НОВИЙ РОМАН

НОВИЙ РОМАН (франц. Nouueau Roman) умовний термiн для позначення
течiï у франц. лiт. авангардизмi 50-60-х pp. XX ст.
Використовується також термiн антироман, який розглядається
як частина ширшого явища антил-ри, шо передбачає поняття
антидрама», антитеатр, антистиль». Принципи Н.р. найповнiше
виявилися у теорiï та твор. практицi франц. лiтераторiв Н.Саррот
(нар. 1900), А.Роб- Грiйє(нар. 1922), М.Бютора (нар. 1926),
К.Сiмона (нар. 1913), К.Морiака (нар. 1914). У програмових виступах вони
заперечували трад. форми роману, не визнавали лiт. напрямiв, епох i
т.iн. В есе Ера пiдозри (1950) Саррот виступила проти персонажу-
характеру та романово'i iнтриги, шо стали долею кiно, i повязує
докорiнну перебудову роману з т.зв. психол. матерiєю, зображенням
тих вiдчуттiв, спогадiв, якi криються за внутр. монологом (пiдповерхневi
рухи). Роб-Грiйє у зб. програмових статей За новий роман (1963)
декларував концепцiю речовiзму, згiдно з якою сутнiсть взаємин
людини з оточенням визначається ïï розмiщенням у кожний
момент вiдносно речей та собi подiбних. Свiт речей при цьому
створюється фантазiєю автора, базується на поверхневих
субєктивних враженнях i власне iзольований вiд людини (наше
усвiдомлення зовн. реальностi може бути лише безладним, уривчастим та
вiдносним). У романах Роб-Грiйє користується принципами
кiнематографiчного монтажу, блукаючоï камери. Для них є чужим
будь-який iсторизм. Все, шо в них вiдбувається, має значення
лише для даного моменту, граматично теперiшнього часу. М.Бютор у рядi
есе та виступiв (Репертуар, 1960), декларуючи сой. i перетворювальну
функцiï л-ри, обстоює нову мiфологiю як вираження уявлень та
iдеалiв колективу. Рiзновидом мiфотворчостi вiн вважає наукову
фантастику, яка би змогла володарювати уявленнями читача. У романi Ж.М.
ле Клезiо Протокол» (1963) фотографується вузький кiмнатний
свiт героя, створений у жанрi чернетки, з пропусками, помарками,
використанням колажу. Н.р, мав прибiчникiв за межами Францiï. Вплив
технiки Роб-Грiйє вiдчутний у романах австр. письменника П.Гандке
Шершнi i Розношик, з приводу яких критики зауважували, шо роман не
мiститься в кн., вiн вiдтворюється читачем. У сер. 1960-х рокiв у
Польщi (М.Хласко), Чехiï, Словаччинi, Югославiï посилилось
прагнення наслiдувати зразки франц. Н.р.». його безфабульностi,
розмитостi характерiв персонажiв, туманноï метафоричностi. Заг.
властивостями Н.р.. якi характеризують його розрив з реалiст,
традицiєю, стали пiдтвердження некомунiкабельностi суч.
суспiльства, заперечення гармонiï особистостi i свiдомостi.
Численнi антиякостi Н.р. розвивалися з принципiв попереднiх
модернiстських течiй. У романах Саррот Портрет невiдомого» (1948),
Мартеро (1953), Планетарiй» (1959) є риси психол. прози
М.Пруста. Речовiзм Роб-Грiйє у романах Ластики» (1953), Той.
хто пiдглядає (1955), Ревношi (1957), У лабiринтi» (1959)
нагадує подiбне свiтобачення у П .Сезанна i кубiстiв. Зникнення
характерiв у романi веде початок вiд прози Ф.Кафки. Фiлос. засновки Н.р.
еклектичнi, складають конгломерат феноменологiчних описiв,
екзистенцiалiстських тенденцiй, наïвного реалiзму, позитивiзму та
агностицизму. При цьому новороманiсти пiдкреслювали антибуржуазний,
революцiйний характер своєï творчостi, як реакцiï на
дегуманiзацiю суспiльства. Франц. лiт-знавеиь та фiлософ Л.Гольдманн
уважав, шо Н.р. вiдповiдає нов. етаповi зх-європ. розвитку
романових форм, коли вiдбувається нiби розкладання персонажа i
з'являється автономний свiт речей iз своïми структурою та
законами. Лiт- знавеиь США I.Гассан розцiнив творчiсть неороманiстiв як
насильство, шо прагне перетворити людину на рiч. Експерименти
прибiчникiв Н.р., на думку С.Великовського, заводять суч. франи. прозу в
глухий кут самодостатньоï письменницькоï технологiï.
Перше монографiчне дослiдження Н.р. в Украïнi здiйснив
Л.ремеєв (Французський новый роман, 1974). Микола Нефьодов