Натуралiзм

НАТУРАЛIЗМ (вiд лат. natura природа) напрям у європ. i, частково,
амер. мист-вi (л-рi, театрi, малярствi), що склався в останнiй третинi
XIX ст. Вiн постає як вiдштовхування вiд iдеалiзму та романтизму.
Фiлос.-свiтоглядною основою Н. був позитивiзм О.Конта й естетика I.Тена.
Значну вагу мали успiхи природничих наук , експериментальна фiзiологiя
(надто праця К.Бернара Вступ до експериментальноï медицини), теорiя
бiологiчноï боротьби за iснування Ч.Дарвiна. трохи згодом —
вiдкриття в галузi спадковостi й сексуалiзму. Термiн Н. увiв Е.Золя (1840-
1902) в книзi Експериментальний роман (1880) своєрiдному манiфестi
цього жанру. Постулати Н. було викладено Золя ще 1867 в передмовi до
Терези Ракен, за автор, визначенням, наук, роману. На думку Золя, л- ра
має давати винятково точне, наближене до науки, вiдображення
життя. Якшо романтизм основне завдання мист-ва вбачав у емоцiйному
впливовi на реципiєнта, то Н. уважав своïм завданням
дослiдження дiйсностi методом споглядання та ïï максимальне
наслiдування, наук, аналiз. Золя писав: Я не хочу, як Бальзак,
вирiшувати, яким повинен бути лад людського життя, бути фiлософом,
полiтиком, моралiстом… Змальовувана мною картина — простий
аналiз шматка дiйсностi! Г.Флобер висловив цю думку лаконiчнiше: Я
вважаю, шо вел. мист-во повинно бути наук, i безособовим. Прагнення до
науковостi дуже виразно вiдображується на рiвнi заголовкiв, якi
часто-густо повязанi з розумiнням людського життя як бiологiчноï
боротьби за iснування. У самий процес лiт. творчостi вносилась методика
наук, спостереження та дослiду. Так, Золя, створюючи роман про машинiста
Людина- звiр, працює помiчником машинiста на локомотивi. Поль,
натуралiстка Г.Запольська, аби з точнiстю лiкаря описати смерть
своєï героïнi (Каська-Карiатида з однойменноï
повiстi), двi доби сидить в кракiвському шпиталю бiля лiжка жiнки, шо
вмирає вiд сухот. Отже, Н. заперечував вимисел, автор,
субєктивiзм, прагнув наук, обгрунтованостi, точностi. Iн. словами,
декларативно вiдмовлявся вiд типiзацiï, надавав безперечну перевагу
окр. над особливим i заг. Найповнiшим втiленням програми Золя була серiя
з 20-ти романiв Ругон-Маккари, природна i соц. iсторiя однiєï
родини в добу Другоï Iмперiй. В передмовi автор знову ж
декларує: Картина, яку я малюю, є простим шматком дiйсностi,
як вона є. Попередниками Золя були його старшi сучасники, в
творчостi яких здiйснювався перехiд вiд реалiзму до Н.: Е.Сю (1804-57),
Г.Флобер (1821-80), Шанфльорi (1821-89), бр. Едмон (1822-
96) i Жюль (1830-70) Гонкури. З 1870 рр. навколо Золя згуртувалася
натуралiстична школа письменникiв. Безпосереднiми учнями та друзями
Золя були П.Алексiс (1847-1901), Ж.К. Гюïсманс (1848-1907),
ґ.Мопассан (1850-93), шо вони складали т. зв. Групу Медана. Не
входили до цiєï групи, але назагал стояли на
натуралiстичних позицiях А.Доде (1840-97), О.Мiрбо (1850-1917),
Ж.Ренар (1864-1910). У натуралiстiв зявились новi аспекти
вiдображення характерiв i обставин. Розкриваючи психологiю та
ïï зумовленнiсть зовн. умовами, вони виявляли iнтерес до
фiзiологiчних основ психiки, бiологiчних законiв спадковостi. Вел.
уваги придiлялося вивченню середовища, яке розумiлося i як побутове
(Черево Парижа, Пастка Золя), i як сОц. (Жермiналь Золя, Любий друг
Мопассана). Поряд з пiдкреслиним обєктивiзмом Н. були
властивi демократичнi симпатiï, соц. критицизм, вiра в
неминущi людськi цiнностi. В перiод розквiту у Францiï в 1860-
80 рр. Н. зробив вагомий внесок у л-ру: засвоïв новi теми,
розкрив пiдсвiдомi мотиви поведiнки, дослiдив таємницi
вiдчуження особистостi, психологiю маси. В поетицi Н. засвоювалися
прийоми iмпре сiонiстичного бачення свiту (бр. ґонкури, Гюiсманс) i
символiзму (Золя). Флобер, Мопассан, ґонкури збагатили прозу
досконалiстю форми. Характерна шодо цього оцiнка стилю Гонкурiв
Золя: Всi ïх зусилля спрямованi на те, шоб фраза була
миттєвим i точним знiмком ïх вiдчуттiв… Передати
всю привабливiсть першого враження — ось ïх мета.
Виникнення Н., як будь-якого мист. феномена — не винахiд
одного майстра, а наслiдок закономiрних типол. подiбностей най.
худож. процесу. Це не виключає наявностi засвоєння
твор. набутку франц. письменника, т.зв. золiзму, в рiзних
лiтературах. Масштабним був розвиток Н. в Нiмеччинi. Вiн сприяв
пiднесенню нiм. л-ри пiсля десятилiття затишшя i занепаду, був
вiдправним пунктом для всього наступного лiт. розвитку.
Засновниками Н. тут були бр. Генрiх (1856-1906) i Юлiус Гарт (1859-
1930), визначними представниками — Арно Гольи (1863-1929),
Йоганнес Шлаф (1862-1941), Михаель Конрад (1846-1927). Гол.
теоретик Гольц, на вiдмiну вiд Золя, висунув формулу Н.: Мист- во
має тенденцiю знову стати природою». Вiн оголосив вiйну
будь-якiй спробi органiзацiï матерiалу митцем, будь-якiй
сюжетностi, декла рував потiк життя», розрiзнену
фрагментарнiсть, поєднання суттєвого i випадкового.
Крашi риси Н. — демократизм тематики, cou. критика,
майстернiсть розкриття психологiï, точнiсть деталей, мовне
новаторство — виявилися в драматургiï Г.Гауптмана (1869-
1946): (Перед сходом сонця, Вiзник Генкель, «Роза Бернд,
Пацюки' та iн.). Визначним представником Н. в Швецiï був
Ю.А.Стрiндберґ (1849-1912) — драматургiя, романи.
Натуралiстичнi тенденцiï вiдбилися у творчостi норвежцiв
Г.Iбсена i К.Гамсуна.В Англiï Н. не набув такого поширення,
сприймався як наслiдування франц. зразкiв: худож. проза i крит.
працi Дж.Гiссiнга (1857-1903) i Дж.Мура (1857- 1933), у яких
демократичнi iдеï епохи переплi талися з позитивiстськими
поглядами Спенсера i Конта. У твор. практицi' англ. натуралiсти
захоплювалися л-рою хатин, досягаючи лише вузького висвiтлення
дiйсностi. В Угорщинi в дусi золiзму працювали романiст Ж.Юст (1863-
94), новелiст З.Турi (1870-1906). В iтал. л-рi вiдповiдником Н.
став в е р i з м. В iсп. л-рi засвоєння франц. Н.
поєднувалося з начебто протилежним явищем боротьбою проти
франц. лiт. впливу. У деяких, насамперед словян., краïнах Н.
виникав рiвнобiжно з його становленням у Францiï. Це
стосується, зокрема, Польщi. Най- видатнiша репрезентантка
поль. Н. — Г.Запольська (1857-1921) епiграфом до повiстi Каська-
Карiатида (1887) ставить слова поль. сатирика- просвiтителя
I.Красицького «Пиши, шо бачиш, цнота правди не
лякається. Епiграф мiстить двi основнi твор. засади
письменницi: смiливе вiдображення найтемнiших явиш життя й
натуралiстичне розумiння завдань мития. Слова передмови до Каськи-
Карiатиди: Я беру все, шо маю напохватi», майже дослiвно
перегукуються з декларацiєю Золя в передмовi до Руггон-
Макарiв». Але ж авторка твердить, шо до свого твор. методу
прийшла самостiйно, навiть не знаючи про Золя та франц. Н. Iн. рiч,
шо наступне знайомство з доктриною та практикою Золя сприяли
змiцненню натуралiстичних позицiй письменницi. Вона послiдовно
переносить дарвiнiстськi iдеï на сусп-тво, вважає
вирiшальними чинниками людського життя звiрячу боротьбу за
iснування й сексуальний iнстинкт. Запольська звертається до
табуйованих тем», таких, як проституцiя та венеричнi хвороби в
повiстях Про шо не говорять (1909), Про шо навiть думати не
хочеться (1914). У 1880-тi pp. натуралiсти групувалися навколо
тижневика Путник (1884- 1888), який видавав А.ґрушецький (1852-
1929), автор романiв про життя шахтарiв i фабричних робiтникiв
(Кроти, 1887, Вуглекопи, 1900). Визначним представником гюль. Н.
був АДига- синьський (1839-1902), автор оповiдань про життя
вiддалених сiл i тваринний свiт, майстер побутовоï
деталiзацiï та iнтерпретацiï потворних соц. вiдносин.
Свого часу письменник свiт, слави С.Пшибишевський (1868-1927) у
романах (найвiдомiшi — Лiти сатани», Homo sapiens»)
i драмах (Снiг) прагнув розкрити пiдсвiдоме в людинi через аналiз
бiологiчно-сексуальних прагнень. У чес. л-рi Н. не набув розвитку,
якшо не брата до уваги творчiсть Арбеса (1840-1914), автора психол.
повiстей i роману Янгол миру (1889) про селянське життя, який, на
думку критикiв, швидше був репродукцiєю, а не
типiзацiєю дiйсностi. Риси Н. в словац. л-рi набули вираження
в письменникiв т.зв. словацькоï модерни (I.Галя, I.Краско,
В.Рой). У ïх новелiстицi вiдбувався синтез реалiст.,
iмпресiонiстичних i символiстських принципiв з натуралiстичною
безсюжетнiстю. В серб, л-рi iнтерес до хворобливоï психiки, до
теми траг. самотностi людини виявився в прозаïкiв М.Ускоковича(1884-
1915) i В.Мiлiчевича (1886- 1929). У хорв. л-рi вплив Н. наявний у
романi Е.Кумичича (1850-1904) Панi Сабiна (1883), у крит. статтях
Я.Iблера (1862-1926). У рос. л-рi Н. як сформована школа не
iснував. Проте типол. спорiдненим явищем можна вважати вже
«натуральну школу 1840-х pp., зокрема, ф iзiол огiчн i
нариси». (Поняття натуральна школа вперше було вжито
Ф.Булгарiним 1846, в негативному сенсi, але цього ж року в статтях
В.Бє- лiнського воно набуло позитивного наповнення i
термiнологiзувалося). Програмнi зб. натуральноï школи були
виданi М.Нєкрасовим Фiзiологiя Петербурга (1845);
Петербурзький збiрник (1846). Серед авторiв натуральноï школи,
крiм Некрасова, — Д.Григорович, О.Герцен, .Гребiнка, В.Даль,
I.Панаєв, I Тургєнєв. Своє- ршний
‘психологiчний натуралiзм» можна вбачати в романних тв.
Ф.Достоєвського. Натуралiстичнi тенденцiï незалежно вiд
франц. школи виступали в оповiданнях, повiстях, у романах
О.Писемського. в письменникiв-народникiв М.Успенського ( нариси
народного побуту' — 1857). Г.Успен ського (цикли нарисiв
Звичаï Растеряєвоi вулицi» — 1866 та iн.).
Згодом позначився й вплив золiзму (цикл романiв Д.Мамiна-Сибiряка
про уральську буржуазiю): оповiдання, повiстi, романи П.Боборикiна
(1836-1921), К.Баранцевича (1851- 1927). I.Потапенка (1856-1929).
напр., повiсть Померти-заснути ‘ — белетризована
iсторiя хвороби, романи О.Амфiтєатрова (1862-1938). М
Арцибашева (1878-1928) Санiн» , Бiля останньоï
межi», пєси .Чирiкова (1864-1932) та С.Найдьонова (1869-
1932). В укр л-рi теж вiдбилися настанови натуральноï школи
(найбiльше .Гребiнка, частково Т Шевченко. Царко Вовчок. Панас
Мирний. I.Нечуй-Левииький). Пiзнiше ознаки Н. наявнi в тв.
письменникiв народницького спрямування: О.Кониський. Б.Грiнченко.
Олена Пчiлка. П.Майорський. Т.Зiнкiвський, В.Левепко. Т.Сулима.
В.Барвинський. Г.Яхимович та iн (Е т н ограф iзм ). Вплив Н.
позначився на присвячених траг. жiночiй долi оповiданнях 1890- х
pp. Н.Кобринськоï (1855-1920). на раннiх тв. Г.Хоткевича (1877-
1938). на оповiданнях i повiстях М.Яцкiва (1873-1961).Худож. засади
золiзму найповнiше вiдобразилися в творчостi В.Винниченка, який,
увiйшовши в л-ру 1902. своïми натуралiстичними оповiданнями
протистав панiвнiй у той час народницькiй прозi. Вiн змальовував
руйнацiю трал, моралi в селянському середовищi, провiнцiйне
мiщанство, найнижчi верстви населення, в'язницю («Щось бiльше
за нас'), люмпенiв (Краса i сила ). У тв. 1906-14 pp.: драмах
«Дисгармонiя». ‘Великий Молох». «Memento.
«Брехня «. Чорна пантера та бiлий ведмiдь» та iн.:
романах Рiвновага». ‘Чеснiсть з собою». «По-
свiй». Божки» та iн. письменник прагнув вирiшувати
проблеми ‘,/кр iнтелiгенцiï перiоду пiсля поразки
першоï рос. революцiï. Зображ ено галерею iстеричних i
хворобливо-безвольних постатей, створено варiанти образу
егоïста, який вiдкилас людську мораль, замiнивши ïï
особистою свободою, «чеснiстю з собою . аби власнi «воля,
розум i серне» ue схвалили. Цi тв просякнуто бiологiзмом,
насичено нсихол.. фiзiологiчними, еротичними мотивами в
поєднаннi з iмпресiонiстичними деталями та фотографiчнiстю
мови. Натуралiстичнi тенденцiï набули своєрiдного
розвитку в л-рi європ. i амер. краïн XX ст. Помiтнi два
основнi напрямки ïх вираження. З од. боку, здобутки Н.
органiчно вплiталися у тв. високоï худож. виразностi й
майстерностi. Такими є поезiя та драматургiя Е.Верхарна в
Бельгiï, романи А.Барбюса. А.Ж iда. М .Дрюона у Ф ранцiï.
Г.Манна. Е.М. Ремарка в Нiмеччинi. Д.Г.Лоуренса в Англiï.
Т.Драйзера. Дж. Дос Пасоса. Г.Мiлера. Е. Гемiнгвея. В.Фолкнера. Дж.
Апдайка в CUIA, Я. Гашека в Чехiï, С.Жеромського. В.Реймонта.
Ю.Каден-Бандровського в Польшi. колумбiйця Г.Г. М аркеса i багатьох
iн. У р ос. л-рi пiсляжовтневого перiоду риси Н. мають мiсце в
творчостi I.Бабеля. А.Веселого. Б .Пильняка. В .Вересаева. М .Ш
олохова. В .Катаева та iн. Зокрема, у тв. про Громадянську вiйну та
виробничому романi, що ïх зараховували до соиреалiзму. З Н.
генетично нов язана л-ра та кiнематографiя iтал. неореалiзму 1940-
50 рр. В iн. контекстi тенденцiï Н. виявляються у суч масовiй
лiтературi, де гостра сюжетнiсть насичена вiдображенням
фiзiологiчного, еротичного, виразною гiпертрофiєю тих
елементiв Н., якi гармонiйно поєднувалися в структурi тв.
визначних письменникiв ХIХ-ХХ ст. На основi iнсценiвок романiв Золя
та бр. Гонкурiв. пєс Алексiса. Ансе. Жюльєна та iн.
вiдбулося наприкiнцi 1880-х рр. становлення франц. театру Н.
Найяскравiшим явищем був паризький «Вiльний театр» (1887-
95) режисера А Антуана. В Нiмеччинi натуралiстичними були
маейнiнгенський театр Георга II i Л.Кронека (1866′
97). берлiнськi «Вiльний театр» (1889-94) i «Нiмецький
театр» (1894-1904) режисера О.Брама. В Англiï —
лондонський «Незалежний театр» Дж.Грея. В Польшi —
львiвський театр Г.Запольськоï. яка е одним з найтиповiших нату
ралiстiв не лише як письменниця, а також як режисер i виконавиця
гол. ролей у власних п єсах (перед тим вона пройшла акторський
вишкiл у театрi Антуана). В Росiï засади натуралiстичного
театру вiдбилися в постановках МХАТу поч. 1900-х рр. («Живий
труп» Л.Толстого. «На днi М.Горького. «Юлiй
Цезар» В.Шекспiра та iн ). а також у грi окр акторiв —
П.Орленєва. П.Самойлова. В укр. театрi натуралiстичнi тен
денцiï виявилися в акторськiй i режисерськiй практицi деяких
мандрiвних труп (Д.Гайдамаки. В.Суходольського. Л.Сабiнiна) на
переходi вiд чисто етнографiчного до психологiч. театру, шо проте
досягалося через грубi ефекти в зображеннi людськоï психол.
Певною мiрою можна казати про Н. театру Г.Юри. шо протистав у 1920-i
рр. новаторському театровi Л.Курбаса. Позитивними у театрi Н були
прагнення до ансамблевостi. вимоги. шоб виконавцi «переживали
иєсу», досягали природностi гри, мотивування дiй
персонажiв, найповнiше вiдображали побутове та iст. середовище в
акторськiй грi. сценографiï, костюмах. Часом це призводило до
побутописання, аморфностi пєс i вистав, перенасичення
жаргонiзмами, вульга ризмами. пiдкреслення фiзичних ганджiв мови
тошо. У малярствi Н . заперечив традицiï академiзму. а разом з
тим модернiстичнi стилiзацiï. До нату ралiстiв зараховують у
Францiï — П.Деляроша. Л.Бонна, в Нiмеччинi — Ф .
фон Уде. Л.Корiнта. До Н. близьке малярство рос. i укр.
(М.Пимоненко. П.Левченко, I.ïжакевич)передвижникiв. Значний
вiдбиток знайшов Н. у творчостi митцiв офiцiйного соцiалiстичного
реалiзму перiоду (С.Григор'ïв. С.Овчиннiков. М.Хмелько та in.).
Менше проявився Н. у музицi. Його iнодi вбачають у творчостi А. Ш
ьонберга (опера Мiсячний П еро») та в т.зв. конкретнiй музицi.
Ознаками Н. вважають настанову на звуко наслiдувальнiсть.
iлюстративнiсть, часом руйнацiю гармонiï, схильнiсть
вiдображати брутальнi, ба й навiть патологiчнi почуття. Iснують
складностi у визначеннi засадничих рис Н. Lie пояснюється
насамперед рiзними трактуваннями Н. в рiзних най. традицiях. Крiм
того, нелегко вiдмежувати Н., з од. боку, вiл реалiзму, з iн.
— вiд модернiзму (iмпресiонiзм, символiзм) Так, М.Драгоманов i
I.Франко не розрiзняли реалiзм i Н. Насправдi тв. Н. можуть мiстити
в собi особливостi iн. напрямiв, у таких випадках важко вiдмежувати
натуралiстичнi i реалiст тенденцiï. Iснує оцiнка Н. як
однiєï з течiй реалiзму. З цього приводу слiд нагадати
думку Золя. шо була висловлена в статтi «Натуралiзм у театрi'
(1881): «Мене запитують, чому я не задо вольняюся словом
«реалiзм … Я вчинив так винятково тому, шо тодiшнiй
реалiзм звужував худож.-лiт. кругозiр: менi здавалося, шо слово
натуралiзм розширює краєвид спостереження' Та все ж Золя
вбачав у бальзакiвському реалiзмi основу нов. напряму, який
доповнювався ранiше забороненими темами в галузi фiзiологiï,
патологiï, соцiологiï- Школа франц. Н. зазнала нападiв з
двох бокiв. Ще з часiв становлення цього напряму критика
консервативного спрямування звинувачувала його в аморальностi i
дрiбнотемï. Представники соцiологiчноï критики
марксистського напрямку критикували Н. за ухиляння вiд фiлос. i
полiт, узагальнень i висновкiв, за вiдсутнiсть автор, пафосу
(П.Лафарг). Ф.Мерiнг писав про «завiсу капiталiстичноï
iдеологiï», яка начебто заважала натуралiстам побачити
новий свiт, шо зароджувався. У Росiï неґатне ставлення до
Н. було висловлено М.Салтиковим-Щедрiним: «Розмiри нашого
реалiзму дешо iншi, анiж у суч. школi франи. реалiстiв. Ми
включаємо у цю галузь усю людину, з усiєю
рiзноманiтнiстю ïï визначень i дiйсностi; французи ж гол.
чином цiкавляться торсом люлини». Подiбне ставлення до Н.
домiнувало в соцiологiчному лiт-знавствi XIX-XX ст. Термiновi Н.
часто налають оцiночного (переважно негативного) значення. Низка
дефiнiцiй Н. у лiт. енциклопедiях i словниках по I сутi
характеризують тi негативнi перевитрати Н,. якi властивi його
епiгонам i масовiй л-рi («Фактографiчне вiдображення з
незначущими подробицями або занадто вiдверте, вiдтворення
фiзiологiчних i сексуальних явиш»). Такi визначення применшують
те значне вН , яке збагатило реалiст, мистецтво Поширення низки
натуралiстичних вiдкриттiв у реалiст., модернiстськiй i
постмодернiстськiй л- рi та мист-вi ХIХ-ХХ ст.. наявнiсть спiльних
рис i нац. варiантiв Н.. раннiх i пiзнiх його модифiкацiй створюють
вел. можливостi для його порiвн. i типол. вивчення. Анатолiй Волков,
Микола Нефьодов