Майстерзан
МАЙСТЕРЗАНґ (нiм. Meistersang майстерний спiв) форма сєр-вiч.
поезiï, продовження мiннезангу Починає виникати з кiн. XIV
ст. в середовищi бюргерських цехових корпорацiй, ремiсничих мануфактур
як спосiб духов, самореалiзацiï. Першi школи М. засновуються при
парафiяльних церквах у виглядi церк. спiвочих братств. Одним з раннiх
представникiв М. вважають видатного епiгона куртуазноï класики
згасаючого лицарства Конрада фон Вюрцбурга (XIII ст.), чия поема Цiсар
Оттон з бородою перекладена I.Франком. Його причисляють до легендарних
12 майстрiв, якi буцiмто заклали основи М. Перша школа М., за легендою,
була заснована в м.Майнцi поетом Фрауенлобом. З поч. X V ct.виникають
цеховi ремiсничi братства, якi культивують поет.вправи i на основi
досвiду церк. шкiл розвивають власнi, зумовленi цеховими iнтересами,
форми. Найбiльшого поширення вони набувають у Пд. Нiмеччинi (близ. 1500
в Нюрнберзi водночас живуть 250 майстрiв, серед них такi вiдомi, як Ганс
Фольц, Ганс Сакс, Ганс Розенплют та iн.), Австрiï, Богемiï,
Моравiï, Саксонiï (ткач Лiнгарт Нунненпек), Ельзасi (Иорг
Вiкрам) тошо. Останнi вiдгомони поезiï М. сягають 2-оï пол.
XIX ст. (школа М. в Меммiнгенi iснувала до 1875 р.). За еволюцiєю
поет, форм i засобiв М. являв собою перехiд вiд вишуканоï
iндивiдуалiзованоï технiки мiннезангу до масового школярського
вправляння у мист-вi спiву на тому iст. етапi, коли лицарськi iдеали
куртуазiï уступають мiсце прагматичним бюргерським поглядам, i на
природу мист-ва поезiï, яке мислилося вiдтодi як просте оволодiння
необхiдною сумою ремiсничих «навикiв i «правил». В М.
вiдбувається iдейна переорiєнтацiя на вузький практицизм,
ужитковiсть, дидактичнi цiлi. Задля цього iснували строгi приписи
вiршування (табулатури). Найчастiше пiсня складалася з трьох
майстерзангових строф. Такi строфи звалися Bar, коли до них додавалася
мелодiя, то ïх iменували Топ. Сама мелодiя мала назву Weise. Вона
починалася iз заспiву (Aufgesang) i завершувалася своєрiдною кодою
(Abgesang). Цiй строгiй регламентацiï пiсенних елементiв
вiдповiдала не менш строга «цехова iєрархiя самих творцiв:
рядовий член братства iменувався «учнем, згодом, пiсля
засвоєння «правил, «другом, виконавець чужих пiсень
спiвцем», автор нов. пiснi на iснуючу мелодiю поетом, творець
новоï мелодiï, «майстром». Змiст М. зводився
переважно до парафраз бiбл.. євангельських сентенцiй, дидактично-
моралiзаторських напучувань. Однак з часом М. дедалi бiльше
десакралiзується i набуває свiтського характеру. Пiд час
нар. свят, масових гулянь майстерзiнгери виконували також ш ванки, ш п
рухи. виступали як автори фастнахтшпiлiв тошо. Звичайно, мист-во М. було
надто приземлене, незрiдка утилiтарне, йому бракувало справжнього поет,
натхнення, але його простодушне, бюргерсько-педантичне вiршування,
спрямоване передусiм на дотримання технiчних прийомiв, стало важливим
етапом у залученнi широких верств населення до лiт. творчостi i, Т.Ч..
певним етапом у процесi демократизацiï мист-ва. Стихiю творчостi
майстерзiнгерiв та образ найвидатнiшого з них Ганса Сакса вiдтворив в
оперi Нюрнберзькi майстерзiнгери нiм. композитор Р.Вагнер. Вибранi твори
Г.Сакса видав у своєму перекладi укр. мовою П.Тимочко (1997).
Петро Рихло
