ДРАМАТИЧНА ХРОНIКА

ДРАМАТИЧНА ХРОНIКА жанр епiчноï драми. Широке побутування одержують
Д.х. за часiв Вiдродж ення у В.Шекспiра, котрий започаткував не лише
жанр, але й сформулював деякi його основнi засади. У пролозi до першого
акту Генрiха V накреслено своєрiдну естет, програму митця, який
зумiв використати можливостi iст. хронiк як тв. епiч. плану для втiлення
на кону найбiльш драм, моментiв iсторiï власного народу, створивши
умови для постання драм, хронiк епiч, типу (Ф.Шелiнґ). Шекспiр
виступав проти ототожнювання iст. факту як предмету зображення в Д.х. з
власне худож. зображенням iст. подiï. Вiн вiддавав перевагу умовним
можливостям мист. мови («кривi позначки у малому просторi можуть
представляти мiльйон), довiльному поводженню з часово- просторовими
категорiями (ширяючи над часом, згущаючи роки»), апеляцiï до
iнтелекту глядача (i силою думки перетворимо в рать), появi
своєрiдного посередника нiж глядачем i театром Прологу. Це
свiдчило про розумiння Шекспiром специфiки вiдтворення iст. подiï в
мист-вi слова, як мист-вi суб'єктив. за суттю. I. в свою чергу,
породжувало своєрiдну епiч. побудову шекспiрiвських хронiк:
драматург нанизує один епiзод на iн., стрiмко перемiшує
подiю з од. мiсця в iн., вводить безлiч героïв, якi породжують
безлiч нов. колiзiй тошо. Творить хронiки, якi сполучають риси епосу та
драматургiï. Така сутнiсть пошуку в Д .х . приводить до
безумовноï композицiйноï завершеностi кожного зi складникiв
тв. (сцени, епiзоди, картини, дiï), але й ло стрiмкоï змiни
сюжетних ходiв, до поєднання життєподiбних i умовних форм
перетворення iст. матерiалу. Навiть до деформацiï iст. факту, або
iст. особи. Напр., у Генрiховi IV Шекспiр значно збiльшив вiк короля, а
о б р аз нар. героïнi Францiï Жани дАрк (Генрiх УГ) зазнав
досить таки серйозних трансформацiй: героïня була зведена з
високого постаменту моральностi й величi. На такому ставленнi драматурга
до iст. факту (iст. подiя для митця є лише приводом для розмови
про суч. проблеми) наполягав i В.Лаврентьев, стверджуючи: Вважаю за
необхiдне попередити глядача, шо автор не iсторик. Тому Д.х. початку
атомноï ери (Людина i глобус О. Ч.)… слiд розглядати не як
точний i послiдовний виклад iст. подiй, у яких брали участь iст. особи,
а як вислiд худож. творчостi, результат багатолiтнiх спостережень i
роздумiв про пiдвалини суч. свiту». Вiдтворюється не стiльки
фактура iст. матерiалу, скiльки суть iст. подiï, ïï
генотип; власне iсторiя постає як окр. випадок стосовно до iст.
процесу як такого. Д.х. подiляються на два типи: шекспiрiвський i
брехтiвський. Попри ïх типол. спiльнiсть (погляд на сучаснiсть з
висоти досвiду вже набутого, iгнорування трад, арiстотелiвських
принципiв драми, вiльне оперування просторово-часовими складниками,
нанизування епiзодiв, вiдносна самостiйнiсть ïх тощо), кожен з них
має свою специфiку, а саме; хронiки шекспiрiвського типу
брехтiвського типу розповiдають про вершителiв про маленьких людей
iсторïï; вонз заземлена, побутово iсторична подiя постає
як знижена; iсторiя сприймається пегешарна; парабола; iсторiя
постає у формах з'ясовуються закономiрностi власне iсторiï,-
виникнення i iснування певних перевага вiддасться тиггiвподiйiявиш:
з'ясуванню загальнолюдських, глядач набуває iсторичного вiчних
моральних Цiнностей; Досвiду, займає позицiю г . спостерiгача.
вимагають спiвпереживання глядача. Рiзновидом Д.х. є Драматична
хронiка- алегорiя. Олександр Чирков