ФРАГМЕНТИ РУСЬКI НАРОДНI ПIСНI

Молодцям i красавицям руським посвящаю сей вiнець, сплетений з народних цвiтiв. Вони збиранi на питомiй нивi, iзросли на дорогiй нашiй землi, пiд родимим небом, вибуяли в щасливу годиноньку, а хоч нинi приглушенi бурянами, не потеряли смирноï краси своєï. Любуйтеся красотою рiдних голосiв! Вони пристануть, прилягнуть до невинноï душi. Ваше чисте серце учує любозвуччя народних голосiв, вилляних — iз невинного серця, прибраних в чистий материнський язик. Суть то вiдголоски, котрi вiдiзвуться глибоко в серцях ваших нагадають щас- ливi дитинячi Лiта, коли вас рiдна ненька голубила, бавила i до сну уколисала. О щасливi, незабутнi години! Вам i теперка весна смiється, ваших вольних грудей не стискає нiяка журба нi болiсть, ваша доля росте на потiху милоï вам родини. Ви-сте щасливi, ви спiвайте! Спiвайте, кажу, но не забувайте, що в сих пiснях зложений весь бит наш, що через них промовляє народ до вашого серця, тужить за дорогими утратами i надiється в вас вiдживитися. Майтеся гаразд. Пiснi народнi є плоди iз родимого зерна, на рiднiй землi вирощенi, рiдними соками пiдволожуванi. Народ зложив у них весь свiй бит, життя. Стiльки вiкiв перемчало, як хвиля, перед його умом. Вiн пiвець: що перейняв з дiдiвщини, прадiдiвщини, так виспiвує, його потiху одгадає. то як би дерево велике, котре широко розпяло розложисте галуззя i прикрило народ, котрий своє рiдне дерево викохав; не є воно нi пересаджуване, нi прищеплене, лиш своя плоть, своя кров. Пiснi є найдокладнiше iзображення народностi, життя народного. В нашiм язицi, в наших пiснях переховалася ще в ус-тах народу оная передвiцька велична простота i ядернiсть, котру книжно образованi пiд рiзними влiянiями давно втратили.
      1/3
Скiльки скарбiв нашоï словесностi струпiшiло i погнило в негiдних i недбалих руках, скiльки згорiло по городах, замках i монастирях, скiльки пожерла вiйна пристрасна! Але iде багато, може, лежить. Небачнi виродки загибнути Дозволяють. Часом на дошках других книг найдуться дуже давнi i важнi кавалки. Коби ся вiдкрили так памятнi пiснi, як Цар. дв. рук.*, були би нам многi мiста нашого отечест- ва тим дорожчi, тим мильшi пригадками. Чи за помершими пiд Калкою, в Києвi i других (мiсцях) не було заводiв, плачу, думок? Думки тi, пiснi тi перелля-лися в пiзнiшi козацькi: так мати за сином розщибалася над Днiпром, Сяном, Днiстром за Батия, як пiзнiше ïï пра-правнучка плакала-лебедiла за своïм милим козаченьком. Чорна рiлля заорана… Пiсеннiсть наша вже не в своïй силi: вже вiдцвiтають прекраснi цвiти народноï поезiï, особливо козацькi, бо як козаччина давно проминула, так i тi пiснi лише обламки давнього образу. Збираймо, складаймо старанно, щоби хоч по сих куснях вiдгадати мисль великих творцiв народних пережитоï старини. Що за красота була десь, коли вони в своïй повностi блиснули перед буйними товаришами, коли нинi самi кавалки такi краснi бо рiдко нинi подибати пiсню в своïй цiлостi! Збираймо сi останки, дорожчi нам, як забиткм творенiй класичеськоï Грецiï або Риму, бо то наше, братiя любезная, наше родиме наша кров, наше життя… Треба пiснi збирати, бо гинуть мiж народом. Сли лиш народ зачинає читати, уже iнше стремлiння дiстане його умове образованiе, тупiє память i спускається на книжку. Много з книжок прийде в память речей, противних iзо- браженiю i дiятельностi самоiстноï. Для того у народiв письменних нема пiснопiнiя народного так як знаючий лiчити письмом не зумiє в памятi зрахувати так легко… Моє собранiє не повне, i далеко йому до того бо хто годен вичерпати живе джерело: що начерпне, то прибуде; iз землi що вiдiймеш, то знов надасть природа-мати…