Про доблестi, про подвиги, про славу
Про доблестi, про подвиги, про славу Я забував на страдницькiй землi,
Коли твоє лице в простiй оправi Свiтилося у мене на столi.
Та час настав, i ти пiшла iз дому.
У нiч жбурнув я перстень памятний.Ти вiддала своє життя чужому,
I я забув прекрасний образ твiй.
Летiли днi, кружляли клятим роєм…
Вино й любов були моï кати…
Згадав тебе я перед аналоєм I кликав, нiби молодiсть,
прийти…
Я кликав тiльки ти не озирнулась,
Я сльози лив ти ж очi вiдвела.
Ти в синiй плащ журливо загорнулась,
У вогку нiч iз дому геть пiшла…
Не знаю, мила, де своïй гординi Ти в цьому свiтi захисток
знайшла…
Я мiцно сплю, i сниться плащ твiй синiй,
В якому ти у вогку нiч пiшла…
Не мрiю вже про нiжнiсть i про славу,
Минуло все, i молодiсть пройшла!
Твоє лице в його простiй оправi Я сам прийняв з письмового стола.
Переклад М. Зiсмана
