаха, О.Гончара, Ю.Мушкетика,
П.Загребельного, М.Трублаïнi та iн. Серед бiлор. повiстярiв
Я.Колас, Я.Бриль. В.Биков; поль. Е.Ожешко, Б.Прус, С.Же- ромський,
Я.Iвашкевич, чес. Я.Неруда, Я.Галек, В.Светла, К.Чапек; болг.
I.Вазов, Т.Влайков, Елiн. У зх.-європ. та амер. л-рах слiд
вiдзначити повiстi Ч.Дiккенса, Е.По, Д.Елiста, Г.Флобера, бр. Е. та
Ж. Гонкурiв, Марка Твена, Ш.Андерсона, Шона О Кейсi, Е.Гемiнгвея,
В.Голдiнга, Дж.Олдрiджа, I.Во, Гарсiя Маркеса та iн., проте, говорити
про П. стосовно зх. л-ри майже завжди доводиться з певною мiрою
приблизностi. Особливо слiд вiдзначити рiзновид фiлос.- фант. П. Бiля
витокiв цього типу П. лежать Фiлософськi повiстi Вольтера, визначенi
самим автором як Contes philosophiques буквально фiлос. казки. В
даному випадку франи. термiн казка цiлком правомiрний, оскiльки для
цього рiзновиду П. характернi елементи чарiвноï казки,
фантастики, мiстики, а з iн. боку притчевiсть, сатира, гротеск, (не
випадково саме цей термiн використовують для визначення своïх П.
бр. Стругацькi (Понедiлок починається в суботу: Казка для
наукових спiвробiтникiв молодшого вiку», Казка про трiйку) та
Ф.Iскандер (Кролики i удави, Фiлософська казка). За своєю
сутнiстю П. є i тв., визначенi трад. як ґотичн. романи
Замок Отранто X.Уолпола, Ватек Бекфорда, Франкенштейн М.Шеллi. До
того ж типу фiлос.-фант. П. належать казки- алегорiï
Е.Т.А.Гофмана Золотий горшик i Крихiтка Цахес», Дивна iсторiя
Петера Шлемiля А.Шамiссо, повiстi В.Одоєвського Сильфiда i
Саламандра», Петербурзькi повiстi» М.Гоголя, Дивна iсторiя
доктора Джекiля та мiстера Хайда Р.Л.Стiвенсона, Фатальнi яйця i
Собаче серце» М.Булгакова, 31 червня» Дж.Б.Прiстлi, Пiкнiк
на узбiччi i Слимак на схилi бр. Стругацьких. Фiлос. П. фактично
є тв. письменникiв- екзистеншалiстiв Ж.П.Сартра (Нудота) i
А.Камю (Чужий»). Попри усю складнiсть точноï
iдентифiкацiï П. в системi прозових жанрiв ця епiч. форма все ж
таки цiлком самобутня i грає важливу ролю в худож. осмисленнi
дiйсностi. Ю рiн Попов
