Незнайома

Щовечора над ресторанами,
Де шал гарячий не приглух, Правує окриками пяними Весни хмiльний i
тлiнний дух.
Удалинi, в нудотi вуличнiй,
Над замiським затишшям дач, Ледь золотiє крендель в булочнiй I
рiже слух дитячий плач.
I кожний вечiр, за шлагбаумами, Заламуючи котелки,
Серед канав гуляють з дамами На всякий дотеп мастаки.
Там кочети скриплять над озером, I чується жiночий виск,
А в небi, все схопивши позирком, Байдуже скривлюється диск.
I мiй єдиний друг, наморений,
В моïм виднiє келишку I, тайним хмелем упокорений,
Як я, таïть журбу важку.
А там, бiля сусiднiх столикiв, Лакеï заспанi стирчать,
I пияки з очима кроликiв In vino veritas! кричать.I кожен вечiр, в час
умовлений (Чи де не мариться менi?),
Дiвочий стан, шовками зловлений, Пливе в туманному вiкнi.
Вона повiльно йде мiж пяними,
I все зажурена, одна,
Духами дишачи й туманами,
Сiдає мовчки край вiкна.
I вiють давнiми й оздобними Повiрями тугi шовки,
I брилик з перами жалобними,
I перснi гарноï руки.
Чудною близькiстю закований,
За темну я дивлюсь вуаль
I бачу берег зачарований I чарами пойняту даль.
Менi всi тайнощi довiрено З чиïмось сонцем заодно,
I душу всю мою незмiрену Терпке пронизує вино.
I, сколихнувшись, пера струсячi У мозку трiпотять моïм.
I очi синi-синi, тужачи,
Цвiтуть на березi смутнiм.
В моïй душi є скарб, i вручено Вiд нього ключ лише менi!
Потворо захмiлiла й змучена,
Це правда: iстина в винi!
Переклад М. Литвинця