IВАНОВI ФРАНКОВI
Микола Вороний ()
10 Клас ()
Вiдповiдь на його Посланiє
La poesie n'a pas la verite pour
objet, elle n'a qu'elle-meme.
Charles Baudelaire
Hi, мiй учителю i друже,
Про мене все це не байдуже.
Життя з його скаженим шалом,
З погонею за iдеалом,
З його стражданням i болiнням
I невгамованим сумлiнням,
Життя — се двi противнi сили,
Що мiж собою в бiй вступили.
Одна з них — велетень-гнобитель,
А друга — генiй-визволитель;
Його двосiчна гостра криця
Влучна, як з неба блискавиця;
Але i велетень могучий
В руцi тримає меч блискучий?
Страшнi, тяжкi його удари,
А ще страшнiш таємнi чари...
Як маю я його цуратись
Чи вiд ударiв ухилятись?
О, нi! Я, взявши в руки зброю,
Iду за генiєм до бою.
Рубаюсь з ворогом, спiваю,
В пiснях до бою закликаю
Всiх тих, що млявi, чи недужi,
Чи пiд укриттям сплять байдужi.
I знаю я, що замiсть плати
Мене чекають кари, страти...
Та чи ж грiзний удар обуха
Там, де буяє творчiсть духа?
Одна хвилина раювання
Там вiдкупляє всi страждання.
Бо то чуття свобiднi, щирi
Бринять у святобливiй лiрi.
I прикро, як ураз зi мною
Стають, немовби теж до бою,
А справдi для пихи своєï
З порожнiм серцем фарисеï
I паперовими мечами
Вимахують над головами.
Хто кликав ïх? Чого ïм треба?
Чи хробакам потрiбно неба?
Нехай iдуть всi тi нездари
На торговицi та базариï
Нiкчемний крам, дрiбнi вигоди —
От ïх найвищiï клейнодиi
Але коли повсякчас битись,
То серце може озлобитись.
Охляти може, зачерствiти,
Зав'януть, як без сонця квiти.
Душа бажає скинуть пута,
Що в ïх здавен вона закута,
Бажає ширшого простору —
Схопитись i злетiти вгору,
Життя брудне, життя нiкчемне
Забути i пiзнать надземне.
Все неосяжне — охопити,
Незрозумiле — зрозумiти!
О, друже мiй, то не дурницi.—
Всi тi щасливi небулицi
Про райських гурiй, про нiрвану,
Про землю ту обiтовану.
Вони тягар життя скидають
I душу раєм надихають.
Чи все ж те розумом збагнути,
Що дасться серцевi вiдчути?
I чи можливо без утрати
Свобiдний творчий дух скувати?
I хто Поезiю — царицю
Посмiє кинуть у в'язницю?
Хто вкаже шлях ïй чи напрямок,
Коли вона не зносить рамок?
В нiй в с i краси кольори сяють,
В нiй в с i чуття i змисли грають!..
До мене як горожанина
Ставляй вимоги — я людина.
А як поет — без перепони
Я стежу творчостi закони;
З них повстають моï iдеï —
Н айкращий скарб душi моєï.
Творю я ïх не для шаноби;
Не руш, коли не до вподоби.
I ще скажу, мiй славний друже,
Я не беру життя байдуже.
Високих дум святi скрижалi,
Всi нашi радощi i жалi,
Всi тi болiння i надiï
I чарiвливi гарнi мрiï, —
Все, що вiд тебе в серце впало,
Не загубилось, не пропало...
Моя девiза: йти за вiком
I бути цiлим чоловiком!
