ЖАНРОВИЙ СТИЛЬ

ЖАНРОВИЙ СТИЛЬ композицiйно- мовленнєве виконання жанрового
канону, виразна iпостась змiстовностi жанру як форми. Поняття Ж.с.
генетично повязане з усною нар. творчiстю, де жанр i стиль чiтко
взаємозумовленi. Iст. тривалий час вiд античностi до класицизму
включно основоположним чинником Ж.с. була тема. Вона визначала вибiр
жанровоï матрицi, а тому й зумовлювала стильове очiкування. яке
реалiзується у достатньо усталеному наборi «мов.»
прийомiв i характерi ïх системного зв'язку. Вiдпрацьований
стильовий рефлекс на тематичну домiнанту жанру сприяв тому, шо Ж.с. мав
переважно iнструментальне, тобто риторичне значення. Пе, звiсно, не
виключало його дiахронiчного «цехового» та iндивiдуального
варiювання, яке дозволяє дослiджувати Ж.с. як предмет
iсторичноï поетики. По сутi тєматико-стильова єднiсть
регламентує уяву про змiстовнiсть жанру. Тому Ж.с. не можна
ототожнювати з суч. розумiнням стилю. Нормативнiсть Ж.с. опосередковано
посилювалась й iєрархiчною упорядкованiстю ж ан ров оï
системи, шо проявилося в типологiзацiï Ж.с. на пiдставi
функцiональноï спрямованостi. Таким було, напр., вчення протри
стилi високий, сер., низький, яке походить ше з античностi й було
докладно розроблене в трактатi Ре уиïдагi еiоцш»Данте Алiг
єрi. який вважав високим стилем латину, низьким iтал. мову. (Тому
його славетна поема й дiстала назву комедiï). Згодом йе вчення
пiдтримували нiм. (М.Опiц) й франц. (Н.Буало) теоретики класицизму, до
рос. л-ри його приклав М.Ломоносов («Теорiя трьох штилiв «). В
постйласицистичну добу еволюцiï жанру, яка почалася романтизмом та
завершується постмодернiзмом, зокрема, у звязку з послабленням
кореляцiï мiж темою i жанром, шо приводить, напр,, до травестування
жанру. Ж.с. стає безпосереднiм виразом його цiннiсного пафосу i
тим самим єдиною ознакою жанр, маркованостi тв. Б о р и с Iванюк