Вiрш Бунiна Орач

Легко й блiдо небо блакитне,
Поля у весняному серпанку. Волога пара
Розрiзую я — i лiзуть на пiдщепи
Шари землi, безцiнний божий дарунок
По борознi поспiшаючи за сошниками,
Я залишаю м'якi слiди,-
Так добре разутими ногами
Ступати на оксамит теплоï борозни!
У лiлово-синiм морi чорнозему
Загублений я. I далеко за мною,
Де тьмяний блиск лежить на покрiвлi будинку,
Струменiє перша спека Бунiн И.А. — Останнiй джмiль
Чорний оксамитовий джмiль, золоте оплечье,
Заунивно стугонливою спiвучою струною,
Ти навiщо залiтаєш у житло людське
И начебто тужиш iз мною?
За вiкном свiтло й спека, пiдвiконня ярки,
Безтурботнi й жаркi останнi днi,
Полiтай, погуди — i в засохлiй татарцi,
На подушечцi червоноï, засни
Не дано тобi знати людськоï думи ,
Що давно спорожнiли поля,
Що вуж незабаром у бур'ян здує вiтер похмурий
Золотого сухого джмеля!