АЛЕКСАНДРIЙСЬКА КУЛЬТУРА

АЛЕКСАНДРIЙСЬКА КУЛЬТУРА культура, яка складається за
Птолемеïв в епоху геллiнiзму на теренi Александр гипетськоï
(IV- I ст. до н.е.), але була вiдома всiй територiï, шо
ïï колись обiйняла iмперiя Александра Македонського. На тлi
руйнування споконвiчних цiнностей як грец., так i iзольованих культур
Сх. (вавiлонськоï, єгип., почасти гебр. тошо)
утворюється культ синкретичностi. Зливаються божества й
мiфологiï, розцвiтає мист-во перекладу й фiлол. культура,
закладаються основи лiт. критики, створюються знаменитi Алексавдрiйська
бiблiотека й Музей, в яких вел. увагу надають вивчанню текстiв, завдяки
чому закладаються основи фiлол. методу й текстологи. В лонi А.к. чи не
вперше в такому масштабi утверджується культ старовинного, й,
поруч з ним, гостре вiдчуття лiт.-мист. новаторства. Ант. та аа
традицiï стильових рiшень збагачують одна одну. Виникає
розумiння нац. стилю. Створюється вчена, цитатна поезiя, й
рафiнована витонченiсть ïï манери, переобтяженiсть культ,
асоцiацiями вiльно сполучається з потягом до вiдтворення
безпосереднього переживання й грубоï» повсякденностi.
Вiдшлiфувалося поняття стилiзацiï пiд трад. або загалом чужий
стиль. До вел. звершень цiєï епохи слiд залiчити створення
т.зв. Септуагiнти, грец. перекладу Ст. Завiту, шо зрушило стiну
нерозумiння мiж Сх. i Зх. в сферi культури й визначило багато в чому
шляхи проникнення християнства й бiбл.-євангельських сюжетiв у
геллiнiстичну свiдомiсть. Саме в рамках А.к. вперше
спостерiгається прагнення до створення синтетичноï,
всесвiтньоï культури, до взаємозбагачення мист.-культ,
траленiй рiзноманiтних народiв та ïхньоï iнтеграцiï при
пильному вивченнi й порiвн. аналiзi цiнностей i формальних особливостей
кожноï з них. Найвидатнiшi письменники, шо виразили смаки грец.
культ, верхiвки Антiмах, Фiлiт, Асклепiад, Каллiмах, Аполлонiй, Теокрiт,
Герод та iн. i започаткували тип вченого поета, який цiкавиться
рiдкiсними мiфол.-лiт. сюжетами або дидактичними тв. Виникають гра
архаïзмами та фiгурнi вiршi у виглядi жертовника, сокири тощо.
Поети полюбляли малi жанри: елегiю, епiграмму тощо, сполучаючи
витонченiсть форми з пiдкресленим натуралiзмом образу та побутовим
колоритом. Теокрит створив нов. жанр iдилiю (переважно буколiчну),
започаткувавши цiлий напрямок свiт. л-ри. В Александрiï
розгорнулася пiзньоант. рел,- фiлос. думка, шо прагнула
синкретизацiï й синтезу (напр., божество Серапiса, яке мало
синкретизувати Зевса, Озiриса та Ягве). Широко розгорнули дiяльнiсть
пiфагорейцi та платонiзм. Сформувався найдавн. лiт-знавчий метод
екзегези (аналiзу символiчного пiдтексту тв.) у Фiлона
Александрiйського. За часiв раннього християнства й панування
Вiзантiï складається перша школа богослов'я, яка прагне
використати досвiд поганськоï фiлософiï для створення христ.
апологетики. За переказом, засновником ïï виступив
євангелiст Марк, якого наслiдували видатнi патристи: Климент та
Ориґен. Вони трактували.Св. письмо з т.а платонiзму; напр. тiло
є темниця душi; звiдси й виникнення ченеитва. Виникло навчання
катихизму. Звiдси iдеï християнства поширювалися на Сх. та Африку
(сирiйцi, єгип копти та ефiопи). Розвинулося вчення гностикiв й
знайдено ïхнi численнi апокрифи. Александрiйськi бiблiотека та
Музей, навколо яких складалася справжня академiя, гинуть спершу 391 в
борiннi християн та язичникiв; те, шо виникло на ïхнiй основi,
загинуло вдруге й остаточно пiд час арабо- мусульман. навали 640.
Традицiï А.к. проте не занепадають. Впродовж Сер-вiччя ними
живиться (в християнизованому варiантi) весь вiзант.-правос. регiон.
Йдеться не тiльки про суто богословсько-фiлос. л-ру, але й про худож.
явища. Так, форма фiгурного вiрша активно використовується сер-
вiч. поетами, у т.ч. укр. i рос. (напр., творчiсть С.Полоцького); це
доживає аж до часiв модерну XX ст. (калiграми ґ.Аполлiнера,
I.Б.Антонича, Л.Кондрашенка, А.Вознесенського та iн.). Для О.Вайлда
А.к. була батькiвщиною вiльноï лiт. думки, мiсцем виникнення
лiт. критики, (пор. з трал, поглядом, шо остання виникає лише у
Францiï часiв Д.Дiдро). В XX ст. традицiï А.к. стали
вiдправною точкою для вишуканих стилiзацiй М.Кузмiна (Александрiйськi
пiснi), в яких сполучення натуралiзму та поет, невимушеностi, лiг.
вченостi та духов, свободи є прямим вiдлунням А.к. Семен
Абрамович