АШУГ або АШИК

АШУГ або АШИК (араб., первiсно «той, хто пристрасно любить,
палає любов'ю до божества; з араб, перейшло до тюрк., вiдтак до
кавк. мов) у Вiрменiï, Азербайджанi, Грузiï та сусiднiх краях
синкретичний створювач i виконавець своïх iмпровiзованих або чужих
пiсень у власному супроводi на струнному iнструментi: сазi (рiзновид
домбри), тарi (рiзновид гiтари) або каманчi (рiзновид скрипки): часом А.
виступають як дасганчi виконавцi дастанiв. У мист-во А. входять i певнi
театр, прийоми: пританцьовування, мiмiка. Деякi А. були слiпими. Подiбно
до бардiв, кобзарiв, майстерзiигерiв. А. мали цехову органiзацiю з
усталеними звичаями та обрядами (посвята в А., дiалогiчнi виступи-
змагання в майстерностi, дотепностi, вiдгадуваннi загадок). На давн.
традицiï грунтується поет., муз.-композицiйна й виконавська
школа А. Водночас наявний iмпровiзацiйний первень. Це надто вагомо при
iмпровiзуваннi на задану тему. Попередниками А. у Вiрменiï були
гусаии, в Азербайджанi озани (з Х-ХI ст.). Назва А. затвердилася з XVI
ст. Згодом вони професiоналiзуються. Нар. память зберегла кращих А.:
напiвлегендарних азерб. Кьор-Огли та Гарiбе, з XVI ст. достовiрно
вiдомих. Деякi А. були двомов. або й тримов.. зокрема найславетнiший Саят-
Нова (бл. 1712-95), вiрменин за нацiональнiстю, шо бiльшу частину життя
провiв у Тбiлiсi при дворi иаря Iраклiя II, вiльно складав пiснi на
вiрм., груз. i азерб. мовi. Вiн прищеплював груз. поезiï худож.
набутки сх. поезiï. Пiснi Саят- Нова мали вплив на розвиток вiрм,.
груз., азерб. поезiï. З лермонтовського запису (1837), можливо зi
слiв М.Ф.Ахундова, азерб. казки «Ашик-Керiб образ А. став вiдомий
рос. читачам. За совєтських часiв мист-во А. дiстає зовн.
пiдтримку: прочитання та друкування ïхнiх тв., органiзацiя
ансамблiв i хорiв А, Але все це було пiдпорядковано метi партiйноï
пропаганди. Тв. А. цiєï доби не мають жодноï мист.
вартостi. Анатолiй Волков