Байка

БАЙКА (лат. fabula оповiдь) мала лiро- епiч. форма оповiдного характеру,
у вiршах або прозi, що має алегоричний iнакомовний змiст,
пов'язаний з повчанням, напучуванням, моралiзаторством, який
втiлюється в образах людей, тварин, рослин, предметiв i явищ
навколишнього свiту. Теорiя Б. була розроблена у XVIII ст. нiм.
естетиком ґ.Е.Лессiнгом (Про байку), у XIX ст. укр. вченим О.Потебнею (3
лекцiй по теорiï словесностi). Б., за /Тессiнгом, є зведенням
морального постулату до окр, випадку. Якшо розповiсти певний випадок як
такий, шо насправдi мав мiсце, причому так, шоб ця оповiдь сприяла
наочному пiзнанню ствердження, то такий тв. буде Б. На думку Потебнi, Б.
є одним iз способiв пiзнання життєвих вiдносин, характеру
людини. В Б. поєднується дидактика (проза) i образнiсть
(поезiя), причому образне вираження думки у високих взiрцях Б.
переважає i пiдкоряє собi дидактичний первень. Оскiльки
сюжети Б. у класикiв цього жанру незрiдка повторюються, тобто стають
певною мiрою трад.. то оригiнальнiсть Б: часто заснована на свiжостi
образних аналогiй, багатствi тропiв, досконалостi стилю тошо. Б.
покликана миттєво реагувати на конкретний життєвий випадок,
вона стисла i лаконiчна за формою, тому не повинна детально зупинятися
на характеристицi персонажiв, зображеннi обстановки i т.п. Для цього
вона вибирає собi таких дiйових осiб, якi вже назвою своєю
достатньо визначаються для слухача (читача), служать готовим поняттям
(Вовк як втiлення жадiбностi. Лисиця хитрощiв i т.д.). Б., цей, за
висловом Потебнi, вiчний жанр, схильна до постiйних перевтiлень,
безкiнечних варiацiй, мета ïï бути постiйним присудком
мiнливих пiдметiв». Дидактичний змiст Б. випливає з самого
сюжету, але незрiдка автор спецiально наголошує на ньому, додаючи
мораль (силу), яка стоïть на поч. або в кiн. Б. i пiдкреслює
автор, думку. Вiрш. Б. найчастiше пишуться вольним (байковим) вiршем. .
Своïм корiнням Б. сягає фольклору та л-ри Давн. Сх. Як жанр
вона постала з найдавн. алегорiй, мiфiв, апологiв, анекдотiв, притч,
казок п ро тварин, якi параболiчно вико ристовувалися для втiлення
певноï етич.-моральноï або сусп. проблематики. В такiй
функцiï Б. зустрiчається в найдавн. тв. грец. л-ри у VIII-VII
ст. ло н.е, (Гесiод. Архiлох, Стесiхор, трохи пiзнiше Сократ). Вел.
вплив мали проз. Б., шо приписувались легендарному давн.-грец. байкаревi
Езоповi (VI ст. до н.е.). а також Бабрiю. За iменем Езопа всяке
алегоричне iномовлення почали iменувати езопiвською мовою. У давн.
римлян до Б. зверталися Горацiй, Федр, Авiан. якi часто запозичували
езопiвськi сюжети. Iн. джерелом стала давн-iнд. Панчатантра (Пятикнижжя,
III- IV ст. н.е.), а також ïï араб, (Калiла i Дiмна») та
грец. (Стефанiт та Iхнiлат) перекази. Через лат. бай карiв спадщина
Езопа перейшла в л-ру європ. Сер-вiччя та Вiдродження, де знайшла
вiдгомiн у тваринному епосi й алегоричних поемах, у творчостi Марiï
Французькоï, Й.Штрiкера, ґ.Сакса, М.Лютера, С.Бранта, Ф .Рабле та
iн., набувши заг.-європ. поширення. Найвищий розквiт жанру Б.
пов'язують з iменами Ж. де Дафонтена, Г.Е.Лессiнга,
I.Крилова. Переробляючи езопiвськi сюжети, франц. поет Лафонтен (1621-
95), позбавив Б. книжноï, пiдкреслено-повчальноï форми
висловлювання, наблизив ïï до життєвих потреб,
створив нов. тип Б. дотепно-iронiчноï, галантноï,
вишуканоï за своєю вiрш, формою Б. рококо, шо вiдповiдала
засадам рацiоналiстичного Просвiтництва. Лессiнг виступав проти
декоративностi, посилення лiр. струменя у вiрш. Б. Дафонтена i
звернувся до епiграмно-вiдточеноï, лаконiчноï проз, форми в
дусi ант. риторики. Iн. видатнi представники жанру Б: Дж.Гей i Е.Мур
в Англiï; Й.Х.Готшед, Х.ґеллерт в Нiмеччинi; Д.Кантемiр.
В.Тредiаковський, О.Сумароков, М.Херасков, I.Хемнiцер,
I.Дмитрiєв в Росiï;
J.Красiцький, С.Трембецький. А.Мiикевич, А.Фредро, Я.Леманьський в
Польщi;
K.Й.Пухмаєр, К.Чапек у Чехiï; П.Славейков в Болгарiï;
А.Донич, Г.Александреску в Румунiï; Е.Штейнбарг у сх-
європ. євр. л-рi (iдиш). В Украïнi жанр Б. активно
культивувався, починаючи з XVII-XVШ ст. Спочатку як учбовий зразок у
шкiльних риториках М.Довгалевського, Ф .Прокоповича, Г.Кониського та
iн., а також вiдповiдно до вимог тодiшньоï риторики як приклад у
проповiдях I.Галятовського та А.Ради- виловського. Найвидатнiшим
байкарем давн. укр. письменства був Г.Сковорода, що створив упродовж
1753-85 рр. фiлос.-дидактичну зб. Басни харковскiя. З утвердженням в
укр. письменствi перших десятилiть XIX ст. просвiтительського
реалiзму популярним стає вiрш. Б. П.Бiлецький-Носенко, П.Гулак-
Артемовєький, Л.Боровиковський, .Гребiнка пишуть Б. лафонтенiвсько-
криловського типу та Б.-приказки на основi нар. творчостi i побутових
реалiй укр. життя, наповнюючи жанр соц. змiстом. Клас, довершеностi
досягла укр. Б. Д.Глiбова найкращого укр. байкописця (I.Франко). Як
правило, цетв. на запозиченi сюжети, яким байкар надавав укр,
колориту, а також оригiнальнi, шо були пройнятi лiризмом та
дотепнiстю. Багатi традицiï укр. Б, продовжували переважно вiрш,
та меншою мiрою проз. Б. фiлос.-дидактичного та гумор, змiсту:
П.Свєнцiцький, М.Старицький, Ю.Федькович, Франко, О.Пчiлка,
Б.Грiнченко.
L.Самiйленко. В пожовтневiй л-рi Б. обрали основним жанром
своєï творчостi чимало письменникiв, як В.Блакитний,
С.Пилипенко, М.Годованець, С.Воскрекасенко, П.Ключина,
M.Косматенко, П.Слiпчук, П.Глазовий. Поряд iз вiрш, стала популярною i
проз. Б. (Ф.Кривiн,
N.Пiдмайстрович, В.Чемерис), виникають новi рiзновиди (Б -памфлет, Б.-
епiграма, Б.-пародiя. Б.-приказка та iн.). За останнi десятилiття
вийшло декiлька антологiй Б., як от: Украïнська дожовтнева байка
(К., 1966), Украïнська радянська байка» (К., 1966), Байки
зарубiжних байкарiв у переспiвах та перекладах М.Годованця (мiстить
тв. Езопа, Лафонтена, Л. да Вiнчi, Красiиького, Д.Бедного та iн, К.,
1973), Украïнська байка» (К., 1983), Петро Рихло, Юрiй
К/iимюк