Оповiдання
ОПОВIДАННЯ один з мал. оповiдальних жанрiв, поряд з нарисом та новелою. В силу певноï еклектичностi цього жанру, нерозробленостi критерiïв вiдмежування вiд iн. мал. форм, а також iст. сформованоï мов. традицiï в рiзних краïнах точне лiт- знавче визначення оповiдання дати досить складно. Маючи низку спiльних рис з iн. мал. жанрами (вiдносно невел. розмiр, одноепiзоднiсть, обмежена кiлькiсть подiй i персонажiв, мал. часовий обсяг, переважно проз, форма розповiдi), О. вiдрiзняється вiд новели ослабленою фабульнiстю, меншим динамiзмом сюжету, але бiльшою епiчнiстю, аналiтичнiстю, споглядальнiстю, розмiренiстю оповiдi, наявнiстю нерiдко оповiдача i його субєктивного» погляду. З цiєï т.з. О. зближується з повiстю, воно бiльш зв'язане з буденнiстю, повсякденнiстю, тяжiє до типового, а не виняткового. Образно кажучи, це жанр, шо звертається до стабiльностi сiльського» життя, на одмiну вiд екстраординарностi мiськоï новели. Слiд вiдзначити i ролю нарису в генезi О. XIX ст., трад. розмежування за принципом документальнiсть вимисел в даному випадку досить умовне. У звязку з цим Г.Поспелов пропонує розумiти О. як малу проз, форму взагалi, видiляючи в нiй тв. нарисового (описово- оповiдного) i новелiстичного (конфлiктно- оповiдного) типiв. О . нарисового типу розкривають морально-побутовий i громадянський стан соц. середовиша (Записки мисливця I.Тургенева, значна частина O.A.Чехова, М.Пришвiна, I.Бабеля, К.Паустовського). В основi О. новелiстичного типу випадок, шо розкриває становлення характеру гол. героя (Повiстi Бєлкiна О.Пушкiна, босяиькi
. О. М.Горького, багато О. Ю.Купрiна). У Чехiï та Словаччинi
термiни povidka та poviedka означають i О., i повiсть. Тому однаково
припустимi два варiанти перекладу назви зб. Я.Неруди Malostranske
povidky» Малостранськi повiстi» або Малостранськi
оповiдання. В зх. лiт-знавствi також немає термiнологiчноï
єдностi при визначеннi мал. жанрiв. Франц. conte залежно вiд
контексту та автор, задуму може означати i оповiдання», i казку,
i повiсть, i бути синонiмом «новели. В англомов. краïнах
використовуються термiни tail, story, short story, в нiм. мовi термiн
Erzдhlung. Теор. невизначенiсть ускладнює iст,- хронологiчне
дослiдження О. як жанру. Више вже говорилось про певну
всеïднiсть цього типу розповiдi, який може мiстити в собi
найрiзнорiднiший тематичний матерiал (iст., соц,- побутовий, мiфол.,
фольклор., фант, i т.iн.). На раннiх стадiях розвитку л-ри досить
складно розмежувати поняття оповiдання, казка, переказ»,
повiсть, враховуючи також i те, що О. незрiдка створювались у вiрш,
формi (напр., Розповiдь селянина кит. поета XI ст. Мей Яо-
. ченя, Кентерберiйськi оповiдання Дж.Чосера). Тому до XIX ст. поняття
О. носило iнтегральний характер, приналежнiсть до нього визначалась
волею автора чи перекладача. Особливо це стосується сх. л-р,
якi мали свою систему лiт,- знавчих термiнiв, шо не завжди
вiдповiдали європ аналогам. Так, те, шо в перекладi
називається 0. (напр., Оповiдання в пошуках лампи Шао Цзин-
чжаня, Китай, XVI ст.), по сутi є новелою. Розумiючи термiн О.
як певне визначення мал. оповiдноï форми, не буде перебiльшенням
сказати, шо воно є одним з найдавн. лiт. жанрiв. Ще на рубежi
III та II тис. до н.е. в гиптi зявляється О. про мореплавця з
розбитого корабля, шо мiстило в собi як вигаданi, так i цiлком
достовiрнi елементи (звiдки й розбiжностi шодо його жанр, визначення:
О. -казка). У кожному разi не можна заперечувати впливу казково-
мiфол. матерiалу на генезу О. як жанру. Формування жанру О. неможливо
уявити також без урахування впливу ст.- та новозавiтних текстiв.
Власне жанр О. представлений уже в творчостi рим. письменника Клавдiя
Елiана (170-230 pp.), вiд якого дiйшли 17 кн. про тварин i 14 кн.
Строкатих оповiдань iст. та природничонаук. за змiстом. Однак, надалi
в розвитку мал. оповiдних жанрiв в вропi домiнувала новела. У сх. л-
рах О. посiдає суттєве мiсце в жанр, iєрархiï.
Найширше воно представлене в кит. л-рi (Оповiдання про подiï в
свiтi» Лю I-цина, V ст.; Новi оповiдання при лампi з пiдрiзаними
гнотами» Цюй Ю, ХIУст.; Оповiдання в пошуках лампи Шао Цзин-
чжаня, XVI ст.; Оповiдання про давнину i сучаснiсть» Фен Мен-
луна, XVII ст. та iн.). У кор. л-рi добре вiдомi Оповiдання рокiв
миру i благополуччя Со Годжона (XVI ст.) та Новi оповiдання з гори
Золотоï черепахи Кiм Сiсина (XVI ст.). Класиками япон. О. були
Iхара Сайкаку (Оповiдання Сайкаку зi всiх провiнцiй, 1685) i Уеда
Акiнарi (Оповiдання про дош та про мiсяць», 1775). В араб, л-рi
неперевершеними є О. зi зб. Тисяча й одна иiя». Знову таки
слiд пiдкреслити, шо жанр, визначення О. має в даному випадку
узагальнюючий характер, мiстить в собi i новелу, i казку», i
повiсть. О. в суч. розумiннi як невеличке СОЦ,- моральне дослiдження
формується в вропi в XIX ст. Суттєву роль в його
формуваннi вiдiграли Аналiтичнi етюди О.Бальзака, письменники
натуральноï школи в Росiï, а в широкому лiт, контекстi
фiлос. та естет, програма натуралiзму. В залежностi вiд iдейно-
тематичного насичення, автор, свiтовiдчуття та манери викладу
видiляються рiзноманiтнi види О.: психол., морально-описовий, соц.,
сатир., мiстико-симво- лiчний, спрошено-нар., лiр., фант.,
пригодницький та iн. Одною з властивих О. рис є тяжiння до
циклiзацiï. Видатнi майстри О. ХIХ-ХХ ст.: А.Доде (Францiя),
А.Стрiндберг (Швецiя), Е.Гемiнгвей, дж.Д.Селiнджер, Г.Манн, Г.Бьоль
(Нiмеччина), Е.Колдуелл (США), I.Чавчавадзе (Грузiя), М.Гоголь,
[.Тургенев, Л.Толстой, А. Чехов, Л.Андреев, .Купрiн, М.Зошенко,
К.Паустовський, В. Шук шин, Ю.Нагiбiн (Росiя), Я.Неруда,
Я.Гашек(Чехiя),
1.Вазов, Елiн Пелiн (Болгарiя), I.Франко, А.Тесленко, А.Головко,
П.Панч, О.Гончар, Г.Тютюнник (Украïна). Юрiй Попов
