Пiдкова
Категории
Оригинал
Була зима. Iшов зелений снiг.
За ним — рожевий. Потiм — фiалковий.
I раптом протрюхикав на конi
Дiдусь Мороз. I загубив пiдкову.
Золота пiдкова, схожа на мiсяць, залишилася лежати долi.
А я знайшла. Сказала ïй: — Свiти
тут, на вiкнi. Щоб все менi збулося! —
Зiйшлися i роззявили роти
сiмсот роззяв. Стоять вони i досi...
Роззяви стояли вперто пiд вiкном кожний день. Снiг був рiзнокольоровим.
Що ж, покладу пiдкову в чемодан,
куплю я шубу. А тодi поïду
в Лапландiю. Хоч трiшки i шкода,
вже так i буть — вiддам пiдкову Дiду.
Оце i все. А снiг звичайним став.
Легкий i рiвний, пада, пада, пада...
Роти закрили всi сiмсот роззяв.
I розiйшлись... I полягали спати.
Метки
Пiдкова, IРИНА ЖИЛЕНКО, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
