ВIЙНА I МИР — ТОМ ТРЕТIЙ (Частина друга)

Наполеон розпочав вiйну з Росiєю, оскiльки ним керувала якась
сила, що змусила його приïхати до Дрездена. Голова його не могла не
отуманiти вiд почестей, вiн не мiг не одягнути польського мундира, не
пiддатися впливу червневого ранку. I кожен дiяв лише так, як i мав
дiяти. Але кожен, начебто переслiдуючи власнi цiлi, крок за кроком
сприяв досягненню того результату, про який нiхто з них (анi Наполеон,
анi Олександр, анi хтось iнший з учасникiв вiйни) i найменшоï гадки
не мав. Отож, розмiрковуючи над причинами поразки французькоï
армiï, можна дiйти висновку, що Iсторiя твориться з безлiчi подiй,
мета яких не завжди збiгається з кiнцевим результатом. Сила-силен-
на людей, якi вперто йдуть до власноï мети, не завжди усвiдомлюють,
який вплив матимуть на iсторичнi подiï. Загальновiдомо, що причиною
загибелi вiйськ Наполеона був, з одного боку, вступ ïх без
пiдготовки до зимового походу в глиб Росiï, а з iншого боку,
характер, якого набула вiйна вiд спалення росiйських мiст i народження
ненавистi до ворога в росiйському народi. В iсторичних творах однi
говорять, що Наполеон вiд самого початку почував небезпеку розтягнутостi
своєï лiнiï, що вiн шукав бою i його маршали радили йому
зупинитися в Смоленську i т. iн. Iншi стверджують, що росiяни вiд самого
початку мали план заманювання Наполеона у глиб Росiï. Насправдi
нiчого цього не було. Заманювання Наполеона в глиб Росiï вiдбулося
не за чиïмось планом, а вiдбулося вiд складноï гри, iнтриг,
цiлей, бажань людей, учасникiв вiйни, що не вгадували того, що повинно
бути, i того, що було єдиним порятунком Росiï. Усе
вiдбувається випадково.

Другого дня пiсля вiдïзду князя Андрiя старий Волконський покликав
до себе княжну Марю i напустився на неï за те, що вона нiбито
намовляла проти нього сина. Пiсля цiєï розмови вiн захворiв,
i Маря помiчає, що батько вiддаляє вiд себе мадемуазель
Бурєн. Княжна отримує патрiотичнi листи вiд Жулi
Карагiноï, тепер княгинi Друбецькоï, написанi росiйською
мовою, якою Жулi володiє набагато гiрше, нiж французькою.
Волконськi одержують звiстки вiд Андрiя. У першому листi вiн
перепрошує перед батьком за своï рiзкi слова. У другому
повiдомляє про вiдступ росiйських вiйськ. Старий князь не хоче
вiрити тим звiсткам, удаючи, нiби нiчого страшного не
вiдбувається. Учитель маленького князя Миколи натякає на
хворобу старого князя i радить княжнi Марï подумати про
переïзд до Москви. Старий князь посилає у Смоленськ
управителя Алпатича по рiзний крам, дає також наказ довiдатися у
губернатора про справжнiй хiд подiй.

Наполеон тим часом пiдходить до Смоленська i починає обстрiлювати
його з гармат. Частина мешканцiв покидає мiсто, частина залиша-

705

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир

ється. Алпатич намагається зясувати у губернатора, чи будуть
вiдН вати Смоленськ французам, але той нiчого певного не говорить, поэта
радить ïхати князю i княжнi до Москви, та й сам збирається.
Нез^Я- ром поширюється наказ про вiдхiд армiï з мiста. Деякi
крамарi, аби,то¹ вари не дiставалися французам, пiдпалюють
своï лавки. Несподiвано на вулицi, коли Алпатич дивиться на пожежу,
його гукає князь Андрiй, що зi своïм полком перебуває у
Смоленську. Князь Андрiй ттиЛ сестрi коротку записку, що Лисi Гори
будуть зайнятi не пiзнiше, нiж через тиждень, i просить ïх
ïхати до Москви. Пiд час розмови з Алпа- тичем до князя Андрiя
пiдïздить штабний офiцер з почтом I КРИЧИТЬ| що полковник, у
присутностi якого запалюють будинки, за це вiдповi* датиме. Князь Андрiй
тiльки глянув на того штабного офiцера i нiчого не сказав, продовжуючи
розмову з Алпатичем. Штабний офiцер, а цiï був Берг, впiзнавши
князя Андрiя, просить пробачення, говорить, що вiн лише виконує
наказ. Князь Андрiй мовчки, не звертаючи уваги ва Берга, повернув свого
коня у провулок.

10 серпня полк, яким командував князь Андрiй, проходив пови проспект, що
вiв у Лисi Гори. Стояла нестерпна спека, вiд якоï на було спасiння,
бо навiть нiч не давала прохолоди. Пiсля виïзду зi Смоленська князь
Андрiй вiдчув, що лють до ворога примусила його забути своє горе.
Вiн весь був вiдданий справам свого полку… В полку, його називали
наш князь, ним пишалися i його любили. Йому було боляче усвiдомлювати,
що хворий батько з сестрою змушенi були покинути родовий маєток i
тiкати вiд французiв. I хоча вiн отримав звiстку, що рiднi його
виïхали до Москви, по дорозi вiн заïжджає ” Лисi Гори. У
маєтку залишився тiльки Алпатич. Декiлька лип у саду зрубано,
Алпатич говорить, що це наслiдки зупинки полку драгунi Я У саду князь
помiчає селянських дiвчаток, що крадуть зеленi сливi у панському
саду, i розумiє, що життя, незважаючи нi на що, триваЯ адже для
них у той момент найважливiше було дiстатися до тих слив i скуштувати
ïх. Вiн озирнувся i ще раз подивився на дiвчаток, вiдчД ваючи, що
на душi стало спокiйнiше.

Князь Андрiй наздогнав свiй полк на привалi, бiля загати. ВтоЛ ленi на
маршi солдати з радiстю купаються в ставку. Андрiй дивить ся на масу
голих тiл i розумiє, що це усього лише гарматне мясоï яке,
можливо, незабаром доведеться пустити в дiло.

Незважаючи на вiйну, у салонах Анни Павлiвни Шерер i Елен Безуховоï
нiчого не змiнилося. З 1805 року в салонi Анни Павлiв! ни говорять про
Бонапарте зi здивуванням, вбачаючи у його успi-I хах злiсну змову, що
має єдиною цiллю завдати прикростi i занепокоєння тому
придворному гуртку, представницею якого була Анна 706ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна
i мир

Павлiвна. У салонi виражаються патрiотичнi почуття, не
рекомендується ïздити у французький театр, з осудом
ставляться до тих, хто залишає Москву. У салонi Елен все ще
захоплювалися великою французькою нацiєю, вiйна, на думку цього
гуртка, незабаром мала закiнчитися миром. Князь Василь вiдвiдував обидва
салони i нерiдко плутав, що й де треба говорити. Коли Кутузова обрали
головою петербурзького ополчення, князь Василь сказав, що дворянськi
збори, якi затвердили це обрання, зробили поганий вибiр, i государевi це
не сподобається. Вiн смiється з Кутузова, каже, що той
слiпий, старий i вже нiчого не тямить. Коли государ призначив Кутузова
головнокомандувачем, князь Василь рiзко змiнює свою думку. У тому
самому салонi в Анни Павлiвни вiн говорить, що щасливий призначенням
Кутузова. Коли ж йому нагадують його власнi слова, що

Кутузов слiпий i нiчого не бачить, вiдповiдає, що той бачить
цiлком достатньо. Наполеон тим часом пiдходить до Москви. Вiн
шукає бою, але росiяни уникають його.

Хитрий i пiдступний денщик Ростова Лаврушка потрапляє в полон до
французiв. Напередоднi вiн був висiчений рiзками, бо напився i залишив
Ростова без обiду, а потiм поïхав у село по курей, де захопився
мародерством i потрапив у полон. Наполеон особисто бажає дивитися
на козака й розпитує його про те, хто виграє вiйну, що вiн
думає про Наполеона тощо. Лаврушка, одразу зметикувавши, що перед
ним Наполеон, узявся вдавати, нiои не знає цього, вiдповiдав так,
щоб сподо- оалося новим господарям. Коли Наполеон закiнчує розмову
i вiдïжджає, то просить передати козаку, що з ним говорив сам
Наполеон. Розумiючи, що вiд нього чекають здивування, Лаврушка мистецьки
демонструє це, за що одержує свободу. Цей випадок був згодом
описаний придворними iсториками Наполеона, якi й гадки не мали, що то за
чудо Лаврушка. Отримавши свободу, Лаврушка поïхав до своïх,
дорогою обдумуючи, як вiн розкаже про весь цей випадок, бо те, як було
насправдi, здавалося йому не гiдним цiкавоï розповiдi.

Княжна Маря зовсiм не була у безпецi i не поïхала до Москви, як
думав князь Андрiй. Пiсля повернення Алпатича зi Смоленська батько князя
Андрiя вирiшив зiбрати ополчення, нiкуди не ïхати, а вахищати Лисi
Гори до останнього, про що й написав головнокомандувачу i поклався на
його розсуд: вдаватися чи нi до заходiв для захисту Лисих Гiр i одного з
найстарiших росiйських генералiв. Проте княжнi Марï князь наказав
ïхати разом з маленьким Миколою до Москви. Княжна вперше не
пiдкорилися батьковi й не поïхала, а сина князя Андрiя вiдправила з
вихователем. Старий не показував

707

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйна i мир

цього, але вiн був задоволений рiшенням княжни Марï. Наступно дня
старий князь Волконський одягнувся у вiйськовий мундир, на дiв усi
своï ордени i наказав подавати коляску, щоб ïхати до головнi
командувача. Але спочатку хотiв поговорити з ополченцями й пiн до селян.
Раптом княжна побачила, як ïï батька чомусь несуть на ру ках,
виявляється, з ним стався удар, i двiрськi принесли його у дiм
Наступного дня лiкар i княжна Маря з немiчним батьком ïдуть у Бо
гучарово. Стан старого князя безнадiйний, його розбив паралiч, вiн не
може говорити, хоча щось мучить його i вiн хвилюється, особ.г^в во
у присутностi княжни. Пiдсвiдомо розумiючи, що зi смертю бать ка княжна
Маря нарештi одержить можливiсть жити вiльно, вони жене геть цi думки i
молиться, аби Бог дав йому зцiлення. Залишай ся в Богучаровi небезпечно,
тому що з усiх бокiв наступають франп$ зи. Три тижнi пролежав недужий
князь, i йому не ставало нi гiрш, нi краще. Одного ранку лiкар послав по
княжну, бо хворому наче стало краще, вiн навiть виразно назвав
ïï iмя. Княжна увiйшла до бать ка, той щось хотiв сказати, але
його нiхто не зрозумiв. Одна княжив здогадалася, що то за слова: Душа
болить. Ледь чутним голосок вiн просить у неï пробачення,
дякує за все добро, що вона йому зро била. Князь бiдкається,
що Росiю погубили, i плаче, просить поклр кати сина Андрiя, знову
лагiдно говорить до дочки. Княжна зариЛ ла. Лiкар вивiв ïï з
кiмнати i звелiв готуватися до вiдïзду. Княжна а* може нi про що
думати, тiльки про батька, про його любов до дочни, якоï вiн нiколи
не виказував, лише тепер, перед смертю. Вона пл^К i докоряє собi
за грiшнi думки, за те, що бажала йому смертi i думал про свою свободу.
Приходить покоïвка i кличе ïï до батька. Всi ро|
ступаються перед княжною, коли вона заходить у кiмнату батько помер.
Княжна з жахом i вiдчаєм сприймає цю страшну звiстку. ]
Селяни у Богучаровi, хоч село було всього за шiстдесят кiлометре вiд
Лисих Гiр, були iншими не тiльки за одягом i звичаями, але, незвв' жаючи
на всi полегшення, якi зробив для них князь Андрiй, не оцii^| ли його
послуг, бо були дикунами, як казав ще старий князь. Вони були роботящi i
вправнi господарi, але помiж них постiйно ходили нв певнi чутки: то наче
цар дарував селянам волю, а пани ïï вкрали, Т що ïх
хочуть перехрестити у нову вiру тощо. Колись вони тiкали НI пiвдень, на
теплi рiчки, де на них нiбито чекала свобода. Тепер, пiд час вiйни, цi
настроï особливо загострилися. Алпатич чув, що в селяï якiсь
вiдносини з французами, один iз них, повернувшись, привiз па¹
пiр про те, що козаки руйнують села, а французи ïх не чiпають, ЩО
французи за все, що беруть у селян, платять грошi. Один селянин навiть
на доказ показував 100 рублiв, виданi йому за сiно (вiн не знав,

708ЛЕВ ТОЛСТО Й^-. Вiйна i мир

що асигнацiя фальшива, бо Наполеон, готуючись до вiйни, заздалегiдь
надрукував тi грошi). Мужики не збираються нiкуди йти i не дають коней
панам. Алпатпч наказує людям дати пiдводи, але селяни знову
збираються на сходку i вiдмовляються, хочуть погнати коней у лiс.

Княжна Маря перебуває в горi, коли до неï пiдходить
мадемуазель Бурєн, наче для того, щоб утiшити, а тим часом
намагається умовити ïï нiкуди не ïхати, а чекати
французiв, бо в неï, мовляв, є документ, у якому французи
обiцяють своє заступництво мiсцевим жителям. Ця ïï заява
вивела княжну Волконську зi стану байдужостi, бо щойно вона жалiла свою
компаньйонку за те, що ïï останнiм часом вiддалив вiд себе
батько, та й вона сама, а тепер княжна уявила, як з милостi француженки
житиме у своєму ж домi i вирiшила неодмiнно ïхати. Та бо-
гучарський староста виправдовується перед княжною Марєю, що
коней немає, бо ïх або позабирали вiйськовi, або вони
виздихали, а самi селяни голодують. Княжна наказує роздати мужикам
панський хлiб. Увечерi мужики приходять до неï. Княжна Маря
виходить на ґанок. Мужики заявляють, що вони нiкуди не пiдуть iз
маєтку i хлiб ïï ïм не потрiбен, бо нiчим не хочуть
бути зобовязаними перед панами, та й ïï нiкуди не випустять,
адже сказано в папiрцi, щоб усi залишалися на мiсцях. I княжна, i
Алпатич у розпачi, а селяни постiйно гуртуються поблизу новозбудованого
князем Андрiєм будинку.

Ростов з Iльïним саме хотiли спробувати, як ïздить щойно
придбаний кiнь та заразом розвiдати, чи нема де сiна для коней, i
поïхали у Богучарово. Лаврушка розповiдає про зустрiч з
Наполеоном, але офiцери смiються, не вiрячи цьому. Ростов не знає,
що цей маєток Волконських, i дивується, коли бачить стiльки
пяних селян серед бiлого дня, якi не дуже шанобливо ставляться до них.
Пiдходить Алпатич i просить Ростова вiд iменi княжни зайти у дiм.
Дорогою вiн розповiдає, що селяни вiдмовляються вiдпустити з
маєтку княжну, погрожують випрягти коней, якщо вона все ж
спробує поïхати. Ростов зайшов у дiм i побачив блiду налякану
княжну Марю. Княжна не думала про свою зовнiшнiсть, коли говорила з
Ростовим, але ïï променистий погляд сяяв такою вдячнiстю, що
тiльки це й помiтив Ростов. Вiн так шанобливо i шляхетно розмовляє
а княжною, що та вiдразу розумiє i те, що вiн людина одного з нею
кола, i те, яке прекрасне серце вiн має. Княжна, розповiдаючи про
подiï, якi сталися на другий день пiсля похорону батька, навiть
помiтила, як на очi йому набiгли сльози. Ростов обiцяє
супроводжувати княжну. Вийшовши вiд княжни, Ростов з люттю
накидається на селян, наказує вязати старосту i всiх, хто
смiє суперечити. Мужики лякаються, вяжуть старосту i ще одного
чоловiка. Через годину пiдводи стоять бiля ґанку богучарiвського
маєтку iЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир

на них починають складати начиння. Ростов супроводжує княжну до
шляху, який контролювали росiйськi вiйська. Прощаючись, вiн
червонiє i не хоче слухати слiв подяки вiд княжни, каже, що так на
його мiсцi вчинила б кожна порядна людина. Княжна Маря досить довго
згадує про Ростова, почуваючи, як у ïï душi
народжується нiжне почуття. А згадуючи його очi, його погляд,
думала про те, що щастя не таке вже й неможливе i що, мабуть, це воля
провидiння привела його до Богучарова у такий час. Ростов,
приïхавши в частину i розказавши про свою пригоду, зрозумiв, що
княжна Маря справила на нього неза-1 бутнє враження. Товаришi по
службi жартують, що Ростов поïхав по сiно, а пiдчепив одну iз
найбагатших наречених у Росiï. Ростов се диться. Рiч у тому, що
думка про одруження з княжною Марєю i йому спадала на думку, бо
вона йому сподобалася. Вiн знав, що вона була б гарною дружиною, а вiн
мiг би дати ïй щастя, що й батьки його цьош) б хотiли. Але вiн
пригадував слово, дане Сонi, i через те сердився не жарти й натяки
товаришiв щодо княжни.

Кутузов приймає командування всiма армiями, i незабаром князi
Андрiй одержує розпорядження прибути до головноï штаб-
квартирiЯ Приïхавши туди, вiн зустрiчається з Денисовим,
тепер уже пiдполЯ ковником. Андрiй знав про першого нареченого Наташi
вiд неï самоï, I i спогади знову ожили в його душi. Денисов
розмовляє з Андрiєм пре план кампанiï, який вiн
придумав особисто i вже подавав Барклаю де Толлi, а тепер має
намiр представити Кутузову. План полягав в томуi що основна лiнiя
французiв розтягнута, i, замiсть того щоб дiяти а фронту, потрiбно
нищити ïхнi комунiкацiï. Денисов упевнений, що основною формою
ведення вiйни має стати партизанська. Зявляєть-1 ся Кутузов.
З того часу, як князь Андрiй його не бачив, той ще бiльИ ше потовстiв.
Андрiй повiдомляє Кутузову про смерть свого батькД Кутузов
сприймає цю звiстку з жалем i тому, що добре знав староï!
князя, i тому, що сам уже старий. Денисов, який так само мало бояЯ ся
начальства, як i ворога, тим часом просить дозволу викласти свiй , план
i починає доповiдати. Кутузов знехотя слухає, Денисов
говоритИ переконливо. Кутузов просить його залишитися при штабi й
обiцяє до[ I слухати його завтра, потiм iде в штаб i так само
неуважно слухає штабг них офiцерiв. Те, що говорив черговий
генерал, було ще доцiльнiше й розумнiше, але очевидно було, що Кутузов
нехтував i знанням, i роЯ зумом, i знав щось iнше, що мало вирiшити
справу, щось iнше, неï залежне вiд розуму i знання. Запросивши до
себе князя Андрiя, КуИ тузов повiдомляє, що викликав його у штаб
для того, щоб мати при собi. Князь Андрiй вiдмовляється, говорячи,
що при штабi служити не буде. Кутузов схвалює це рiшення: Iди з
Богом своєю дорогою.! 710ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир

Н знаю, твоя дорога це дорога честi. Вiн пригадує князя Андрiя на
полi Аустерлiца з прапором у руках. Далi Кутузов говорить про вiйну:

• порадникiв багато, людей мало, потрiбно терпiння, щоб вигнати во- пога узяти фортецю неважко, важко кампанiю виграти. Князь Андрiй заперечує, що генерального бою не минути. Кутузов вiдповiдає: коли усi хочуть, так нiчого робити. Князь Андрiй повертається до себе заспокоєний i впевнений, що армiя тепер справдi в надiйних руках. Про Кутузова вiн думав так: у нього не буде нiчого свого. Нiн нiчого не придумає, нiчого не почне, але вiн усе вислухає, усе запамятає, усе поставить на своє мiсце, нiчому корисному не зашкодить I нiчого шкiдливого не дозволить. Вiн розумiє, що є щось сильнiше i вагомiше вiд його волi це неминучий хiд подiй, i вiн умiє бачити ïх, умiє розумiти ïхнє значення i через це значення умiє вiдрiкатися вiд участi в цих подiях, вiд своєï особистоï волi, спрямованоï на iнше.

Супротивник наближається до Москви, але москвичi ставляться до небезпеки ще легковажнiше, нiж ранiш. Головнокомандувач Москви граф Растопчин випускає афiшки з картинками, iз народним героєм Карпушкою, який глузує з французiв, говорячи, що вони вiд капусти розбухнуть, вiд кашi полускаються, вiд щiв задихнуться, впевнений, що вони усi карлики i ïх трьох одна баба вилами закине. Прочитавши цi афiшi, Пєр остаточно зрозумiв, що Москву вiддадуть ворогу. У салонi Жулi ДрубеЦькоï i в iнших аристократичних салонах iаведено говорити лише росiйською мовою, той iз гостей, хто вимовляє хоч слово французькою, повинен сплачувати штраф на користь комiтету пожертвувань. Пєр витрачає на своïх ополченцiв майже мiльйон рублiв. Ходять чутки, що вiн збирається одягнутися у вiйськовий мундир i ïхати на конi попереду свого полку. Жулi пiд час зустрiчi з iронiєю запитує Безухова, чи не має намiру вiн сам повести свiй полк у пiй. Пєр жартує, що зможе вилiзти на коня. Жулi також повiдомляє Везухову про смерть старого князя Волконського i про приïзд княжни Марï в Москву, розповiдає iсторiю чудесного порятунку Марï Мико- юю Ростовим, перекручуючи подiï, нiби Марю оточили, схопили, хотiли убити, але тiльки поранили ïï людей. Ростов же нiбито не вагаю- i чись накинувся на кривдникiв i врятував дiвчину.

Растопчин поширює, афiшки, у яких божиться, що ворог не ввiйде в
Москву, i негласно забороняє виïжджати з мiста. Пєр
вислуховує доповiдь управителя, iз якоï випливає, що
витрати на ополчення i розорять Безухова. У глибинi душi Пєр
навiть радiє вiд цього. Вiн iде Москвою i бачить, як на Болотнiй
площi городяни влаштовують кзекуцiю двом французам один з них кухар,
другий чи то вчитель, чи то чиновник, ïх звинувачують у шпигунствi.
Пєр сердиться

ЛI

ЛЕВ ТО ЛСТО Й. Вiйна i мир

i повертає додому. Вирiшивши ïхати в Можайськ до вiйська,
Безухоï наказує закладати коней. По дорозi до нього доходять
чутки, що вiд бувся якийсь великий бiй, але чим вiн закiнчився, нiхто не
знає.ЛИ| Можайськом на всi боки рухаються вiйська, Пєр
пожвавлюється Пєр не усвiдомлює, та й не
намагається усвiдомити собi, для кого i для чого вiн знаходить
особливу принаднiсть пожертвувати усiм, його не те зачiпало, для чого
вiн хоче жертвувати, але саме жертву вання було для нього новим радiсним
почуттям.

Бiй, про який чув Пєр, дiстав назву Шевардинського. Для чопi i як
були данi i прийнятi боï при Шевардинi i при Бородiнi?.. Для чого
був даний Бородiнський бiй? Нi для французiв, нi для росiян цi не мало
анi найменшого смислу. Дня росiян результатом бою ст* ла необхiднiсть
здати Москву. Якби полководцi керувалися розумними причинами, то обидва
ухилилися б вiд Бородiнського бою. Н полеон зрозумiв би, що, зайшовши за
двi тисячi верст i приймаючi бiй, у разi втрати чвертi армiï вiн
iшов на вiрну загибель. Iстодя* ки потiм знайшли розумне
обґрунтування бою, що вiдбувся. Нiбито вiд самого Смоленська
росiяни вiдшукували вигiдну позицiю, яку I знайшли при Бородiнi i т.
iн., але це неправда. Бородiно не було найкращою позицiєю. Кутузов
нiчого не мiг вдiяти, це був не його вибiï Бородiнський бiй
виставляють у бiльш вигiдному свiтлi, щоб сховв- ти помилки
воєначальникiв, а внаслiдок цього применшують славу росiйського
вiйська i народу. Через утрату Шевардинського редуту Бородiнський бiй
був прийнятий росiянами на майже не укрiплi нiй, вiдкритiй мiсцевостi,
iз удвiчi меншими силами проти фран^И зiв. Двадцять пятого числа
Пєр виïжджає з Можайська, бачить до ранених солдат,
обози, що йдуть йому назустрiч. Пєр намагаєтьая розшукати
позицiю, але не може нiчого знайти. Солдати на дорош розмовляють про те,
що навiть мужикiв зiгнали копати укрiпленЛ нинi не розбирають, усiм
народом навалитися хочуть; одне словом Москва. Один кiнець зробити
хочуть. Пєр бачить, як будуютiоi укрiплення, i переконується
в справедливостi слiв про народну <в йну. Безухов запитує
офiцера про позицiю, той охоче вiдповiдає м питання,
показує, де розташованi росiяни, а де знаходяться францу) зи.
Пєр iде далi. Зненацька повз нього пробiгають солдати й ополi
ченцi. Проноситься чутка, що несуть iкону Iверськоï Божоï Мав
рi образ заступницi, у яку дуже вiрили солдати. Це була iкона, ям
вивезли зi Смоленська й тепер возили за вiйськом. Зiбравши велив
кiлькiсть народу, служать молебень. Разом з iншими до iкони пiдïв
джає Кутузов. Коли молебень закiнчується, вiн сходить з
коня, пiдха дить до образу i, важко ставши на колiна, цiлує iкону.
Його приклей

712ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир

наслiдує генералiтет, а потiм солдати й ополченцi. У юрбi
Пєр зненацька зустрiчає Бориса Друбецького. Незважаючи на
те, що Куту- вов скоротив число адютантiв, Борис, проте, утримався при
штабi i приєднався до графа Бенiгсена, начальника штабу, який у
багатьох питаннях протистоïть Кутузову. Пєр хоче оглянути
позицiю, Борис запрошує його поïхати разом iз ним,
супроводжуючи Бенiгсе- ка на лiвий фланг, зауважує, що вони будуть
проïжджати повз полк князя Волконського. Пєр зустрiчає
i Долохова, що, за словами тих, що зiбралися, скрiзь пролiзе… адже
тепер йому вискочити треба. Якiсь проекти подавав i в ланцюг ворожий
вночi лазив… Але молодець! Пєр пiдходить до Кутузова,
говорить, що готовий життям пожертвувати на благо Батькiвщини. Борис
розповiдає, що ополченцi, готуючись до смертi, надiли чистi бiлi
сорочки. Кутузов чує цi слова i говорить: Чудесний, незрiвнянний
народ! Коли Пєр вiдходить вiд Кутузова, до нього
наближається Долохов i напередоднi дня, у який Бог знає,
кому з нас призначено залишитися н живих, просить Пє- ра простити
йому за минуле. Безухов прощає й обiймає Долохова. Ра- iюм з
iншими Пєр проïжджає повз редут Раєвського, який
запамятався йому краще вiд всiх укрiплень Бородiнського поля. Бенiгсен
пiддає розпорядження, якi не вiдповiдають задуму головнокоманду-
нача: не знаючи, що частина вiйська поставлена в засiдку,
пересуває ïï вперед, не повiдомляючи про це Кутузова.

Того ясного серпневого вечора князь Андрiй перебував у розламаному
сараï села Князькова, поблизу свого полку, i, очiкуючи завтрашнього
бою, знову мiркував про сенс життя, згадував прожите, розумiючи, що
завтра його можуть убити. Три головних горя його життя особли- I во
непокоïли Волконського: його кохання до жiнки, смерть батька i
Французька навала, що охопила половину Росiï. Вiн усвiдомлює,
що Iiого вiра в iдеальну любов була не бiльш нiж маревом, що не треба
було змушувати Наташу чекати на нього цiлий рiк, що в життi усе робиться
набагато простiше й природнiше, нiж вiн думав. Мiркуючи про смерть
батька, вiн згадав слова сестри про випробування, якi випадають на нашу
долю. Але ж батька вже нема, то кому ж випробування?

I вiн раптом виразно уявив собi свiт без себе, i його нiби раптом обдало
холодом. Якраз приïхав Пєр i зайшов до князя Андрiя. Тут були
й iншi офiцери. Пєр розповiдає про Москву i про розташування
вiйськ. Тi, що зiбралися, розмовляють про Кутузова i Барклая де Толлi.
Князь Андрiй вважає, що Барклай де Толлi не пiдходить на роль
командувача, бо вiн усе розраховує, але не розумiє
росiйськоï душi. Вiн наказав пiдступати пiд Смоленськом, хоча дух i
пiдйом росiйського вiйська був меличезним. Барклай не розумiв, що пiд
Смоленськом росiяни впер-

713

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир

ше билися за свою землю. Андрiй говорить, що мистецтва полково* ця
взагалi не iснує, тому що неможливо до кiнця угадати, що робитиме
супротивник. Пєр здивовано нагадує поширену думку, нiби вiйИ
подiбна до шаховоï гри. Князь Андрiй вiдповiдає: Тiльки з
тiєю i ленькою рiзницею, що в шахах над кожним кроком ти можеш
думаЖi скiльки завгодно, що ти там поза умовами часу, i ще з тiєю
рiзницею, що кiнь завжди сильнiший вiд пiшака i два пiшаки завжди
сильнiшi вiд одного, а на вiйнi один батальйон iнодi сильнiший вiд
дивiзiï, а iно дi не встоïть проти роти… Успiх нiколи не
залежав i не буде залежати нi вiд позицiй, нi вiд озброєння, нi
навiть вiд кiлькостi… На питання, вiд чого ж залежить успiх, князь
Андрiй вiдповiдає: Вiд того почув тя, що є в менi, у ньому,
вiн показав на Тимохiна, у кожному солдатi… Бiй виграє той,
хто твердо вирiшив його виграти. Чому ми iЯ Аустерлiцем програли бiй? У
нас утрати були майже рiвнi з французi* ми, але ми сказали собi дуже
рано, що ми програли бiй, i nporpajM А сказали ми це тому, що нам там не
було чого битися: скорiш хотiлЯ ся пiти з поля бою… А завтра ми
цього не скажемо. Князь Андрiй додає, що для штабних i багатьох
iнших, iз якими Пєр ïздив на позицщ вiйна це можливiсть
пiдкопатися пiд ворога й одержати зайвЯ хрестик або'стрiчку, вони
опiкуються навiть у таку хвилину своïми дрiбними особистими
iнтересами. Для мене на завтра от що: етотЯ сячне росiйське i стотисячне
французьке вiйська зiйшлися битися J факт той, що цi двiстi тисяч
бються; i хто буде лютiше битися i себе менше жалiтиме, той переможе. I
хочеш, я тобi скажу, що, як би таï не було, як би не плутали там
угорi, ми виграємо бiй завтра. Тимохiи погоджується з князем
Андрiєм, говорить, що в його батальйонi сол,i^В ти не стали навiть
горiлку пити: не такий день, кажуть. Коли Пєр а Андрiєм
залишаються наодинцi, Волконський ще раз каже, що бiй ви! грають, i
додає, що якби вiн мав владу, то не брав би полонених. Щп таке
полоненi? Це лицарство. Французи розорили мiй будинок i йдутï
розорити Москву, образили й ображають мене щосекунди. Вони вороги
моï, вони злочинцi… I так само думає Тимохiн i вся
армiя. Треба ïх страчувати… А то ми гралися у вiйну от що
кепсько, ми великодуь нi i таке iнше. Я бачив у 1805 роцi лицарство,
парламентерство: нас на! дули, ми надули. Грабують чужi будинки,
пускають фальшивi асигн цiï… I гiрше за все убивають
моïх дiтей, мого батька i говорять про правила вiйни та милосердя
до ворогiв. Не брати полонених, а вбив* ти i йти на смерть!.. Вiйна не
любязнiсть, а найбiльш бридка справi життi, i треба розумiти це, а не
гратися у вiйну. Треба приймати стро¹» ” i серйозно цю
страшну необхiднiсть. Усе в цьому вiдкинути непран* ДУ i вiйна так
вiйна, а не iграшка. А то вiйна це забава легковажния

714ЛЕВ ТОЛСТОЙ.Вiйнаiмуïр

людей… Мета вiйни вбивство, знаряддя вiйни шпигунство, зрада i
заохочення ïï, знищення жителiв, пограбування ïх або
злодiйство для здобування продовольства для армiï; обман i
неправда, називанi вiйськовими хитрощами; звичаï вiйськового стану,
вiдсутнiсть свободи, тобто дисциплiна, ледарство, неуцтво, жорстокiсть,
розпуста, пияцтво. I незважаючи на те це вищий стан, що шанується
усiма. Усi царi, крiм китайського, носять вiйськовий мундир, i тому, хто
бiльше убив народу, дають велику нагороду… Пєр ïде,
князь Андрiй повертається в сарай, довго не може заснути,
згадує Наташу, чомусь те, як вона розповiдала про свiй похiд по
гриби, коли вона заблукала i ïï врятував старий, як вона
боялася, що Андрiй ïï не зрозумiє. О, як вiн
ïï розумiє, як цiнує ще й тепер у нiй сердечну
силу, щирiсть. Вiн згадує, чим скiнчилася його любов,
розумiє, що Анатолевi нiчого цього не було потрiбно. Нiчого вiн не
бачив i не розумiв, у Наташi вiн бачив лише гарненьку i свiженьку
дiвчинку, i ця людина, що завдала iншим стiльки страждань, дотепер жива
i весела.

25 серпня, напередоднi Бородiнського бою, Наполеон довго не виходив зi
своєï спальнi, закiнчуючи туалет. Камердинер розтирав
одеколоном його гладке тiло, а вiн кректав вiд фiзичного задоволення,
коли зайшов до спальнi адютант i доповiв, що полонених немає, що
росiяни волiють бути краще вбитими. Префект його палацу Боссе та
полковник Фабвє пiдносять Наполеону картину, на нiй зображений
його син, спадкоємець престолу, народжений дочкою австрiйського
iмператора, який грається в бiльбоке земною кулею, улеслива
алегорiя, зрозумiла всiм. Наполеону подобається картина. Вiн
наказує винести ïï i поставити перед своïм наметом,
щоб стара гвардiя також подивилася i порадiла. Сам вiн надає
обличчю виразу задумливоï нiжностi, вiдчуваючи, що все, що вiн
скаже й зробить тепер, це iсторiя. Наполеон пише диспозицiю,
вiддає розпорядження по вiйськах, що згодом не були виконанi та й
не могли бути виконанi, тому що ґрунтувалися на незнаннi
реальноï обстановки. Пiд час самого бою Наполеон був далеко вiд
бойовища i також не мiг вiддавати розумних розпоряджень, тому що не
володiв обстановкою, яка постiйно змiнювалась. Багато iсторикiв
вважають, що не в останню чергу бiй пiд Бородiном Наполеон не виграв
тому, що в нього був нежить. Якби в нього не було нежитю, то вiн би
вiддавав розпорядження ще бiльш генiальнi i напевно б цiлком виграв бiй.
Проте це не так. Солдати французькоï армiï йшли вбивати
росiйських солдатiв у Бородiнському боï не внаслiдок розпоряджень
Наполеона, за власним бажанням. Вся армiя: французи, iталiйцi, нiмцi,
поляки — голоднi, обiрванi i змученi походом, у виглядi
армiï, що загороджувала вiд них Москву, почували, що вино
вiдкорковане i треба його випити. Коли б

715

ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Вiйна i мир

Наполеон заборонив ïм тепер битися з росiянами, вони б його убил|Н
пiшли битися з росiянами, тому що де було ïм необхiдно. Повернув
шись пiсля поïздки по лiнiï, Наполеон сказав: Шахи
розставлено, гро почнеться завтра. Потiм згадує Париж, придворнi
iнтриги, змiни по чту iмператрицi тощо. Наполеон пє пунш i
ïсть пастилки, котрi лiкарi прописують йому вiд нежитю, скаржиться
на нездужання, називаю¹ тiло машиною для життя, не
знає, як убити час до ранку. Вранцi Наполеон прямує до
Шевардинського редуту i бiй починається.

Повернувшись вiд князя Андрiя в Горки, Пєр засинає в кутку,
вiдведеному йому Борисом. Вранцi його будять, коли бiй уже почавсЯ
Кутузов вiдправляє одного з генералiв до переправи, i Безухов
ïде за ним, попросивши для себе сумирну конячку. Вiн
плутається в усiх пiд ногами, всiм заважає. Вiн
зустрiчає декого iз знайомих, вони скептиЯ но ставляться до його
перебування на позицiï. Один iз знайомих адютантiв запрошує
Пєра на батарею Раєвського. Дорогою виявляєтьсЯ що
конячку Безухова поранено в ногу. Аби не заважати, вiн пiшки йдi на
курган. Бiля кургану вони з Пєром розходяться, а наприкiнцi днi
Безухов дiзнається, що цьому адютантовi вiдiрвало руку. Пєру
здається, що мiсце, куди вiн потрапляє, найменш значне на
всьому бойовищi, хоча це зовсiм не так. Поява невiйськовоï фiгури
Пєра в бiлому капелюсi спочатку неприємно дивує людей,
на нього зляканi косяться. Але, помiтивши, що ця дивна людина не робить
нiчого поганого, а спокiйно сидить на укосi валу або iз тихою посмiшкою,
поштиво сторонячись навiть перед солдатами, походжає
батареєю пiд пострiлами так само спокiйно, як бульваром, солдати
змiнюють своя недовiрливе ставлення до нього на жартiвливе спiвчуття. У
декiлькох кроках вiд Пєра, закидавши його брудом, вибухає
ядро. Солдати дивуються, як вiн не боïться. I ставлення до пана
стає ще теплiшим. До десятоï години чоловiк двадцять уже
виносять iз батареï, двi гармати, виходять iз ладу. Незважаючи на
втрати, солдати у захватi вiд битвЯ вони обслуговують гармати радiсно i
злагоджено. Пєр не дивився вперед на поле бою i не цiкавився тим,
що там робилося: вiн весь був заглиблений у споглядання того душевного
вогню, що дедалi дуэя! че розпалюється, що точно так само (вiн
почував) розпалювався в його душi. Батарею обстрiлюють дедалi сильнiше,
на Пєра бiльше нiхто не звертає уваги. Молоденького офiцера,
певно, нещодавно випущеного iз кадетського корпусу, на очах Безухова
вбивають. На батареï залм шається тiльки вiсiм снарядiв.
Пєр погоджується принести снаряди, бiжить пiд гору, але ядро
потрапляє прямо в ящик, i той вибухає зовсiм близько вiд
Безухова. Його злегка контузить, вiн бiжить назад на батарею, бачить, що
старшого полковника вже убили, на батареï фран-|

716ПРИ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир

цузи, на очах Пєра вони заколюють декiлькох росiйських солдатiв.
Безухов зiштовхується з французьким офiцером i хапає того за
горло. Обидва не розумiють, що вiдбувається, кожен iз них
думає: Чи я узя- тий у полон, чи вiн узятий у полон мною? Зовсiм
низько над ïхнiми головами пролiтає ядро, француз iз
Пєром кидаються в рiзнi боки. Цiєï митi росiяни
починають атакувати, французи втiкають II єр 6а-

iть на курганi людей, але всi, хто був поранений на батареï Раєвсько-
, убитi. Пєр бiжить з кургану, думаючи: Нi, тепер вони зупинять

i, тепер вони жахнуться того, що вони зробили!

На однiм iз курганiв за ходом бою спостерiгає в пiдзорну трубу На-

полеон. До нього пiдбiгають адютанти з повiдомленнями про хiд по- дiй,
проте усi ïхнi доповiдi застарiвають ранiше, нiж вони встигають

донести ïх до полководця. Крiм того, багато адютантiв просто не до-
ïжджають до мiсця бою i передають Наполеону iнформацiю, отри

VIану з третiх рук. Всi розпорядження… робили самi начальники
частин, що були в рядах, не питаючи навiть думки Даву i Мюрата,

п не тiльки Наполеона. На прохання адютанта Мюрата про пiдкрi-

плення Наполеон вiдповiдає, що немає ще полудня i вiн не
бачить,

розташованi шахи. Наполеон розмовляє з почтом про справи, що
стосуються бою. Приïжджають ще декiлька адютантiв, якi та-
__ж просять пiдкрiплення. Наполеон вiдмовляє. Усе ж вiн
вирiшує

ввести в бiй резервнi частини, але в останнiй момент змiнює одну
ди- вiзiю на iншу, що лише уповiльнює справу. Через якийсь час ад
ю- тантiв прибуває усе бiльше, i кожен вимагає пiдкрiплення:
росiяни тримаються на своïх позицiях, а французьке вiйсько швидко
тане. Зрештою французи вiдбивають Багратiоновi флешi, але це не
дає На- полеону i його оточенню радостi. Один iз генералiв
пропонує ввести в бiй особисту гвардiю Наполеона. Той
вiдповiдає, що за 3200 верст вiд Францiï вiн не може
дозволити собi вiддати свою гвардiю на розгром. Наполеон вiдчував те, що
вiдчуває щасливий гравець, якии раптом почав програвати: Вiйсько
те саме, генерали тi самi, тi самi були приготування, та ж диспозицiя,
…вiн сам був той самк , вiн це знав, вiн знав, що був навiть
набагато досвiдченiшим i вправнiшим тепер, iшiж був колись, навiть ворог
був той самий, що пiд Аустерлщем i Фридландом; але страшний розмах руки
падав чарiвно-безсило.

Кутузов сидiв на ослiнчику, не робив нiяких розпоряджень, а тiльки
погоджувався або не погоджувався з тим, що йому пропону- вали.
Довголiтнiм вiйськовим досвiдом вiн знав i старечим розумом

розумiв, що керувати сотнями тисяч людей, якi борються 31 смертю, не
можна однiй людинi, i знав, що вирiшують долю битви не розпо- рядження
головнокомандувача, не мiсце, на якому стоять вiйська,

ЯК

не

кож

717ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир

не кiлькiсть гармат i вбитих людей, а та невловима сила, що нали
вається духом вiйська, i вiн стежив за цiєю силою i керував
нею, а- скiльки це було у його владi. Отож вiн не дуже зважав на донеiен
ня, бо бачив набагато бiльше, чутливо реагуючи на найменшi змiни. I коли
до штабу приïхав нiмецький генерал Вольцоген, що слуiсi,iн у
росiйськiй армiï, i доповiв з напiвпрезирливою посмiшкою, дивля
чись на старого пана (так називали мiж собою Кутузова нiмцi), що всi
пункти наших позицiй у руках супротивника, вiдбиватися нiчим, тому що
вiйськ немає, вони тiкають i немає можливостi ïх зу
пинити, Кутузов розлютився i закричав: Як ви смiєте говорити цс
менi? Ви нiчого не знаєтеï Передайте генераловi Барклаю, що
його вiдомостi неправильнi i що справжнiй хiд подiй вiдомий менi,
головнокомандувачевi, краще, анiж йому. (Прибув нiмець вiд БаЩ клая де
Толлi.) Супротивника пiдбили на лiвому, уразили нi правому фланзi. Коли
ви погано бачили, … то не дозволяйте собi говорит! того, чого не
знаєте!.. Вiдбили скрiзь, за що я дякую Боговi i нашому хороброму
вiйську! Супротивник переможений, i завтра пож немо його зi
священноï землi росiйськоï, сказав Кутузов, хрестячись, i
раптом схлипнув. Нiмець говорить, що вiн хотiв би одержати! письмовий
наказ вiд Кутузова атакувати, тому що Барклай (колишнiй
головнокомандувач) намагався уникнути особистоï вiдповiдальностi.
Кутузов вiддає розпорядження написати наказ. Коли вiйськом
розноситься чутка, що назавтра наказано атакувати, всi офiцери i солдати
заспокоюються, зачувши пiдтвердження того, чому хотiли вiрити. Цей наказ
пiдняв дух армiï, i це розумiли найкращi полководцi, зокрема
Раєвський, що пiдтримував Кутузова.

Полк князя Андрiя перебуває в резервi. Не сходячи з мiсця i не
випустивши жодного заряду, полк загубив третину своïх людей пiд
артилерiйським вогнем. Усi чекають, намагаючись себе бодай чимось
зайняти. Князь Андрiй ходить похмурий i блiдий. Ядра пролiтаюï
поруч. Раптово одне з них падає зовсiм близько, князю
Андрiєвi кричать: Лягай! Князь Андрiй розумiє, що на нього
дивляться, i водночас думає: Невже це смерть?.. Я не можу, я не
хочу померти, я люблю життя, люблю цю траву, землю, повiтря… Проте
вiн нама-' гається дорiкнути за боягузтво людинi, що крикнула
лягай, але н нього це не виходить, тому що ядро вибухає i князь
Андрiй падає# Його поранено в живiт, i офiцери, що збiглися, i
солдати розумiютi^| що рана смертельна. Князя Андрiя вiдносять у лiсок,
де був перевязувальний пункт. Його вносять у намет, кладуть на стiл один
1э трьох, що були там. На сусiдньому столi лежить татарин, якого
оперують, а на другому високий чоловiк з кучерявим волоссям, який

718ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир

здався князю Андрiєвi знайомим. Цей чоловiк судорожно ридав i
захлинався. Йому вiдрiзають ногу, вiн просить показати ïï,
санiтари показують, i чоловiк ридає, як жiнка. Раптом князь Андрiй
впiзнає в ньому Анатоля Курагiна. Андрiй згадує Наташу
такою, якою вiн побачив ïï вперше на балу 1810 року, iз тонкою
шиєю i тонкими руками, iз готовим до захоплень, переляканим,
щасливим обличчям. Князь Андрiй пригадав усе, i жаль та любов до
цiєï людини наповнили його щасливе серце. Князь Андрiй не мiг
утримуватися бiльш i заплакав нiжними сльозами любовi над людьми, над
собою i над ïхнiми та своïми помилками. Страждання, любов до
братiв, до люблячих, любов до тих, хто ненавидить нас, любов до ворогiв
так, та любов, яку проповiдував Бог на землi, якоï мене вчила
княжна Маря i якоï я не розумiв; ось чому менi шкода було життя, от
воно те, що ще залишалося менi, коли б я був живий.

Хоча Наполеон любив розглядати вбитих i поранених на полi бою, цього
разу моторошний вигляд бойовища справляє на нього неприємне
враження. Проте через якийсь час Наполеон знову починає вiддавати
розпорядження. I не на одну тiльки цю годину i не на один цей день були
потьмаренi розум i совiсть цiєï людини, важче вiд усiх iнших
учасникiв цiєï вiйни носила вона на собi усю вагу того, що
дiялось; проте нiколи, до кiнця життя свого, не мiг розумiти вiн нi
добра, нi краси, нi iстини, нi значення своïх вчинкiв, що були
занадто протилежнi добру i правдi, занадто далекi вiд усього людського,
для того, щоб вiн мiг розумiти ïх значення. Вiн не мiг зректися
своïх учинкiв, що схвалюються половиною свiту, i тому повинен був
зректися правди i добра та всього людського. Наполеон
обïжджає бойовище i намагається розрадити себе,
обдурити, пiдраховуючи, скiльки на одного вбитого француза
припадає росiян.

Хоча до кiнця бою люди почували весь жах свого вчинку, хоча вони й радi
були б перестати, якась незрозумiла, таємнича сила ще продовжувала
керувати ними, i, спiтнiлi, у поросi i кровi, залишившись по одному на
трьох, артилеристи, хоча й спотикаючись i задихаючись вiд утоми,
приносили заряди, заряджали, наводили, прикладали гнiт…, росiяни
не атакували французiв, вони лише стояли на мiсцi, загороджуючи дорогу
на Москву. Але наполеонiвська армiя також не зробила рiшучого кидка. I
хоча росiйська армiя втратила майже половину свого чисельного складу, а
французька армiя тiльки пяту частину, у французiв не вистачило духу
атакувати, тому що росiяни, незважаючи на величезнi втрати, продовжували
стояти так само непохитно, як i спочатку бою. Моральна сила
французькоï армiï, що атакує, була виснажена. Не та
перемога, що визначається

719

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
_____________________________________________________ ГуI Я

пiдхопленими шматками матери на палицях, називаних стягамi* i тим
простором, на якому стояли i стоять вiйська, а перемога моральна, та, що
переконує супротивника в моральнiй перевазi ворога i своєму
безсиллi, була здобута росiянами пiд Бородiном.