Iван Нечуй-Левицький. Хмари
страница №15
...ствi, -сказав Радюк.
- Ти, як я бачу, iдеалiст аж прозорий, аж свiтишся наскрiзь, неначе тi
Платоновi[92] прозорi споконвiчнi iдеї, - сказав Кованько, - а я от стою
коло реальної фабрицької працi, трусь коло усяких людей, то й не свiчусь
так наскрiзь, як оце ти, Павле Антоновичу. Я людина досвiднiша за тебе й
знаю, що євреї та усякi панки, нiбито поляки, з-за своїх мурiв та загат
звуть наш народ "бидлом" та "гоями". Очевидячки, давня iсторiя нiчого не
навчила їх i досi, - сказав Кованько.
- I це згодом згине й потроху вищезне з широкого просвiтнiстю, - додав
Радюк, - от тодi усе буде гаразд.
- А тим часом нам ще треба б попiклуваться етнографiєю, вивченням
народу, бо ми його й досi гаразд не знаємо. Треба б завести iсторичний
музей, бо тутечки ж в нас усей грунт навантажений i промкнутий iсторичною
давниною, - додав молодий Дунiн-Левченко, - сiуденти iншої вiри
продражнили нас "культурниками". Нехай буде так: ми ще од часiв
Нестора[93] були культурниками. А це зовсiм-таки не вадить i нiкому не
заважає.
- Оце ти правду кажеш, - обiзвавсь старий батько, - чого вже чого, а
музея потрiбно для Києва, - доконечно потрiбно!
- Ще попросимо, щоб нам дозволили закласти народний театр, - сказав
Радюк.
- Ого-го! Отут i я знадоблюсь! - крикнув Кованько. - Я дуже годенний до
цього: i гратиму, й спiватиму. Навiть винесу на сцену маковiйове зiлля,
петровi батоги та миколайки. Ти, Павле Антоновичу, знов засвiтивсь
наскрiзь, нiби ефiр.
- Ти, Кованьку, таки й справдi нерозсудлива людина: ти перебаранчаєш
нам побалакать та помiркувати за нашi справи, - сказав Радюк, - це
виходить достоту так, як колись в давню давнину печорськi ченцi було
наскладають собi вдень на якусь потрiбку деревнi на горi, а веселi, але
вельми капоснi чорти вiзьмуть та й поскидають вночi те колоддя з гори на
берег Днiпра. Ми хочемо виносить деревню на гору для будування, а ти
налагодивсь в жарти скидать вниз ту деревню.
Старий Дунiн-Левченко зирнув на дверi, чи не стоїть там його жiнка, щоб
часом не почула такого страшного лiбералiзму, бо вона дуже поважала
маковiйове зiлля, багато бiльше, нiж народну мову, навiть народну поезiю,
хоч i пускала ще в горницi народну пiсню, та й то бiльше народну музику
без слiв, бiльше усякi "Chansons sans paroles" (Пiснi без слiв (франц.).,
народнi-таки пiснi, тiльки навiщось без слiв, бо дуже любила композицiї на
народнi мотиви.
- Як розстараємось грошей, то закладемо в Києвi музей, бо йому тут, в
Києвi, мiсце, - сказав один студент.
Молодi хлопцi почали розвивать свої плани з великим завзяттям. То був
час пiсля знесення панщини, коли почннались трохи вольнiшi часи, коли
вперше з-за границi були пущенi новi науковi книжки, i фiлософськi, i
найбiльше по натуральнiй iсторiї, дуже цiкавi, а що перше за все, - новi,
нечуванi й небаченi.
Український журнал "Основа"[94] зачепив нацiональнi питання, нагадав
про занедбану українську лiтературу та мову. Новi й цiкавi європейськi
науковi книжки розворушили в молодих новi думки та гадки. "Основа"
ворухнула iдею народної просвiти.
Молодi паничi ще довго змагались, дiлячи мiж собою читання в недiльних
школах та мiркуючи, до кого б обернуться за пiдмогою. Нарештi, стали на
тому, що Радюк та молодий Дунiн-Левченко будуть од себе розпочинать та
добувати дозволу на цю справу офiцiальними стежками.
Радюк встав i почав прощатись. Вiн не схотiв ждать вечерi, щоб його
молода жiнка не нудилась дома в самотинi. Попрощавшись з усiма, вiн не
подав Кованьковi руки й навiть не глянув на його, виходячи з покоїв; В
серцi в Кованька наклюнулось недобре почування помсти й навiть
злостування.
Час був тодi й справдi сприяючий просвiтньому потяговi молодих
українцiв, їм було дозволено завести недiльнi та вечiрнi школи для убогих
городян, а про народний театр їм одповiли, що коли цього ще нема навiть в
Англiї, то i в нас воно не повинно буть. Знайшлось чимало охочих до
читання лекцiй для народу. I в Києвi з'явились недiльнi школи. Заходились
коло етнографiї. Але це тяглось недовго...
Незабаром настав iнший i гiрший час. Усi цi добрi починання й замiри
недоброхiть мусили зникнуть. За Радюка та Дунiна-Левченка, як нiби за
небезпечних людей, знов затрiщали по мiстi, неначе задзвонили в дзвони на
гвалт, їх знов почали обносити та обмовлять по київських салонах, що вони
ладнi запагубить когось i щось, що вони загалом люди небезпечнi, необачнi.
Вишиванi сорочки та смушевi шапки злякали мiсцевих бюрократiв. Вони пiд
тiєю нацiональною покривкою бачили щось страшне, зовсiм не тi просвiтнi й
культурнi потяги та замiри, що крились нею.
Раз Радюк йшов попiд одним домом i в одчиненi вiкна почув, як осудливi
панiї потрiпували його iмення, судили й ганили його за напрямок. Вiн
вернувсь додому i, не довго думаючи, зiбравсь i переїхав на службу на
Кавказ, де його принаймнi нiхто не знав i не потрiпував його доброї слави.
Молодого Дунiна-Левченка теж вхопили на язики по салонах незгiрше самого
Радюка, що й вiн буцiмто ладен накоїть якогось лиха. Напосiлись i на
старого його батька за те, що вiн нiбито розпустив сина, потурав йому.
Добре не втямленi просвiтнi свiжiшi європейськi iдеї, прикритi
смушевими шапками, злякали київських бюрократiв та псалтирниць, мабуть,
так, як налякали європейських псалтирникiв Галiлейовi[95] гадки, що земля
не стоїть, а крутиться кругом сонця.
XVII
Катерина Воздвиженська довго не виходила замiж. До неї нiхто й не
присватувавсь. Воздвиженський затягав до себе своїх землякiв, обiцяв їм
протекцiю, обiцяв велике придане, i всi знали, що в його є багато грошей i
всякого добра, але нi один з їх не квапивсь свататься. Всi вже думали, що
вона зостанеться панною. Марта Сидорiвна вже бiдкалась, бо в неї вже
пiдбiльшали й меншi дочки. Воздвиженський вже хотiв просити для неї
будлi-де мiсця класної дами в iнститутi, до чого вона вже зовсiм була
придатна... Коли це несподiвано Катерина вийшла замiж! В Кованька згорiли
свiчкарнi, i вiн трохи не збанкротував. Вiн задумав поправить свою справу
жiнчиним приданим, пiшов до Воздвиженських i посватав Катерину. Нi
Катерина, нi Кованько не вiрили в свою любов, одначе охоче пiшли обоє пiд
вiнець. Марта Сидорiвна й Воздвиженський були дуже радi, що видали її
замiж. Як молодi стояли пiд вiнцем, то всi люди казали, що нiколи ще не
бачили такої недоладної пари. Катерина все кривилась, перетягувала рот
набiк, а Кованько навiть пiд вiнцем осмiхався, поглядаючи скоса на свою
молоду. I пiд вiнцем вiн показував свої великi зуби з жовтими плямами. В
себе на весiллi вiн ледве промовив до Катерини кiлька слiв, а Катерина все
поглядала на його злими очима, все навскоси перетягувала свiй рот, неначе
наважувалась от-от вилаять свого чоловiка за те, що вiн жениться тiльки на
її приданому. Всi гостi стиха смiялись, всi шепотiли одно одному на вухо.
Катерина водила очима по гостях i все те вгадувала. Вона була зла на
гостей i була ладна повипихать їх усiх з зали. Всi вгадували, що й життя
їх буде таке веселе, яке було веселе весiлля. Кованько взяв в придане
мурований на два етажi дiм, хоч i без чопiв для води в домi, в льоху та в
станi. Вiн швидко забагатiв.
А професор Дашкович все сидiв та сидiв в своїм кабiнетi. Вiн розпочав
велике писання про фiлософiю Японiї, Китаю й Iндiї, наче фiлософiя
китайського Конфуцiя[96] й Лао-Дзи[97] була цiкавiшою для його од рiдного
краю, од України. Вiн закопався в науку, увiйшов в неї попiд руки, як
печерський Iван многострадальний ввiйшов в землю, i вже був готовий з
головою ввiйти в неї i вмерти навiки для України й свого народу.
Почувши, що його престарезний батько вже вмер в Сегединцях, Дашкович
звелiв зробить залiзну плиту на його могилу й поїхав в Сегединцi, щоб
сповнить останню повиннiсть сина. Вiн приїхав в Сегединцi й звелiв їхати
просто до того мiсця, де був батькiвський дiм. Як же вiн здивувався, не
знайшовши й слiду батькiвського дому, неначе вiн пiсля смертi старого й
собi провалився крiзь землю!
- Чи тут жив ваш покiйний священик? - спитав вiн у якогось чоловiка.
- Тут, - сказав чоловiк.
- А де ж його дiм?
- А отам стояв колись, то оце його недавно розваляли, бо вiн i сам
заваливсь.
Дашкович встав з воза i пiшов шукать в огородi слiду батькiвського
дому. Вiн ледве знайшов в кропивi та в чорнобилi купу цегли, де колись
стояла батькiвська пiч. З-пiд його нiг пурхнула курка з гнiзда. Вiн
побачив її гнiздо, повне яєць. Вiн ступив на цеглу, звiдтiль майнула
зелена ящiрка й пошилась помiж калачиками й шпоришем. На мiсцi дому
розрiсся листатий лопух, на лопусi позасновували листя павуки. Помiж
цеглою грiлись на сонцi ящiрки. Все заросло, все заснувалось непереможною
силою живої природи й довгого часу. Нiгде не було видно й слiду комори,
загороди, клунi, повiток, неначе на тому мiсцi нiхто нiколи не жив i не
селився. Тiльки купа глини й цегли до котрого часу назначала мiсце, де
колись жила сiм'я Дашковича, де вiн зрiс. Все було застелено зеленим
килимом дикої природи.
Дашковичевi стало шкода рiдного кубла, де вiн зрiс, де вiн бiгав
дрiбними ногами. Вiн зiтхнув i задумався. Сповнивши, що було треба, вiн
вертався з важкою думою в головi з кладовища з молодим священиком, котрий
вже збудував новий дiм i на новому мiсцi. Дашковичеве старе вухо вразила
мелодiя української пiснi. Вiн почув i аж затрусивсь. Пiсня дiйшла до
самого дна душi, де ще лежали дитячi згадки. Вiн почутив, що його серце
оживає, i все мииувше життя на селi, в рiднiй сiм'ї, мiж своїм народом,
життя в пишних Сегединцях так i встало перед його душею. Вiн слухав пiсню
й прислухавсь. Його вухо силкувалось вловить милi, дорогi слова рiдної
пiснi, повної поезiї. В його навiть знов з'явилась думка записать тi
слова. Голос все наближався та наближавсь, а старе серце все оживало та
оживало... Коли це за тином вiн почув другу, iншу пiсню. Коло садка йшов
парубчак i затяг солдатської пiснi. Пiсня була така гидка, така
соромiцька, така погана! Мова пiснi була великорусько-солдатська й така
покалiчена, так перемiшана з українською, що Дашкович аж зiтхнув.
Дашкович, повечерявши в молодого священика, лiг спать i довго не мiг
заснути од тяжких нових дум. Тiльки що вiн задрiмав, як його вразила
страшна картина, котру вiн неначе бачив своїми живими очима. Вiн бачив,
неначе його батькiвський дiм стояв у садку й несподiвано почав входить у
землю i ввiйшов зовсiм, так що й слiду його не стало; потiм почала входить
в землю церква. Вiн бачив, як вона ввiйшла по вiкна, як було ще видно
банi, потiм хрести, потiм вона зовсiм пiрнула в якусь безодню. Озираючись
на всi боки, вiн побачив, що цiла гора з другою церквою, з хатами, з
садками, з людьми рушилась з мiсця й почала входить в землю. Дашкович
хотiв крикнуть, та од переляку в його не стало голосу. Гора все входила та
входила й зовсiм потонула пiд землею. За тiєю горою потонула друга гора з
хатами й людьми, за нею третя рушилась з лiсами, а там все село почало
валитись, входить в землю. Обидва ставки розлились i залили все те мiсце,
де були колись Сегединцi. Дашкович побачив одно безкрає чорне море, без
кiнця, без берегiв. Вiн тiльки стояв на купi цегли з рiдного дому й
оглядавсь навкруги. Вода пiдливала ту цеглу, одривала її; потроху земля
одвалювалась, i вiн почав тонуть. Вода пiдходила вже йому до пояса, до
плечей, до рота й полилася в рот.
Дашкович почав кричать крiзь сон. Його збудили, кров кинулась йому в
голову: його душило в грудях, душило коло серця. Вiн насилу одiйшов i
опам'ятавсь.
"Чудний i страшний сон! - думав Дашкович. - Це не сон, а мої тривожнi
думи заворушились... Каламутне море заливає Україну, i вона завалюється в
його... А я й сам незчувся, як тонув у тому морi i... втопив свою Ольгу й
усiх своїх дiтей: одбив їх од свого народу, не передав навiть їм рiдної
мови, не передав їм симпатiй до рiдного краю, до народу. Я заблудивсь в
дорозi й своїх дiтей завiв в якiсь нетрi та пущi..."
Од ляку й тривоги старий нервовий занидiлий Дашкович аж заслаб i мусив
пролежать кiлька день в Сегединцях, а потiм згодом, трохи подужчавши,
вернувсь додому в Київ.
1871 року
[1] К и ї в с ь к а д у х о в н а а к а д е м i я. - Мається на увазi
Києво-Могилянська академiя, перша вища школа i визначний
культурно-освiтнiй центр на Українi. Створена в результатi об'єднання
Київської братської школи з лаврською школою Петра Могили в 1632 p.;
осередок боротьби з нацiональним i соцiальним гнобленням українського
народу польською шляхтою, а також iз примусовим насадженням на Українi
католицизму та унiатства. В Київськiй академiї навчалась молодь усiх
станiв, але переважно там учились дiти козацької старшини, шляхтичiв,
духовенства, заможних мiщан.
[2] Л а в р а. - Мається на увазi Києво-Печерська лавра, давнiй (з 1051
p.) руський монастир, з 1598 p. - лавра. Одним iз його засновникiв був
Антонiй Печорський. Києво-Печерська лавра вiдiграла значну роль у розвитку
давньоруської та української культури. З 1926 p. Києво-Печерську лавру
оголошено державним заповiдником-музеєм.
[3] Ц е р к в а с в я т о г о А н д р е я - йдеться про визначну
пам'ятку архiтектури Андрiївську церкву в Києвi. Збудував у 1747 - 1753
pp. архiтектор I. Ф. Мiчурiн у стилi барокко за проектом В. В. Растреллi.
[4] Д е с я т и н н а ц е р к в а - перша кам'яна церква Давньої Русi в
Києвi. Збудована у 989 - 996 pp., за часiв князювання Володимира
Святославича, руськими i вiзантiйськими майстрами. Зруйнована у 1240 p.
ордами хана Батня. У XVII - XIX ст. у Києвi споруджувалися церкви пiд тiєю
ж назвою (не збереглися).
[5] П о д i л - один iз найдавнiших районiв Києва, розташований у
прибережнiй низовинi мiж гирлом р. Почайни i схилами гiр Старокиївської,
Замкової, Хорiвицi i Щекавицi.
[6] В е л и к о р у с ь к и й с и н о д - Йдеться про найвищий орган
управлiння Руською православною церквою, який був створений 1721 р. Петром
I на змiну патрiаршеству i пiдпорядкований свiтськiй владi.
[7] Б р а т с ь к и й м о н а с т и р - йдеться про Києво-Братський
монастир, заснований 1616 р. Мiстився мiж теперiшньою Червоною площею,
вулицею Г. Сковороди, Iллiнською та Волоською вулицями.
[8] К о н а ш е в и ч - С а г а й д а ч н и й - Сагайдачний Петро
Кононович (р. н. невiд. - 1622), гетьман українського реєстрового
козацтва. Пiд командуванням Сагайдачного козаки здiйснили успiшнi походи
проти султанської Туреччини i Кримського ханства, зокрема у 1607, 1608,
1614, 1615, 1616 i 1620 pp. Пiклувався про розвиток української культури,
вступив з усiм Запорiзьким Вiйськом до Київського братства. Помер вiд
рани, яку дiстав у битвi пiд Хотином. Своє майно заповiв Київському i
Львiвському братствам. Похований у Киево-Братському монастирi.
[9] М о г и л а П е т р о С и м е о н о в и ч (1596 - 1647) - церковний
i освiтнiй дiяч України першої половини XVII ст., письменник, митрополит
Київський i Галицький (з 1632 р.). В 1631 р. вiдкрив у Києвi лаврську
школу, сприяв письменникам, художникам, дбав про поширення
книгодрукування.
[10] Т у п т а л о Д а н и л о С а в и ч (Димитрiй Ростовський; 1651 -
1709) - український та росiйський письменник, церковний та культурний
дiяч. Пiдтримував реформи Петра I, вiдкривав школи. Його дiяльнiсть
сприяла розширенню росiйсько-українських культурних взаємин.
[11] Л а п л а н д i я - iсторична територiя на Пiвночi Норвегiї,
Швецiї, Фiнляндiї i в захiднiй частинi Мурманської областi СРСР.
[12] К и с и л i в к а (Замкова гора, Флорiвська гора) - iсторична
мiсцевiсть в Подiльському районi Києва, розташована мiж Старокиївською
горою i Щекавицею, мiж урочищами Гончарi i Кожум'яки, з одного боку, i
власне Подолом - з другого. Кисилiвкою гору почали називати в серединi
XVII ст. (за iм'ям останнього польського воєводи А. Кисiля). У 1854 р.
Кисилiвка перейшла до Флорiвського монастиря, який спорудив тут церкву й
оточив чернечий цвинтар муром.
[13] "I л i а д а" - давньогрецька епiчна поема, видатна пам'ятка
свiтового епосу, автором якої вважають Гомера.
[14] I р о д i а д а - внучка Iрода Великого, царя Iудеї (40 - 4 до н.
е.). З її iм'ям пов'язана iсторiя смертi Iоанна Хрестителя.
[15] Щ е к а в и ц я (Олегiвка) - iсторична мiсцевiсть у Подiльському
районi Києва, одна з трьох гiр, на яких, за лiтописом, оселилися
легендарнi засновники мiста - Кий, Щек i Хорив. Названа iм'ям Щека.
[16] Б р а т с ь к а в у л и ц я - вулиця в Подiльському районi Києва,
вiд вулицi Iгорiвської до вулицi Iллiнської. Назву одержала вiд Братського
монастиря, до якого вела.
[17] П а в л о I (1754 - 1801) - росiйський iмператор, син Петра III i
Катерини II. Встановив у країнi суворий полiцейський режим. В 1796 р.
закрiпачив селян Пiвденної України.
[18] К у т у з о в Михайло Iларiонович (1745 - 1813) - росiйський
полководець, генерал-фельдмаршал (з 1812 р.). Учасник росiйсько-турецьких
воєн 1768 - 1774, 1787 - 1791, 1806 - 1812 pp., уславився пiд час
Вiтчизняної вiйни 1812 р. проти наполеонiвської Францiї.
[19] М е ж и г i р с ь к и й м о н а с т и р (Межигiрський
Спасо-Преображенський монастир) - православний монастир поблизу Києва.
Заснований 988 р. Зруйнований 1240 р. ордами хана Батия. У XVI ст.
вiдбудований. На початку XX ст. дiяв як жiночий монастир. Пiд час забудови
Межигiр'я у 30-х роках будiвлi монастиря були розiбранi.
[20] ...п р о т и с а м о г о Л е в а... - Мається на увазi фонтан,
скульптурна композицiя "Самсон роздирає пащу лева", збудований в 1748 -
1749 pp. архiтектором I. Григоровичем-Барським на Контрактовiй площi у
Києвi (тепер Червона площа). З фонтаном пов'язано багато переказiв,
вважалося, наприклад, що той, хто вип'є води вiд "лева", залишиться
назавжди в Києвi. У 1981 р. до 1500-лiття Києва фонтан було вiдновлено в
первiсному виглядi (автор проекту В. П. Шевченко).
[21] Г р а м а т к а - поминальна книжечка aбo поминальний список.
[22] Ч а с о с л о в е ц ь (часослов) - у християнських церквах
богослужбова книга з текстами релiгiйних пiсень та молитов, призначених
для щоденних церковних вiдправ.
[23] "Ж и т i я с в я т и х" - релiгiйно-бiографiчна лiтература про
життя мученикiв, аскетiв, церковних i державних дiячiв, оголошених церквою
"святими".
[24] "П е ч е р с ь к и й п а т е р и к". - Йдеться про
"Києво-Печерський патерик", складений у ХIII ст., важливе джерело з
iсторiї Київської Русi.
[25] С к о в о р о д а Григорiй Савич (1722 - 1794) - видатний
український просвiтитель-гуманiст, фiлософ i поет. Освiту здобув у
Києво-Могилянськiй академiї. Останнi 25 рокiв життя мандрував по Українi,
проповiдуючи свої фiлософськi погляди серед народу.
[26] Ш а т о - частина колишнього Царського саду (нинi Першотравневий
парк; територiя стадiону "Динамо") у Києвi. Тут у 1863 р. було вiдкрито
кафешантан Шато-де-Фльор, а в 1868 - 1878 pp. збудовано кафе з
танцювальним залом, галереями i балконом, в якому вiдбувалися спектаклi
росiйських та українських театральних труп.
[27] Н а "в е р б у" - тобто на вербну недiлю, шосту недiлю великого
посту.
[28] К о н и с ь к и й Георгiй (1717 - 1795) - український письменник,
церковний i культурний дiяч. З 1751 p. - ректор Київської академiї. Йому
приписувалось авторство "Iсторiї Русiв".
[29] П р о к о п о в и ч Феофан (1681 - 1736) - український i
росiйський письменник, церковний дiяч. Закiнчивши Київську академiю,
продовжував навчання в Польщi й Римi. Був професором риторики i пiїтики в
Київськiй академiї. В 1716 р. за викликом Петра I виїхав до Петербурга,
фактично став на чолi Руської православної церкви.
[30] Г i з е л ь Iнокентiй (бл. 1600 - 1683) - український церковний,
освiтнiй i громадський дiяч. З 1645 р. - професор i ректор
Києво-Могилянської академiї, з 1656 р. - архiмандрит Києво-Печерської
лаври.
[31] С м о т р и ц ь к и й Мелетiй Герасимович (бл. 1578 - 1633) -
український письменник-полемiст, фiлолог i церковний дiяч.
[32] М а з е п а Iван Степанович (1644 - 1709) - гетьман Лiвобережної
України, зрадник українського народу.
[33] О л е к с а н д р i в с ь к а в у л и ц я - тепер вулицi Жданова
та Кiрова в Києвi. Забудова вулицi почалася з середини XVIII ст.; в 1750 -
1755 pp. на нiй споруджено царський Марiїнський палац.
[34] К о л о с р о д о с ь к и й - одна з найвизначнiших пам'яток
стародавнiх культур, так званих "семи чудес свiту", статуя бога сонця
Гелiоса в Родосi (бронза, бл. 292 - 280 до н. е., скульптор Харос).
[35] Г е г е л ь Георг-Вiльгельм-Фрiдрiх (1770 - 1831) - великий
нiмецький фiлософ, об'єктивний iдеалiст, представник нiмецької класичної
фiлософiї, поклав початок теоретичнiй розробцi принципiв дiалектичного
мислення, один iз фiлософських попередникiв марксизму в галузi дiалектики.
[36] К а н т I м м а н у ї л (1724 - 1804) - видатний нiмецький
фiлософ, зачинатель класичного нiмецького iдеалiзму.
[37] Ш е л л i н г Фрiдрiх-Вiльгельм-Иозеф (1775 - 1854) - нiмецький
фiлософ, об'єктивний iдеалiст.
[38] П о ч а ї в с ь к а л а в р а - православний монастир у Почаєвi
Тернопiльської областi УРСР. Заснований у XVI ст. У 1713 р. його захопили
унiати. Пiсля того як царський уряд вiдiбрав монастир в унiатiв, 1833 р.,
його було перейменовано на Почаївську лавру, що стала iдеологiчною
пiдпорою царизму на Волинi.
[39] Б о р и с i Г л i б (кiнець Х - початок XI ст.) - молодшi сини
київського князя Володимира Святославича, вбитi в ходi боротьби за
великокнязiвську владу за наказом старшого брата Святополка Окаянного.
Православна церква оголосила Бориса i Глiба "святими-". У XVII ст. на їх
честь на Подолi була збудована церква Бориса i Глiба, яка не збереглася.
[40] Ш е х е р е з а д а. - Йдеться про знаменитий арабський збiрник
казок "Тисяча i одна нiч", героїня якого Шехрезада протягом 1001 ночi
розповiдає казки своєму чоловiковi перському царевi Шехрiяру i таким чином
вiддаляє вiд себе смерть, що чекала на всiх його жiнок.
[41] С п i н о з а Бенедикт (1632 - 1677) - голландський фiлософ,
метафiзичний матерiалiст.
[42] Л о к к Джон (1632 - 1704) - англiйський фiлософ, iдеолог
англiйської буржуазної революцiї XVII ст.
[43] "П i с н я н а д п i с н я м и" ("Пiсня пiсень") - збiрка давнiх
поетичних творiв лiричного характеру, включена до Бiблiї. Ця книга має
суто свiтський характер, оспiвує кохання Соломона i Суламiфi.
[44] К о н т р а к т о в и й я р м а р о к - ярмарок, на якому
укладалися контракти на оптовий продаж i купiвлю промислових виробiв,
сiльськогосподарських продуктiв, на продаж, купiвлю, оренду помiщицьких
маєткiв тощо. Виник у XV - XVI ст. у Львовi. В 1797 р. переведений до
Києва, де вiдбувався протягом лютого щорiчно. В 1927 р. скасований.
[45] С о к р а т (470/469 - 339 до н. е.) - давньогрецький фiлософ.
[46] Ф а л е с (бл. 624 - 547 до н. е.) - давньогрецький фiлософ,
родоначальник античного матерiалiзму i дiалектики. Засновник мiлетської
школи.
[47] А т л а н т и д а (земля атлантiв) - за давньоєгипетською
легендою, великий острiв у Середземному морi. Мiсце його знаходження i
причину зникнення не встановлено.
[48] П е т р i в к а - пiст перед Петровим днем, православним церковним
святом на честь апостолiв Петра i Павла (29 червня за ст. ст.).
[49] К о л i з е й - амфiтеатр у Римi, визначна пам'ятка давньоримської
архiтектури. Збудований у 75 - 80 pp. для боїв гладiаторiв та iнших
видовищ.
[50] Д е к а р т Рене (1596 - 1650) - французький фiлософ, фiзик,
математик i фiзiолог.
[51] П а м'я т н и к к н я з я В л а д и м и р а. - Йдеться про
пам'ятник Володимиру Святославичу (р. н. невiд. - 1015), великому князю
київському. Встановлений на Володимирськiй гiрцi в 1853 р. Автори -
скульптори В. I. Демут-Малиновський i П. М. Клодт, архiтектор О. К. Тон.
[52] П о ч а й н а - права притока Днiпра на територiї Києва в районi
Поштової площi. Вiдома з часiв Київської Русi. У XIX ст., коли основну
течiю Днiпра спрямувати до правого берега, Днiпро "поглинув" Почайну.
Тепер басейн Почайни забудовано житловим масивом.
[53] "Т и с я ч а i о д н а н i ч" - пам'ятка середньовiчної арабської
лiтератури, збiрка казок, тект її складався протягом IX - XV ст.
[54] Т у р к е с т а н - iсторично-географiчна область у Середнiй i
Центральнiй Азiї. Вперше назва "Туркестан" зустрiчається в творах
арабських географiв ЇХ ст. На територiї Захiдного Туркестану, приєднаного
до Росiйської iмперiї в 1867 р., було утворено Туркестанське
генерал-губернаторство, з 1888 р. офiцiйна назва - Туркестанський край. З
1924 - 1925 pp. щодо колишнього Росiйського Туркестану почали вживати
термiн Середня Азiя.
[55] Р е н а н Ернест-Жозеф (1823 - 1892) - французький iсторик
релiгiї, фiлософ-iдеалiст.
[56] Б ю х н е р Фрiдрiх-Карл-Хрiстiан-Людвiг (1824 - 1899) - нiмецький
фiзiолог, популяризатор природничо-наукових знань, прихильник вульгарного
матерiалiзму i соцiального дарвiнiзму.
[57] Ф е й е р б а х Людвiг (1804 - 1872) - видатний нiмецький
фiлософ-матерiалiст, один з попередникiв марксизму.
[58] П р у д о н П'єр-Жозеф (1809 - 1865) - французький
дрiбнобуржуазний соцiолог i публiцист, один з iдеологiв анархiзму.
[59] ...о д в е л и к о д н я д о с в. Д у х а... - тобто вiд великодня
до зелених свят (трiйцi).
[60] Л и с а г о р а - iсторична мiсцевiсть у Печерському районi мiста
Києва на пiвденний захiд вiд Видубичiв. Назва пов'язана iз старовинними
переказами про шабашi вiдьом i перевертнiв на цiй горi. Деякi дослiдники
ототожнюють її з лiтописною Хоревицею.
[61] М а с о н к а - послiдовниця масонства, релiгiйно-етичного руху,
що виник на початку XVIII ст. в Англiї, а згодом поширився у виглядi
таємних товариств в iнших країнах Європи. Цей рух; здебiльшого поєднував
зовнiшнi вимоги "морального самовдосконалення" з пiдтримкою реакцiйних
суспiльних устоїв.
[62] П о к р о в а - церковне християнське свято (1 жовтня за ст. ст.).
[63] С п а с - церковне християнське свято (6 серпня за ст. ст.).
[64] Л и п к и - iсторична мiсцевiсть у Печорському райдогi Києва мiж
Хрещатиком i площею Героїв Арсеналу. Назва виникла на початку XVIII ст. в
зв'язку з насадженням тут липового гаю. З цього часу тут почав складатися
осередок вищої адмiнiстрацiї Києва.
[65] Л е т а - у грецькiй мiфологи пiдземна рiчка забуттю, яка нiбито
вiдокремлювала потойбiчний свiт вiд земного. Коли душi померлих по дорозi
в Аiд перепливали на човнi Харона через Лету i випивали з неї ковток води,
то забували про все минуле. Вираз "Канути в Лету" означає - бути забутим,
зникнути без слiду.
[66] Д а н т е Алiгiєрi (1265 - 1321) - великий iталiйський
поет-гуманiст, автор "Божественної комедiї".
[67] О б о ж е м i й м и л и й!.. я к в е с е л о ж и т ь ! - цитата iз
твору Т. Г. Шевченка "Галайда".
[68] Д а р в i н Чарлз-Роберт (1809 - 1882) - великий англiйський
рододослiдник, основоположник еволюцiйного вчення про походження видiв
тварин i рослин шляхом природного добору.
[69] С п е н с е р Герберт (1820 - 1903) - англiйський фiлософ-iдеалiст
i соцiолог, один з основоположникiв позитивiзму.
[70] Ф л о р i в с ь к и й м о н а с т и р - монастир у Києвi, вiдомий
з XY ст. У 1710 p. його об'єднано з Вознесенським монастирем, переденим з
Печерська в зв'язку iз спорудженням Старої Печорської фортецi.
[71] I є р и х о н с ь к а т р у б а ("iєрихонська сурма") - вираз,
який вживається у значеннi оглушливий звук, гучний голос. Походить вiд
бiблiйного мiфа про падiння стiн мiста Iерихона в Палестинi вiд звуку сурм
iзраїльських воїнiв.
[72] А с к о л ь д о в а м о г и л а - частина паркового комплексу на
правому березi Днiпра в Києвi. За лiтописом, на цьому мiсцi 882 р. князь
Олег убив київських князiв Аскольда i Дiра (першого з них нiбито поховано
на мiсцi загибелi).
[73] В а в i л о н - стародавнє мiсто в Месопотамiї, столиця Вавiлонiї
в XIX - V ст. до н. е. Його iм'я стало синонiмом безладдя, хаocу,
розпусти.
[74] ...с в я т а п ' я т н и ц я н а П а р а с к и - християнське
свято на честь великомученицi Параскеви (28 жовтня за ст. ст.).
[75] Л а с с а л ь Фердiнанд (1825 - 1884) - нiмецький дрiбнобуржуазний
соцiалiст, родоначальник лассальянства - однiєї з опортунiстичних течiй у
робiтничому русi.
[76] Ш п i л ь г а г е н Фрiдрiх (1829 - 1911) - нiмецький письменник.
[77] Д i к к е н с Чарлз (1812 - 1870) - великий англiйський
письменник-реалiст.
[78] Б у д д а - засновник буддизму. Сучасна наука вiдносить життя
Будди до 563 - 483 pp. до н. е.
[79] М а к о в i й - церковне свято мученикiв Маккавеїв, вiдзначається
14 серпня.
[80] К о с т о м а р о в Микола Iванович (1817 - 1885) - український i
росiйський буржуазно-лiберальний iсторик, письменник, етнограф.
[81] К у л i ш Пантелеймон Олександрович (1819 - 1897) - yкраїнський
буржуазний письменник, критик, iсторик, етнограф.
[82] В о л ь т е р (справжнє прiзвище та iм'я - Аруе Франсуа-Марi; 1694
- 1778) - великий французький письменник i фiлософ-npосвiтитель, борець
проти феодалiзму, католицької церкви
[83] Д i д р о Денi (1713 - 1784) - видатний французький
фiлософ-матерiалiст, письменник, iдеолог революцiйної французької
буржуазiї XVIII ст.
[84] Р у с с о Жан-Жак (1712 - 1778) - видатний французький
просвiтитель i фiлософ, педагог, письменник.
[85] Б а н т и ш - К а м е н с ь к и й Дмитро Миколайович (1737 - 1814)
- український i росiйський дворянський iсторик й археограф.
[86] М а р к е в и ч Микола Андрiйович (1804 - 1860) - український
дворянський iсторик, письменник, етнограф.
[87] Н е д i л ь н i ш к о л и - в дореволюцiйнiй Росiї i зарубiжних
країнах безплатнi школи для навчання дорослих або дiтей, органiзованi
передовою iнтелiгенцiєю, що функцiонували лише в недiлю. В Росiї i на
Українi з'явились у другiй половинi XIX ст.
[88] Ж и т н i й б а з а р - один з економiчних осередкiв Києва. Бере
початок вiд часiв Київської Русi. Мiстився на Подолi, на виходi з
Кожум'як. У 1980 р. на мiсцi колишнього Житнього базару збудовано
Подiльський критий ринок.
[89] "С в а т а н н я н а Г о н ч а р i в ц i" - комедiя вiдомого
українського письменника Г. Ф. Квiтки-Основ'яненка.
[90] ...п е р е д с а м и м п о л ь с ь к и м п о в с т а н н я м ... -
йдеться про польське визвольне повстання 1863 - 1864 pp. в Королiвствi
Польському проти соцiального та нацiонального гнiту царизму.
[91] "Д е к а м е р о н" - збiрка новел (1350 - 1353), найвизначнiший
твiр видатного iталiйського письменника Джовано Боккаччо (1313 - 1375), в
якому викривається лицемiрство священикiв, середньовiчний аскетизм.
[92] П л а т о н (427 - 347 до н. е.) - давньогрецький фiлософ,
об'єктивний iдеалiст.
[93] Н е с т о р (р. н. невiд. - 1113) - видатний давньоруський
письменник i лiтописець.
[94] "О с н о в а" - перший український суспiльно-полiтичний i
лiтературно-мистецький журнал. Виходив у 1861 - 1862 pp. щомiсяця в
Петербурзi.
[95] Г a л i л e й Галiлео (1564 - 1642) - великий iталiйський фiзик,
механiк i астроном, один iз засновникiв точного природознавства. Працi
його були значним вкладом у звiльнення природознавства вiд схоластики й
богослов'я i в дальший розвиток матерiалiзму.
[96] К о н ф у ц i й - латинiзоване iм'я давньокитайського
фiлософа-iдеалiста Кун Фу-цзи (бл. 551 - 479 до н. е.).
[97] Л а о - Д з и - Лао-Цзи Лi Ер (VI - V ст. до н. е.) -
давньокитайський мислитель.
