Орiнталiзми
ОРIНТАЛIЗМИ (вiд. лат. orientalis схiдний) запозиченi зi сх. мов слово, фразеологiзм або синтаксична конструкцiя. З погляду реиепиiï розрiзняються два розряди:
1) О., якi так закорiнилися в мовi-реципiєнтi, шо сприймаються не
як чужомов., але як своï. Напр., вукр. мовi: гарбуз, кавун,
кiш, лелека, лоша, сагайдак тошо;
2) Такi О. (позначення специфiчних явиш, понять, реалiй, а також ан т
роп он iм iв та топонiмiв), походження яких вiдчувається
(часом дуже гостро) реципiєнтом. Ui О. мають етил,
навантаження в худож. л-рi, здебiльшого виконують функцiю екзотизм
iв. створюють couleure local. На вiдмiну вiд запозичень з чужих
європ. мов О. сприймаються європ. реципiєнтом як
шось цiлокупне. Надто це стосується запозичень з мов бл-сх.
регiону. Так вжито О. у циклi Лесi Украïнки Кримськi
спогади»: поряд з тат. антропонiмом Зарема та топонiмами
Мардек, Байдари, Бахчисарай, перс, чадра, араб, гарем. Багато О. в
оповiданнi М.Коцюбинського Пiд мiнаретами: чалма (тюрк.), фез (тур.-
марокканське), хаджi (араб.), шейх (араб.) та багато iн. У лiт.
напрямах i стилях О. сприймалися по- рiзному. Так, для л-ри XVIII
ст. й перiоду романтизму був характерний екзотично- орнаментальний
стиль. Його не спiввiдносили з реальною дiйснiстю, з конкретною
краïною. Напр., А.Мiцкевич, надаючи Кримським сонетам умовно
узагальнений орiєнтальний колорит, пише в сонетi Алушта
вдень»: Kanio siK las i sypie z majowego ivosa Jak z ryacca
chalifyw, rubin i granaty. Тат. володаря названо не тюрк, титулом,
але араб. халiф. Для поета й читача перiоду романтизму неточнiсть
нац. колориту була несуттєвою, адже Сх. сприймався як певна
єднiсть. Сьогочас. читач бiльше проiнформований про Сх. Тому
перекладачi в рiзний спосiб, але цiлком пiдставно позбуваються
Мiцкевичевоï невизна- ченностi. М. Рильський поминає
титул: Лiси колишуться i ронять з верховiть, Як з чоток дорогих,
рубiни i гранати. Б.Тен замiнює назву володаря на справжню
тат.: Лiс прокидається i си т е з верховiть Як з чоток
ханових, рубiни i гранати. Iн. показовим прикладом є кiнцеве
речення Абу-Касимових капцiв, за жанр, визначенням
I.Франка, араб, казки: Довго вiн прожив ше в бозI. Вмер десь ГОЛИЙ у
берлозi, З капцями його затим По-жебраиьки й поховали, Споминали,
величали Вiй турецьким став святим. Останнiй рядок викликав крит.
заувагу А.Кримського, на яку Франко вiдповiдав: Проф. Кримський
закидає… несуразнiсть, бо ж у часах халiфiв, у яких iде
оповiдання, годi ше говорити про туркiв i тим паче про тур. святих.
Проте я лишив цю фразу, бо в нiй характеризується не час
подiï, а наше нар. розумiння ïï: тур. святий у нашiй i
поль. нар. приказцi значить голяка, чоловiка без маєтку (goy
jak turecki wity). Нехай i так, шо в пiднесеннi до Абу-Касима ся
фраза анахронiзм, але для нашоï публiки вона добре
характеризує власне те положення, в якому вiн опинився, а
заразом цiлiй поемиi дає значення показу: як той чоловiк
сходить на тур. святого». Отже, доцiльнiсть використання
лексичних О. зумовлена автор, позицiєю, худож. метою, але не
меншою, а можливо, вирiшальною мiрою, сприйняттям передбачуваного реципiєнта-
читача даноï нацiональностi та даного часу. Анатолiй Волков
