Анекдот

АНЕКДОТ (греи. anendotos небачений, невиданий) коротка, усна оповiдь гумор, або сатир, характеру з несподiваною й дотепною розвязкою. В основi А. звичайно покладений неординарний, потiшний i повчальний випадок, який суперечить трад, уявленням про життєвi явища. Значна частина А. генетично повязана з новелiстичними (побутовими) сатир.- гумор, казками, сюжети яких широко розповсюдженi у фольклорi багатьох народiв. До найбiльш древнiх, вiдомих дослiдникам, нар. А. належать кит. i iнд. сатир.-гумор, мiнiатюри (4-3 ст. до н.е.). Ант. iсторики Плутарх (46-127) i Светонiй (70-140) часто зверталися до А. для вiдтворення атмосфери приватного життя певноï iст. особистостi. Вперше термiн А, був використаний у Вiзантiï до Таємничоï iсторiï (анекдоту) Прокопiя Кесарiйського» (550), в якiй автор висмiює порядки при дворi iмператора Юстинiана. В сер. вiки i майже до епохи раннього Вiдродження (перiод розквiту мiст) у Францiï до А. вiдносили фаблiо (франц. fablian, вiд лат. fabula iсторiя, оповiдання, байка) — невел. анонiмнi сатир, i гумор, тв.. шо зображують найрiзноманiтнiшi аспекти повсякденного, в основному мiського життя. Фаблiо мали вел. вплив не тiльки на франц. л-ру, але й на письменство сусiднiх з Францiєю краïн: зокрема, вiд фаблiо пiшли фанеiгiï i новели в Iталiï (iтал. facecia жарт, дотеп) i шванки (нiм. Schwank жарт) в Нiмеччинi. Завдяки численним лiт. розробкам, писемним перекладам i переказам, а також публiкацiям (П.Альфонсо, П.Браччолiннi — в Iталiï та iн.) фаблiо, фаиецiï i шванки стали широко вiдомими в багатьох європ. краïнах. Основнi ïх анекдотичнi образи та ситуацiï одержали нiби друге життя в новелi доби Вiдродження (Кентерберiйськi оповiдання» Дж.Чосера, Декамерон» Дж.Боккаччо), в романi Ф.Рабле Гаргантюа i Пантаґрюель», а пiзнiше в комедiях Ж.Б.Мольєра, байках Ж. де Лафонтена,
      I.Крилова, новелах А.Чехова. В 1-iй пол. XVII ст. в Росiï та в
      Украïнi зявились перекладенi фаиецiï, що прийшли iз Польщi
      пiд назвою фаиеиiя» чи жарт». Звичайно в Росiï
      фацеиiями називали вiрш, тексти, пiдписи пiд лубочними картинками.
      Тематично вони були дуже близьки до зх-європ., франц., iтал.,
      нiм. анекдотичних оповiдей (хоча за формою були бiльш лаконiчними), в
      яких висмiювались нерозторопний селянин, непостiйнiсть жiнок,
      сластолюбство i лицемiрство окр. священнослужителiв i т.д. На основi
      А. зявилися новi жанри, як напр., поль. фрашки, укр. спiвомовки. До
      А. часто зверталися укр. письменники Г.Квiтка- Основяненко,
      С.Руданський, I.Франко, Остап Вишня, С.Олiйник та iн. У фольклорi
      багатьох народiв вропи i Азiï А. групуються навколо окр. комiч.
      персонажiв, напр.: Ходжа (Молла) Насреддiн у народiв Сх. (тюрк.,
      араб., кавк.), а також у балк. нар. анекдотичнiй традицiï (у
      сербiв, хорватiв, македонцiв, болгар, албанцiв, румунiв), Ахмет Ахай
      (у кримських татар), Тiль Уленшпiгель (у нiмцiв), пошехонцi (у
      росiян). Хитромудрий Петер i габровцi (у болгар), Пекалё Тиндале (у
      румунiв), Пил-Чугi (у вiрменiв), Нгуєн Куiн (у вєтнамцiв)
      i т.д. Унiверсальнi сюжети нар. А. (естон. дослiдники зафiксували
      бiльше 1000 таких сюжетiв) посiдають визначне мiсце в кожному нац.
      репертуарi (див. покажчики сюжетiв усноï прози за системою Аарне-
      Томпсона). Мобiльнiсть жанру, його вiдкритiсть для сприйняття будь-
      яких життєвих явиш i реалiй сприяє синхронiзацiï i
      надто активнiй взаємодiï типол. i контактних явиш. Цiлком
      зрозумiло, шо в бiльшостi випадкiв не сюжетна схема i не iмена
      персонажiв (навiть при ïх спiльностi) визначають зональну i нац.
      специфiку А. Шодо цього можуть бути показовими тiльки окр. мотиви,
      мiсцевi реалiï, локальна атмосфера, етил, деталi, зв'язок з нац.
      традицiями, звичаями, iн. жанрами усно-поет. творчостi (прислiвя,
      приказки, загадки, побутовi казки, легенди i т.д.). Тi ж самi А.
      часто зустрiчаються у сусiднiх народiв, напр., в украïнцiв,
      росiян, бiлорусiв, пд. словян, румунiв i т.д. Для виявлення типол.
      паралелей, мiграцiйних явиш i специфiчних особливостей нац.
      репертуарiв нар. А. (як трад., так i суч.) необхiдний досить
      детальний системно- порiвн. аналiз рiзномов. матерiалу при врахуваннi
      всiх жанр,, тематичних, етил, та iн. особливостей текстiв. Григорiй
      Бостан