ДРАМАТИЧНА ПОЕМА

ДРАМАТИЧНА ПОЕМА лiт. жанр, шо поєднує прикмети драм
атургiï та лiро-епiч. поезiï, вiрш, пєса, яка
синтезує драм, i лiр., а також епiч. способи вiдображення
дiйсностi. Основою Д.п. є конфлiкт, гостра боротьба iдей, котрi
часто знаходять концентрований вираз в афоризмi чи сен тен ц iï.
Д.п. цурається побутовизму, приземленостi, натомiсть тяжiє
до романт. окриленостi, до фантастики, поет, умовностi, символiчних
картин та образiв, фiлос. узагальнень i висновкiв. Лiр.-драм,
композицiï з бiльшiстю названих прикмет, але невел.. з мiнiмальною
кiлькiстю дiйових осiб, належать до драматичних етюдiв. Своïм
корiнням Д.п. сягає XVIII ст.. коли виникла драма у вужчому
розумiннi. Щоправда, окр. риси Д.п. проявлялись ранiше, навiть сам
термiн у англ. варiантi (с/гатаИк роет) було прикладено К.Марло до
Трагiчноï iсторiï доктора Фауста» (1604), а Дж.Мiльтоном
до пєси Самсон-борець (1671). Однак бiльше як через сi.
набуває поширення i цей термiн, i тип тв., шо стоять за ним, Натан
Мудрий» (1779) ґ.ЕЛессiнга, Дон Карлос (1787) Ф.Шiллера, Манфред
(1817) Дж.Байрона, Фауст» (1773- 1831) Й.В.Гьоте, Трагедiя людини
та Мойсей (1861) I.Мадача, Бранд (1866) i Пер-Гюнт» (1867)
Г.Iбсена, Святий Людовiк (1897) Р.Роллана. Клас, взiрцi драм, етюда
Маленькi трагедiï О.Пушкiна: Камiнний гiсть, Моцарт i
Сальєрi, Скупий лицар, Бенкет у чуму (всi 1830). У XX ст. драм,
етюди створив Я.Апушкiн («Кiнець старого Фауста. Дух
Прометея», Внук гайдамаки). На укр. фунтi традицiï вiрш, драми
сягають XVII ст. Д.п прищепилася пiзнiше. В альманасi Молодик на 1843
год (частина перша), виданому в Харковi, було надруковано Сцену из
драматической поэмы В.Соколовського. 1892 датовано Зою Г.Коваленка, що
мала пiдзаголовок Драматична поема з життя ст-давн. елинiв та була
надрукована у ч. 15 львiвськоï Зорi (1894). Хоч i не мали цього
пiдзаголовка та надiленi були багатьма рисами Д.п. Переяславська
нiч» (1841) М.Костомарова, Сон князя Святослава» (1895)
I.Франка, Смерть поета (1905) О.Плюша та iн. тв. Однак тiльки завдяки
Лесi Украïнцi цей жанр остаточно утвердився в укр. л-рi. Основнi
ïï Д.п. Кассандра (1907). Руфiн i Прiсища» (1908), У пушi
(1909), Бояриня (1910). Адвокат Мартiан» (1911), Оргiя (1913),
Осiння казка» (1905) та Лiсова пiсня» (1911). Леся
Украïнка утвердила в нас жанр, рiзновид Д.п. казки, а такими тв.
поч XX ст., як Одержима. Вавилонський полон, На руïнах». В
катакомбах, Айша та Мохаммед, На полi кровi», Йогана, жiнка Хусова
та iн. жанр драм, етюду. Традицiя Д.п. — казки знайшла продовження
в тв. О.Олеся Над Днiпром» (1911) i Нiч на полонинi» (1941),
С.Черкасенка Казка старого млина (1913), а традицiя драм, етюда у тв.
М.Рильського Бенкет» (1918). П.Тичини Розкол поетiв» (1918-
1919), К.Ластiвки Плач ремiï (1923), В.Мйколюка Йоган
Бернштейн» (1935), Д.Павличка В найтяжчу мить (1962). Що ж до
власне Д.п, то ïï розвивають М.Семенко Маруся Богуславка
(1927), Христя Алчевська Луïза Мiшель (1926-1930), [.Кочерга
Свiччине весiлля (1931), Ярослав Мудрий» (1944), Пророк (1948-
1956), К.Герасименко Легенда про матiр» (1940), О.Левада Фауст i
смерть (1960), А.Малишко Тарас Шевченко» (1964),
I.Драч «Дума про вчителя» (1977), Соловейко- Солвейг (1978),
Зоря i смерть Пабло Неруди» (1980), Л.Костенко Снiг у
Флоренцiï» (1983- 1985), Дума про братiв неазовських
(1984), В.Колодiй «Пiвнiчний вирiй (1978), Юрiй Федькович
(1986), Мелетiй Смотрииький (1970-1998), Б.Стельмах Тарас (1991).
. Богдан М ельничук