ВIЙНА I МИР — ТОМ ДРУГИЙ (Частина третя)
У 1808 роцi iмператор Олександр ïздив до Ерфурта для новогопобачення з Наполеоном, i у вищому петербурзькому товариствi багато
говорили про велич цього урочистого побачення. У 1809 роцi близькiсть
двох володарiв свiту, як називали Олександра i Наполеона, доходить до
того, що, коли Бонапарт оголошує вiйну Австрiï, росiйський
корпус виступає на боцi колишнього супротивника проти колишнього
союзника, австрiйського iмператора. Життя, проте, справжнє життя
людей iз своïми суттєвими iнтересами здоровя, хвороби, працi,
дозвiлля… йшло, як i завжди, незалежно вiд полiтичних пристрастей.
Князь Андрiй два роки жив безвиïзно в селi. Те, що розпочав i не
довiв до кiнця у своєму маєтку Пєр, молодий
Волконський здiйснив у своïх володiннях. Деяких селян вiн перевiв у
вiльнi хлiбороби, для iнших замiнив панщину оброком. Селян i двiрських
навчають грамоти спецiально запрошенi вчителi, яким виплачується
платня, для селян виписують сповитуху. Навеснi 1809 року князь Андрiй
ïде в рязанський маєток свого сина, що знаходиться пiд його
опiкою. Проïхавши через переправу, на якiй рiк тому в Андрiя iз
Пєром вiдбулася така важлива для обох розмова, минувши село, вiзок
князя Андрiя заïхав у березовий лiс. На узбiччi в оточеннi
зеленоï трави i дерев вiн побачив дуб. Мабуть, у десять разiв
старший вiд берiз, що становили лiс, вiн
669
ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйна i мир
був у десять разiв товщим й у два рази вищим вiд кожноï берези. Це
бу^ величезний, у два обхвати дуб, з обламаними давно, очевидно, сучкаЯ
ми i з обламаною корою, зарослою старими болячками. З величезниИ ми
своïми незграбними, несиметрично розставленими корячкуватим* руками
i пальцями, вiн старою, сердитою i презирливою потворою стояв мiж
усмiхненими березами. Тiльки вiн один не хотiв пiдкорятисД чарiвностi
весни i не хотiв бачити нi весни, нi сонця. Весна, i любоi
i щастя! — начебто говорив цей дуб. — I як не набридне вам
той сами* дурний i безглуздий обман. Все те саме, усе обман! Немає
нi весни, нi i сонця, нi щастя… i не вiрю вашим надiям i обманам.
Князь АндрiЯ думає, що цей дуб має рацiю, що нехай iншi,
молодi пiддаються спсИ кусам весни, а ми знаємо життя, наше життя
закiнчене.
В опiкунських справах рязанського маєтку князю Андрiєвi
неовi хiдно побачити повiтового предводителя, графа Iллю Андрiйович^
Ростова. У серединi травня Волконський ïде у маєток графа
ОтраднД Князь Андрiй, у полонi сумних думок, невеселий i задумливий, пiд
м хав до маєтку. Несподiвано вiн почув жiночий веселий крик i
побачигi дiвчат, що бiгли алеєю. Попереду всiх, ближче за iнших,
пiдбiгала] до вiзка чорнява, дуже тоненька, дивно тоненька, чорноока
дiвчин* у жовтiй бавовнянiй сукнi, повязана бiлою хусткою, з-пiд
якоï вибЛ валися пасма розчесаного волосся. Дiвчина щось кричала,
але, побв чивши чужинця, не глянувши на нього, смiючись побiгла назад.
Неï сподiвано князь Андрiй вiдчув бiль вiд того, що всi
насолоджують весною i радiють, а до нього нiкому немає дiла. Вiн
подумав, що напев* не ця дiвчинка живе своïм окремим, певно
безглуздим, але щасливиш життям. Протягом дня вiн кiлька разiв бачив
Наташу, яка веселилася мiж iншими, i мимоволi запитував себе, вiд чого
вона так радiє. УвЯ черi князь Андрiй довго не може заснути, йому
було прикро,^ що вiн залишився у цьому маєтку. Вiн сердився сам на
себе, сон не йшов до нього. Було задушливо, князь вирiшив розчинити
вiкно i наче вперше побачив чарiвну весняну нiч у мiсячному сяйвi.
Випадково вiн чугi| розмову з кiмнати, розташованоï поверхом вище.
Спочатку два жiн* чих голоси заспiвали якусь чудову музичну фразу. Потiм
Князь АiI дрiй чує голос Наташi, яка у захватi вiд прекрасноï
ночi, говорить, щй такоï чарiвноï ночi нiколи, нiколи ще не
було, що вiд щастя ïй хочет, ся лiтати. Чомусь вiн чекав i боявся,
що Наташа говоритиме про нь<^ го, але зрозумiв, що ïй
немає дiла до його iснування. Звуки Наташин го голосу,
ïï молодiсть i замилування життям так збiгалися з весняно^
природою, що в душi князя Андрiя раптом пiднялася така несподiв на
плутанина молодих думок i надiй, якi суперечили усьому його жш тю, що
вiн, почуваючи себе не в силах усвiдомити собi свiй стан, вмив
670ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мирзаснув. На зворотному шляху Волконський бачить той самий дуб, i це
видовище вражає його.
Да, здесь, в этом лесу, был этот дуб, с которым мы были согласны,
подумал князь Андрей. Да где он? подумал опять князь Андрей, глядя на
левую сторону дороги и, сам того не зная, не узнавая его, любовался тем
дубом, которого он искал. Старый дуб, весь преображенный, раскинувшись
шатром сочной, темной зелени, млел, чуть колыхаясь в лучах вечернего
солнца. Ни корявых пальцев, ни болячек, ни старого недоверия и горя
ничего не было видно. Сквозь жесткую столетнюю кору пробились без сучков
сочные, молодые листья, так что верить нельзя было, что этот старик
произвел их. Да это тот самый дуб, подумал князь Андрей, и на него вдруг
нашло беспричинное весеннее чувство радости и обновления. Все лучшие
минуты его жизни вдруг в одно и то же время вспомнились ему. И Аустерлиц
с высоким небом, и мертвое укоризненное лицо жены, и Пьер на пароме, и
девочка, взволнованная красотою ночи, и эта ночь, и луна и все это вдруг
вспомнилось ему.
Нет, жизнь не кончена в тридцать один год, вдруг окончательно,
беспеременно решил князь Андрей. Мало того, что я знаю все то, что есть
во мне, надо, чтоб и все знали это: и Пьер, и эта девочка, которая
хотела улететь в небо, надо, чтобы все знали меня, чтобы не для одного
от моей жизни, чтобы на всех она отражалась и чтобы все они жили со мною
вместе!
Пiсля цiєï поïздки князь Андрiй почав нудьгувати в селi,
колишнi заняття його вже не цiкавили, вiн усамiтнювався у своєму
кабiнетi, передумуючи всi своï думки, повязанi з Пєром,
славою, з дубом, красою i коханням. Андрiй вирiшує восени
ïхати в Петербург.
Князь Андрiй приïхав до Петербурга у серпнi 1809 року. У цей час
найбiльш впливовою i популярною особою у суспiльному й полiтичному життi
Росiï був Сперанський. Цього самого серпня государ, ïдучи у
вiзку, ушкодив собi ногу i залишався у Петергофi три тижнi, бачився
щоденно i виключно зi Сперанським. Саме в цей час i готувалися
найважливiшi реформи, якi мали змiнити судове, адмiнiстративне
i фiнансове управлiння Росiï на всiх рiвнях влади. Сперанський тодi
мав великий вплив на государя у цивiльних справах, Аракчеев у
вiйськових. Князь Андрiй мав чин камергера, тому, повернувшись у
Петербург пiсля тривалоï вiдсутностi, зявився при дворi. Iмператор
Олександр бачив його кiлька разiв, але навiть слова до нього не
промовив.. Князю Андрiю завжди здавалося, що цар ставиться до нього з
ан-
671ЛЕВ ТОЛСТОЙ.Вiйнаiмуïр
типатiєю. Придворнi пояснили, що його величнiсть був
незадоволеï ний тим, що князь Андрiй не служив вiд 1805 року. Тому,
коли князi Андрiй передав через старого знайомого свого батька проект
вiйськЛ вого статуту, дар не прийняв його, а вiдправив до вiйськового
мiнiстрi Аракчеєва. Князь Андрiй пiшов на прийом до
Аракчеєва, перед яким тремтiли усi придворнi. Записку з
пропозицiєю про введення нови* вiйськових законiв, у якiй князь
Андрiй виклав усi своï роздуми про причини поразок у вiйнi 18051807
рокiв, проект статуту Аракчеєя не схвалює, бо закони тепер
всi пишуть, писати легше, нiж робити, подає князю Андрiю
резолюцiю, де без орфографiï, без роздiлових зна кiв було написано,
що це складено за зразком французького вiйськом вого статуту. Проте
мiнiстр зараховує князя Андрiя у члени комiтет з реформування
вiйськового статуту, але без платнi.
Очiкуючи повiдомлення про зарахування його членом комiтету князь Андрiй
вiдновлює своï петербурзькi знайомства, особливо з тими
особами, що могли стати йому у пригодi. Його скрiзь приймають пря
хильно: лiберали тому, що, вiдпустивши селян, вiн вважався лiбера| лом;
незадоволенi майбутнiми реформами, здебiльшого старi й поважi нi,
зверталися до нього як до сина свого батька i шукали спiвчуття а крiм
того, оскiльки князь Андрiй овдовiв, вiн вважається багатим
бажаним нареченим, з ореолом романтичноï iсторiï про його
удавдД смерть i трагiчну кончину дружини. На одному iз прийомiв Болкон
ський знайомиться зi Сперанським, чиï упевненi манери, начитанiс i
спокiйний, трохи презирливий тон дивують князя Андрiя. Пого ривши кiлька
хвилин з усiма, Сперанський вiдзиває князя Андрiя^ заводить з ним
окрему розмову. Було очевидно, що Волконський йом потрiбен. Це втiшило
самолюбство князя Андрiя. Говорять вони п призначення i роль дворянства.
Князь Андрiй вiдчуває, що потрапл-, пiд вплив Сперанського, цього
колишнього семiнариста, який теп тримав у руках долю Росiï, як
думав Волконський, але намагаєть опиратися i сперечатися.
Сперанський запрошує його до себе. У бе дi вiч-на-вiч Сперанський
справив ще бiльше враження. Князь А дрiй таку велику кiлькiсть людей
вважав нiкчемними iстотами, т йому хотiлося знайти в iншiй людинi живий
iдеал тiєï досконалос якоï вiн сам прагнув, що вiн легко
повiрив, нiби знайшов у Спера ському цей iдеал цiлком розумноï i
доброчесноï людини… Крiм кг Сперанський, чи тому що вiн
оцiнив здiбностi князя Андрiя, чи та що визнав за потрiбне прихилити
його до себе, Сперанський хизу ся перед князем Андрiєм своïм
неупередженим, спокiйним розумом лестив князю Андрiєвi тими
тонкими лестощами, якi поєднувал iз самовпевненiстю, що
полягає у мовчазному визнаннi свого спiв
672ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйна i мир
мовника iз собою разом єдиною людиною, спроможною розумiти всю
дурiсть всiх iнших, розумнiсть i глибину своïх думок. Проте
пiдсвiдомо князя Андрiя дратують деякi риси Сперанського: його занадто
велике презирство до людей, його пухкi бiлi руки, його непроникний
дзеркальний погляд. Взагалi головна риса розуму Сперанського, що вразила
князя Андрiя, була безсумнiвна, непохитна вiра в силу i законнiсть
розуму. Очевидно було, що нiколи Сперанському не могло спасти на думку
те, що було зрозумiлим для князя Андрiя, що не можна усе-таки висловити
всього того, що думаєш, i нiколи не приходив сумнiв у тому, а чи
не є нiсенiтниця усе те, що я думаю, i усе те, у що я вiрю?
Сперанский сприяє тому, що вже через кiлька днiв Волконського
призначають членом комiсiï зi створення вiйськового статуту, а
також, хоча князь Андрiй не має юридичноï освiти, начальником
вiддiлення комiсiï з упорядкування законiв. На прохання
Сперанського князь Андрiй працює над роздiлом щодо прав
особистостi.
Рокiв зо два тому, повернувшись зi своєï поïздки по
маєтках, Пєр Безухов мимоволi стає на чолi
петербурзького масонства. Вiн давав грошi на всi необхiднi ордену
витрати, на своï кошти пiдтримує будинок для бiдних,
улаштований орденом у мiстi, вербує нових членiв. Життя ж його
минало, як i ранiше, iз тими ж захопленнями й розбещенiстю. Вiн любив
добре пообiдати й випити i, хоча й вважав це аморальним i принизливим,
не мiг утриматися вiд веселощiв парубоцького товариства, в яких вiн брав
участь. Пєр вiдчуває, що масонська дiяльнiсть не
задовольняє його, але, як болото, затягує дедалi сильнiше. У
самому масонствi Пєр не зневiрився, але йому здається, що
росiйське масонство йде хибним шляхом, вiдхиляється вiд свого
джерела. Пєр знав усiх братiв по ложi у реальному життi
здебiльшого як людей слабких i нiкчемних, знав, що домагаються вони
нагород i значних посад, а не служать iдеалам масонства. Всiх братiв,
яких Пєр знав, вiн подiлив на чотири розряди. До першого належали
тi, хто вивчав таïнства науки ордену, але не брав активноï
участi нi у справах ложi, нi у людських. Цих людей Пєр поважав,
але його серце не лежало до мiстичного змiсту масонства. До другого
розряду Пєр зараховував i себе: це були люди, якi шукали
досконалостi в масонствi, правильного шляху, але поки що не знайшли
його. До третього належали брати (ïх було найбiльше), яких
приваблювала лише зовнiшня форма масонства, а не ïï змiст.
Четвертi (i таких ставало останнiм часом дедалi бiльше) були тi, що не
вiрили у масонство, а прийшли заради наближення до багатих i вельможних
членiв ложi. Щоб припасти до основного джерела масонства, Пєр
вирiшив поïхати за кордон, аби збагнути вищi таємницi ордену.
Влiтку вiн повер-
673
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
———————— —————-
к
тається до Петербурга. Багато високопоставлених осiб за кордоном Г
виказали Безухову довiру, вiн проникнув у багато таємниць, бу{И
зведений у вищий ступiнь. На засiданнi з приводу повернення Пєф
виголошує промову, закликає братiв-масонiв до дiï,
зазначаючи, щi теперiшнiй полiтичний устрiй перешкоджає вихованню
чеснот тощ<]И Проте Безухов виступає проти насильницьких реформ
i революцiй, i стверджуючи, що основне завдання масонства вдосконалення
лк|^| дей. Масонам варто шукати гiдних i сприяти ïхньому вступу до
о Ж дену. Промова Пєра викликає бурхливi дискусiï в
ложi. Йому зап речують i вiдмовляються прийняти його пропозицiю.
Пєра знову охопила нудьга, якоï вiн так боявся. Три днi пiсля
сво^| єï промови вiн нiкуди не виходив, нiкого не приймав, не
бажаючи баН чити нiкого. Саме в цей час вiн одержує листа вiд
дружини, у яком>в та благає його про побачення i пише, що
залишок своïх днiв хоче приЯ святити йому. Вона сповiстила також,
що днями приïде з-за кордонуИ до Петербурга. Князь Василь iз
дружиною та дехто з братiв-масонiв умовляють Пєра знову зiйтися з
Елен. Безухову все одно, бо вiн цi-В кавився зовсiм iншими проблемами.
Не вiдповiвши нiчого нi дружиИ нi, нi тещi, вiн збирається до
Москви побачитися зi своïм благодiйнi ником Осипом Олексiйовичем
Баздєєвим, який посвятив Пєоа в ï масонство. Той
заспокоює Безухова, нагадує, що найважливiше за-В вдання для
масона вдосконалювати самого себе, у чому Пєр поки I не має
успiхiв. Баздєєв радить молодому графу не припиняти спiл-И
кування з петербурзькими братами й докласти зусиль, щоб допомог- ти
ïм стати на шлях добра й iстини. Баздєєв дає
Пєру спецiальний зошит, у якому радить записувати всi своï
вчинки. Пiсля приïзду до Петербурга Пєр помирився з дружиною,
хоча йому дуже важко було бачити ïï знову. У зошитi, що дав
Баздєєв, вiн записує, як перепросив у Елен, щоб
вибачила йому, а йому ïй прощати нiчого, вiд чого вiдчу> щасливе
почуття оновлення.
Коли Елен оселилася з чоловiком у Петербурзi, вона посiла одне з I
вигiдних мiсць у товариствi, зайняла високе положення в аристокра- ”
тичних салонах, завела власний салон. Вона була в Ерфуртi, де вiдбу-1
валася зустрiч iмператорiв, ïï красу помiтив i оцiнив навiть
Наполеон.” За велику честь вважається в Петербурзi бути прийнятим
у салонi гра-Н финi Безуховоï. Щоб блиснути широтою кругозору,
перед вiдвiдуванв ням салону Елен молодi люди спецiально прочитують
книги. Пєр не I обманюється з приводу розуму
своєï дружини, тому вiн слухає розмо- < ви про
полiтику, поезiю i фiлософiю з почуттям фокусника, який очi-И кує
кожного разу, що обман вiдкриється. Проте Елен грає
прекрасно: ” вона може говорити найжахливiшi дурницi i непристойностi, а
протвИ
674
ПРИ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
усi захоплюються кожним ïï словом, вiдшукують у П промовах
глибокий змiст, про який Елен i сама не пiдозрює. Борис Друбецькои
стає завсiдником салону Безухова. Елен спiлкується з ним з
особливою, ласкавою посмiшкою i називає своïм пажем.
Пiдсвiдомо П єру не по добаються стосунки його дружини i
Друбецького, вiн вiдчуває до Бориса сильну антипатiю, але
намагається придiляти цьому якнайменше уваги. За ним
закрiплюється репутацiя багатого пана, чоловiка блискучоï
дружини, розумного дивака. Нiхто не знав, що у душi є ра
вiдбувалася складна i важка робота внутрiшнього розвитку. Вiн веде
щоденник, записує всi своï вчинки. Вiн намагається
заиматися самовдосконаленням, викорiнювати в собi лiнь, обжерлибiсть та
iншi вади. Незабаром у ложу приймають Бориса Друбецького. П єр
записує в щоденнику, що вiн сам рекомендував Бориса, сам був
ритором, борючись iз негiдним почуттям ненавистi до цiєï
людини, хоча, на його думку, вступаючи в ложу, Друбецькой
переслiдує одну мету — зблизитися з вiдомими i впливовими
людьми задля своєï кар єри.
Ростови два роки прожили в селi, але, незважаючи на це, ïхнє
фiнансове становище не виправлялося. Пiсля переïзду в Петербург
вони продовжують жити гостинно, ïхнi обiди вiдвiдує строката
публiка, а для людей iз вищого товариства Ростови залишаються
провiнцiалами. Берг сватається до Вiри, i та погоджується.
Берг так довго i з такою значущiстю розповiдає усiм про те, як був
поранений в Аустерлiцькому бою, що зрештою одержує двi нагороди за
одне поранення. На фiнськiй вiйнi вiн також вiдзначається
пiднiмає осколок гранати, яким був убитий адютант поруч
головнокомандувача, i пiдносить цей осколок начальнику. Вiн теж
наполегливо переказує всiм цей випадок, поки i за фiнську вiйну не
одержує двi нагороди. Крiм того, вiн посiдає в Петербурзi
особливо вигiднi мiсця. Сватан ня Берга зустрiнуте спочатку зi
здивуванням (вiн не дуже знатного роду), зрештою приймається усiма
Ростовими, тому що Вiрi вже двадцять чотири роки, а ще нiхто до неï
не сватався, хоча вона вважається гарною дiвчиною i
виïжджає у свiт. Перед весiллям Берг вима гає посаг i
заспокоюється тiльки тодi, коли йому видають двадцять тисяч
готiвкою та векселi на вiсiмдесят тисяч рублiв.
Наташi шiстнадцять рокiв. Борис, незважаючи на те, що зробив блискучу
карєру i вже не спiлкується з Ростовими, пiд час
ïхнього перебування в Петербурзi усе ж приходить до них iз вiзитом.
Вiн зустрiчається з Наташею, на яку його розповiдi про свiтськi
раути i високопоставлених знайомих не справляють нiякого враження.
Наташа, навпаки, так вразила Бориса, що вiн щодня приïздить до
Ростових, хоча розумiє, що одруження з дiвчиною без гiдного посагу
й
675ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i
мир_______________________________________________________ I
грошей покладе кiнець його карєрi. Вiн зовсiм перестав бувати в
салонi Елен, яка змушена писати Друбецькому докiрливi записки.
Наташа мала звичку приходити до матерi у спальню i, поки гр^| не
повертався з клубу, розмовляти про рiзне. Цi розмови були однiєю з
головних насолод матерi i дочки. Одного разу Наташа прийшла поговорити
про Бориса, почути думку матерi про цього молодика. Графиня каже, що в
шiстнадцять рокiв сама вона вже була замiжня, але Наташа марно закрутила
голову Борисовi, бо шлюб мiж ними неможливий;! вiн молодий, не має
маєтностi, та ще й доводиться родичем, крiм того, ! може зашкодити
репутацiï Наташi. Наташа каже, що то байдуже, що замiж за Бориса не
можна, вiн справдi ïй не до вподоби: вузький тав кий, як годинник у
ïдальнi… Вузький, знаєте, i сiрий. Пєр, наприк*
лад, на думку Наташi, темно-синiй з червоним i вiн квадратний Графиня
смiється, але наступного дня запрошує Бориса до себе длЛ
розмови, й вiдтодi вiн перестав бувати у Ростових. Тридцять першого
грудня, напередоднi нового, 1810 року, один iз сановитих вельмож
улаштовує бал, на якому мали бути присутнi дипломатичний корпуЯ i
государ. Багато гостей вже приïхали на цей бал, а у Ростових не вид-
* но було ще кiнця приготуванням. Це був перший великий бал Наташi
Ростовоï. Наташа увесь день не мала спокою i тепер, ще не одягЯ
нена, бiгала вiд матерi до Сонi, допомагаючи ïм одягнутися:
якимось* одним ïй вiдомим способом приколоти квiтку, стрiчку тощо.
Нарешти й Наташа одяглася, але сукня виявилася задовгою. Дiвчата-
покоïвкЛ кинулися пiдшивати. За цими клопотами Наташа не мала часу
навiть подумати про самий бал. Тому лише коли Ростови сiли в карету, НаЯ
таша вперше уявила собi, що на неï чекає. Вона пригадувала,
як, на Ш думку, велично й статечно має поводитися дiвчина на балi,
але вiдчув ла такий захват вiд свiтла, музики, квiтiв, що забула про
величнiсть J а йшла попереду матерi схвильована й щаслива- Вона не
знала, що тоï був саме той вираз, який найбiльше пасував ïй.
На бал прибуває величезна кiлькiсть гостей. Перонська, яка приВ
ïхала на бал разом з Ростовими, називає ïм гостей. Тут
красуня ЕленЯ бiля якоï юрмляться молодики i чоловiки. Не менше i
коло дами з негарною дочкою спадкоємицею мiльйонiв, за якою
упадають нарев ченi Анатоль Курагiн i Борис Друбецькой. Зявляється
Пєр, фарi мазон всесвiтнiй говорить про нього Перонська. Наташа
помiтилаИ що Пєр зупинився i розмовляє з Андрiєм
Волконським, якого Ната-1 ша впiзнала. Нарештi приïздить цар. Всiх
майже притиснули до стiниШ коли вiн увiйшов у залу. Цар вiдкриває
бал, танцюючи з господинею дому. Бiльшiсть дiвчат мали кавалерiв на цей
перший танок. Наташа * i Соня залишилися серед меншостi, що стояла бiля
стiни. Наташа лади
676ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйна i мир
на була плакати, так ïй хотiлося танцювати. Нарештi урочистий i
довгий, як здалося Наташi, перший танок закiнчився. Почулися першi звуки
вальсу. Адютант-розпорядник запросив красуню Елен. У коло вийшла перша
пара, бiльше нiхто не наважився. Наташа була у вiдчаï: невже так
нiхто i не запросить ïï на вальс?! Князь Андрiй стояв у цей
час бiля вiкна i майже не слухав спiврозмовника, який говорив iз ним про
полiтику. Вiн дивився на залу, на кавалерiв, якi нiяковiли у присутностi
царя. Раптом Пєр шарпнув його за руку i показав йому на Наташу,
благаючи князя Андрiя запросити ïï на вальс. Побачивши
Наташине обличчя, князь Андрiй зрозумiв ïï почуття, вiн згадав
нiч в Отрадному. Дуже ввiчливо i шанобливо вiн вiтається з
графинею, що суперечить характеристицi, яку дала Волконському Перонська,
i запрошує Наташу на вальс. Вона радiсно посмiхнулася йому, i
посмiшка ïï наче говорила: Давно я на тебе чекала. Вони були
другою парою, що увiйшла у коло. Вiн був одним iз кращих танцюристiв
свого часу, вона танцювала чудово. Князь Андрiй любив танцювати i,
прагнучи скорiш позбутися полiтичних i розумних розмов, з якими всi до
нього зверталися, та бажаючи розiрвати знiяковiлiсть, що утворилася вiд
присутностi государя, пiшов танцювати i вибрав Наташу, бо на неï
показав йому Пєр i тому, що вона перша з гарненьких жiнок
трапилася йому на очi; але як тiльки вiн обiйняв цю тоненьку, рухливу,
постать,
.. .вино ïï чарiвностi вдарило йому в голову; вiн вiдчув, що
оживає i молодiє. Вона щаслива танцювати з ним. Пiсля князя
Андрiя Наташу запрошують i iншi кавалери, зокрема й Борис. Наташа не
помiчає тонкощiв свiтського етикету, ïï бiльше
захоплюють танцi, радiсть, вона по-справжньому вiдчуває себе
щасливою. Один iз танцiв вона знову танцює з князем Андрiєм,
той розповiдає дiвчинi, що чув ïï жагучий монолог уночi
в Отрадному, Наташа немов виправдовується у вiдповiдь.
Волконському подобається ïï безпосереднiсть,
подобається i те, що вона ще не зiпсована свiтськими умовностями.
Андрiй милується Наташею, в перервi мiж танцями навiть
загадує: якщо Наташа зараз пiдiйде до своєï кузини, то
стане його дружиною. Наташа дiйсно пiдходить до кузини. Волконський
дивується: чому це йому на думку спадають подiбнi дуростi? Наташа
бачить нещасливого Пєра, ображеного i приниженого поведiнкою
своєï дружини у свiтi, Наташа намагається пiдбадьорити
Безухова, не розумiючи, як можна такiй чудовiй людинi не радiти в такий
чудовий день. Наступного дня князь Андрiй згадує бал i Наташу. До
нього приходить один iз чиновникiв, щоб повiдомити про вiдкриття
Державноï ради. Ця подiя, якiй ранiше князь Андрiй придiлив би
багато уваги, тепер здається йому дрiбною i незначною. Вiн
ïде на обiд до Сперанського, де присутнi також й iншi реформа-
677ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
тори. Вони веселяться, зарозумiло жартують, але ïхнi веселощi здаН
ються Волконському штучними. Тонкий звук голосу СперанськогЯ
неприємно уражав його, i смiх, що не угавав, своєю фальшивою
не | тою чомусь ображав почуття князя Андрiя. Усе, що б не робив Спм
ранський, здається Андрiєвi надуманим i награним.
Волконський iде рано, дорогою згадує про всi засiдання ради,
членом якоï є, зокрема, I Берг, де багато часу
витрачається на обговорення форми замiсть тогоЯ щоб вирiшувати
болючi питання. Ця робота тепер здається Андрiєвi! марною i
непотрiбною, i вiн сам дивується, як ранiше не зрозумiв таI ких
очевидних речей. Наступного дня Волконський ïде до Ростових И
залишається в них обiдати. Пiсля обiду Наташа грає на
клавiкордах i| спiває. Слухаючи ïï спiв, князь Андрiй
вiдчуває очищення. Вiн пои дивився на Наташу, i в душi його
вiдбулося щось нове i щасливе. Вiн I був щасливий, i йому водночас було
смутно. Йому не було чого плаИ кати, але вiн ладен був плакати через що?
Через стару любов? Через маленьку княгиню? Через своï розчарування?
Через своï надiï на майï бутнє? Головне, через що
йому хотiлося плакати, це раптом цiлком | усвiдомлена ним страшна
протилежнiсть мiж чимось нескiнченно ве-1 ликим i невизначеним, що було
у ньому, i тим вузьким i тiлесним, чим вiн був сам, i навiть була вона.
Ця протилежнiсть мучила i радувалЛ його пiд час ïï спiву.
Пiсля повернення додому князь Андрiй довго не мiг заснути, вiн
думає про те, що потрiбно жити, що не треба замикати I себе у
вузькi рамки, розумiє, що Пєр тодi, на переправi, мав рацiю.
Берги влаштовуються на новiй квартирi i, щоб усталити своє ста!
новище в товариствi, запрошують гостей. Серед запрошених Пєр,I
Ростови, Волконський. На вечорi, що нiчим не вiдрiзняється вiд iн-
I ших подiбних вечорiв, Пєр помiчає, що мiж князем
Андрiєм i На-1 ташею щось вiдбувається. Князю Андрiю
потрiбно поговорити з П є-1 ром, але надокучливий господар не
дає ïм такоï можливостi.
Наступного дня Князь Андрiй приïздить до Ростових обiдати, усi
прекрасно розумiють, навiщо вiн ходить, i перебувають у чеканнi. Увечерi
того ж дня князь Андрiй повiдомляє Пєру, що має намiр
одружитися з Наташею. Пєр пiдтримує друга, його власнi
сiмейнi негаразди не мають значення, ця дiвчина (Наташа) скарб, i князь
буде щасливий у цьому шлюбi. Князь Андрiй ïде, Пєр залишаєть-
| ся у похмурому настроï: чим яснiше вбачилася йому доля князя Ан-i
дрiя, тим бiльш сумною бачилася своя власна.
Щоб одружитися, Андрiй мав запитати дозволу у батька, отож i поïхав
у Лисi Гори. Той пiсля певних роздумiв згоду дає, але
вимагає, щоб Андрiй почекав рiк: у них iз Наташею рiзниця у вiцi,
крiм того, у князя Андрiя син. Через цю поïздку до батька князь
Андрiй не зявляється в
678ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйна i мир
Ростових три тижнi. Наташа, нiчого не знаючи про причини вiдсутнос тi
Андрiя, у вiдчаï, нiкуди не хоче виïжджати, таємно вiд
усiх плаче i не приходить, як звичайно, щовечора у спальню до матерi. Та
одного ранку вона прокинулася, надiла улюблену сукню й черевички i
повернулася до колишнього життя. Вона саме спiвала у великiй залi й
милува лася на себе у дзеркало, коли почула, що приïхав
Волконський. Наташа побiгла до матерi iз цiєю звiсткою i
перелякано сказала, що це жахливо, вона не хоче мучитися. Графиня не
встигла вiдповiсти, бо зайшов князь Андрiй. Вiн просив вибачити його за
тривалу вiдсутнiсть, пояснив, що мав потребу говорити зi своïм
батьком, просить дозволу сказати графинi кiлька слiв наодинцi. Наташа
розумiє, що вирiшується ïï доля. Графиня дає
згоду на шлюб князя Андрiя i Наташi. Князь Андрiй освiдчується
нареченiй. Почуття переповнили Наташу, вона плаче i смiється вiд
щастя. Князь Андрiй тримав ïï руку, дивився ïй в очi i не
знаходив у своïй душi колишнього кохання до неï. В душi його
раптом щось перевернулося: не було колишньоï поетичноï i
таємничоï чарiвностi бажання, а був жаль ïï
жiночоï i дитячоï слабкостi, був страх перед ïï
вiдданiстю i довiрливiстю, тяжке i водночас радiсне усвiдомлення свого
обовязку, що навiки звязав його з нею. Теперiшнє почуття, хоча й
не було таким ясним i поетичним, як колишнє, було серйознiше,
сильнiше. У розмовi з нею Андрiй згадує про те, що ïхнє
весiлля не може вiдбутися ранiше, нiж через рiк, така воля його батька.
Цей рiк князь буде вiдсут нiй вiн ïде за кордон поправити здоровя.
Наташа не розумiє, навiщо потрiбен рiк, якщо вони кохають одне
одного. Вона говорить i щиро вiрить у це, що покохала князя Андрiя в
його перший приïзд в Отрадне.
Заручини широко не оголошуються: Андрiй наполiг на цьому через те, що,
беручи вiдповiдальнiсть на себе, водночас не хотiв звязувати Наташу.
Напередоднi свого вiдïзду з Петербурга князь Андрiй привозить до
Ростових Безухова, повiдомляє Наташi, що вiдкрив Пєру
ïхню таємницю, i просить звертатися до того, якщо пiд час
його вiдсутностi щось трапиться. Прощаючись з Андрiєм, Наташа не
плакала, але з такою силою i пристрастю попросила його не ïхати, що
на мить князь Андрiй навiть завагався, чи справдi треба йому ïхати.
Декiлька днiв пiсля цього вона сидiла у своïй кiмнатi, не
цiкавилася нiчим i тiльки говорила iнодi: Навiщо вiн поïхав? Але
через два тижнi пiсля його вiдïзду вона так само зненацька для
близьких отямилася вiд своєï моральноï хвороби, стала
така сама, як колись, тiльки зi змiненою моральною фiзiономiєю, як
дiти з iншим обличчям пiдводяться з лiжка пiсля тривалоï хвороби.
Старий князь Волконський пiсля вiдïзду сина стає ще
вимогливiшим i суворiшим до княжни Марï. Та виховує князя
Миколу, сина
679ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир_____________________________________Андрiя,
покiрно, без докорiв, iз щирою любовю, терпить батькiв хЛ рактер. Вона
помiчає змiну, яка вiдбулася в Андрiєвi пiд час його остам
нього приïзду, але не вiрить чуткам, якi через Жулi Карагiну
доходят^ до неï, про можливий шлюб мiж ïï братом i
графинею Ростовою. Та незабаром i сам Андрiй зi Швейцарiï
повiдомляє про своï заручини з Наташею. Минула половина вiд
призначеного батьком термiну. Княжш Маря тим часом приймає в себе
паломниць, читає Писання. Зрешто вона теж мрiє про
паломництво, приготувавши для себе простий до-1 рожнiй одяг. Але
зважитися на це княжна Маря не могла: вона змушеИ на визнати, що любить
батька i маленького небожа бiльше, нiж Бога. I
