Афоризм

АФОРИЗМ (грец. ар/топ'ятоï визначення) жанр словесноï
творчостi, оригiнальна узагальнююча думка в лаконiчнiй формi. А.
вiдрiзняються вiд анонiмного прислiвя авторством, вiд логiчного судження
iндивiдуальнiстю, вiд крилатого виразу формально-смисловою завершенiстю.
А. називають прислiвям iнтелектуалiв. Однiєю з визначальних ознак
А., шо надає йому власне жанр, змiстовностi, є
самодостатнiсть як худож. цiлого, як окр. тв. Вона зумовлює
можливiсть, з одн. боку, обєднання А. у цикли та зб. (часто з
жанр, спорiдненими апоф(т)егмами, гномами, максимами, сентенцiями) за
тематичним або iн. принципом (Афоризми Г.К.Лiхтенберга), а з iн.,
вилучення iз текстiв, в яких вони мiстяться (Лихо через розум»
О.ґрибоєдова). На вiдмiну вiд досить обмежених у своєму
«високому жанр, пафосi фiлос. гноми, повчальноï сентенцiï
та моралiстичноï максими А. характеризується бiльшою
спроможнiстю вираження автор, модальностi. Не обтяжений А. жодними
тематичними зобовязаннями i тому може схрешуватися з iн. жанрами (напр.,
епiграматичнi А. нiм. поета XVII ст. Ф.Логау, пародiйнi А. Козьми
Пруткова тощо). Жанровий стиль А. тяжiє до лапiдарностi. Ця його
атрибутивна властивiсть забезпечує жанр, усталенiсть, незважаючи
на те, шо характер вираженоï в А. думки може коливатися вiд
рацiоналiстично ясного до парадоксального (Лао- цзи, О.Вайлд) i навiть
езотеричного. До типових фiгур А. належать антитеза, гiпербол а. лексико-
синтаксичний паралелiзм та iн., якi спроможнi експресiонiзувати змiст та
подати його в оптимально економному висловi; постiйним є
використання образноï, насамперед, символiчноï або
алегоричноï форми: можливi ритм, та звук, упорядкованiсть, зокрема,
спiвзвуччя закiнчень у синтагмах (гомеолевта). шо нагадує римовану
прозу. Це пояснює орiєнтацiю А. на витончену структуру вiрша
з ïï сугестивними та мнемонiчними, перевагами, шо засвiдчено
наявнiстю вiрш, А. (напр., нiм. поета XVII ст. А.Сiлезiуса). Гнучка
форма А. дозволила йому стати домiнуючим серед спорiднених з ним жанрiв.
По сутi вiн набув значення видового поняття, яке об'єднує
хрiю, апоф(т)егму, гному, максиму та власне А., жанровi межi мiж якими
є досить вiдносними. В афористичних жанрах
викристалiзовується досвiд людини в рiзних сферах ïï
життєдiяльностi (рел., фiлос., естет, наук., моральнiй тошо). Тому
вони мають вел. просвiтницьке значення, шо спричинило ïх
актуальнiсть протягом усiєï iсторiï людства. Найдавн.
кн. А. уважають егип. Повчання Кагенiï або Повчання царя
Гераклеопольського (2980-2900 до н.е.). якi дослiджував чернiвецький
фiлолог М.Гуля (Дидактична аферистка давнього гипту», 1941).
Афористичний стиль притаманний Бiблiï. Талмудовi, кит. Iцзiн»,
шумерському Повчанню Шуруппака», месопотамському «Повчанню
Ахiкара». будлiйськiй Дгаммападi», давн-рус. Молiнню
Даниïла Заточника тошо. Широко використовували афористичнi жанри
Гiппократ, Солон. Сенека. Лао-цзи, Конфуцiй,
H.Буало (Поетичне мистецтво»). Дж.Боккаччо. М. де Сервантес,
Б.Паскаль, Г.Сковорода, Й,- В.Гьоте, А.Шопенгауер, Ф.Нiцше,
В.Розанов. Б.Шоу, К.Крауста iн. Неодноразово А. поєднувано в
зб.. напр., цикли вiрш. А. Угорськi вiршi (250 строф) та Словацькi
вiршi (220 строф) словац,- угор. поета П.Бенiиького. Вагомий зб.
перекладених укр. мовою Афоризмiв» (1966) склав на екзилi
В.Державiн. А. стають вислови з тв. красного письменства. Напр., в
Украïнi з
I.Котляревського, Т,Шевченка, I.Франка, Лесi Украïнки, О.Ольжича.
Борис Iванюк