ВIЙНА I МИР — ТОМ ПЕРШИЙ (Частина третя)
Князь Василь нiколи спецiально не планував нiкому зашкодити, заподiятизло задля своєï користi. Здається, вiн i не обмiркував
своïх намiрiв, але iнстинктивно вiдчував, iз якою людиною заради
вигоди варто близитися, кому пiдлестити, бо вiн володiв мистецтвом
ловити саме ту хвилину, коли треба i можна було скористатися потрiбними
людьми. Вiн вирiшив вiддати свою дочку Елен за розбагатiлого Пєра
Безухова i таким чином залагодити своï фiнансовi справи й позичити
необхiднi йому сорок тисяч. Князь Василь улаштував призначення
Пєра в iсамер-юнкери, що вiдповiдало чину статського радника, i
наполiг на тому, щоб цей такий необхiдний йому молодик разом iз ним
поïхав до Петербурга i зупинився в його домi, принаймнi поки
ремонтують його петербурзький дiм. Пєр вiдчуває, що
ставлення до нього пiсля одержання величезноï спадщини змiнилося:
усi стали з ним надзвичайно ”iюбязнi, ласкавi та доброзичливi. Навiть
старша княжна перепрошує на своє зневажливе ставлення. Коли
Пєр виписує вексель на тридцять тисяч на ïï iмя,
княжна стає ще ласкавiша i навiть починає плести для I
Рєра смугастий шарф. Пєр наïвно вiрить у прихильнiсть
людей до нього, тим бiльше, що в глибинi душi вiн завжди вважав себе
дуже розумним i добрим, а тепер, на його думку, нарештi всi це оцiнили.
Поступово князь Василь береться керувати Пєром, змушує
пiдписувати необхiднi йому папери, вiдверто обкрадає його. Навiть
проблему вибору карєри вiн вирiшує за Безухова, записавши
того до дипломатичного корпусу. У Петербурзi вiн не мiг вiднинi жити, як
ранiше, колишнi друзi молодого Безухова розïхалися: Анатоль служить
десь у провiнцiï, Долохов, позбавлений офiцерського звання,
перебуває у дiючiй армiï, князь Андрiй теж там, поруч iз
Кутузовим. Свiй вiльний час Пєр проводить тепер на обiдах, балах i
в князя Василя. Навiть Анна Павлiвна Шерер змiнилась у ставленнi до
Пєра: тепер вона вiдверто висловлює своє захоплення
його розумом. Ранiше вiн почував себе нiяково, бо йому давали зрозумi-
645ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
ти, що його судження непристойнi i безтактнi, але тепер будь-яке йоц
слово зустрiчається прихильно, якщо не з захопленням. Анна ПавлАв
й iншi починають натякати Пєру на шлюб з Елен. З одного боку, це
лЯ кає П'єра, з iншого — лестить увага гарноï на
вроду дiвчини. На одно!у з вечорiв Анна Павлiвна заводить iз Пєром
розмови про прекрасну доч ку князя Василя, усiляко розхвалюючи Елен.
Натяки стають занi^^| явними, до того ж сама Елен нiби прихильно
ставиться до нього, вiдЬ^Я то демонструючи своє ставлення.
Пєр змушений дещо по-iншому глянути на дiвчину. Вiн звертає
увагу на ïï постать, дивиться на ïï оголiЯ плечi i
почуває, як у ньому з являється бажання. Вiн згадує
тисячi натiЩ кiв князя Василя й iнших знайомих, i раптово його
охоплює жах: моя ливо, вiн звязав уже себе якимись зобовязанням. У
листопадi княЯ Василь мав ïхати на ревiзiю в губернiï, обравши
ïх так, щоб заразом по бувати у своïх розладнаних
маєтках та ще й прихопити з собою з йi полку сина Анатоля, щоб
разом iз ним навiдатися до старого князя Вњi конського та посвататись до
його дочки княжни Марï. Перед вiд'ïзд вiн повинен, як батько,
вирiшити долю Безухова i своєï дочки. В<- щиро здивований
тим, що Пєр, який так йому зобовязаний, пово диться стосовно Елен
не зовсiм гарно (тобто не освiдчується ïй). Iма нини Елен
стають для князя нагодою прискорити справу. Пiсля вечора в Шерер пройшло
пiвтора мiсяця i, незважаючи на впевненiсть Пєра в тому, що шлюб з
Елен буде нещастям для нього i що йому треба ни* найшвидше втiкати вiд
неï, вiн нiкуди не переïжджає вiд князя ВасилЙI
Дається взнаки звичка не замислюючись вiддатися на волю життя. ВIН
iз подивом усвiдомлює, що йому бракує рiшучостi розiрвати цi
стос^^| ки, хоча рiшучiсть завжди в ньому була, коли вiн почувався
чистим. I I в iменини збираються гостi. Пєр вiдчуває, що
жарти i веселiсть розмовi удаванi, а вся увага гостей звернена тiльки на
них Пєра та Елен, ямi сидять поруч за столом, i Безухов
розумiє, чого саме чекають вiд ньоiчi| i почуває себе
винним. Гостi розходяться, Пєр залишається наодинiг Елен у
маленькiй вiтальнi. Пєр говорить про стороннi речi. У су сi
дiï | кiмнатi чекають князь Василь i його дружина, що час вiд часу
iде по дивитись, чим займаються молодята. Час спливав, але не видно
була( щоб Пєр зважився освiдчитися. Тодi князь Василь
перейшов до рiш чих дiй. увiйшовши до вiтальнi, радiсно промовив:
Дружина менi розповiла… i заплакав непiдробними радiсними
сльозами. Княз- княгиня почали вiтати дочку i Пєра. Через деякий
час ïх знову залi* шають наодинцi. П єр вiдчуває, з
одного боку, полегшення, бо вже в^Я скiнчилося, але не може позбутися
вiдчуття, що треба щось сказати. ВI| намагається поцiлувати
ïï руку, проте Елен сама цiлує його в уста. Дещо
шокований, вiн по-французькому вимовляє слова про кохання, начi
646ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйна i мирй не вiдчуваючи ïх справжнього смислу. Через пiвтора мiсяцi
Пєр та Клен вiнчаються й оселяються у великому, наново
облаштованому гiе~ г рбурзькому домi Безухових.
Старий князь Волконський одержав листа вiд князя Василя, у нкому той
сповiщає, що, ïдучи на ревiзiю, заïде до свого
стародавнього благодiйника разом iз сином Анатолем. Волконський нiколи
не був високоï думки про князя Василя, а останнi чутки i натяки ма-
iенькоï княгинi (дружини Андрiя) тiльки пiдсилили його ворожiсть до
Курагiна. Перед приïздом князя Василя Волконський перебував у
поганому гуморi, а довiдавшись, що двiрськi розчистили дорогу для
мiнiстра, розсердився i наказав закидати ïï снiгом. Маленька
княгиня живе в Лисих Горах у постiйному страху перед старим князем,
пiдсвiдомо вiдчуваючи до нього антипатiю. Старий також недо- облює
невiстку. Маленька княгиня зближається з мадемуазель Вурєн,
розповiдає тiй усi своï таємницi, засуджує з нею
свекра. Неза- Йаром приïхали князi Курагiни. Князь Василь просить
сина бути шанобливим iз старим Волконським, тому що вiд цього залежить
його майбутнє одруження, адже Маря Волконська одна з найбагатших
наречених у Росiï. Княжна Маря теж хвилюється перед
приïздом гостей, тому що до неï вже дiйшли чутки про те, що
Анатоль має намiри стосовно неï, а вона ж, як i кожна
дiвчина, мрiє про щас- циву родину, дiтей, хоч i знає, що не
така гарна, як ïï компаньйонка. Маленька княгиня i мадемуазель
Бурєн намагаються причепурити княжну, але та занадто налякана, i в
них нiчого не виходить. Лнатоль справляє на Марю сильне враження:
вiн поводиться з нею гамовпевнено, злегка поблажливо, жваво цiкавиться
мадемуазель 1>ур єн, сподiваючись, що княжна Маря, коли вийде
за нього замiж, нiзьме ïï з собою. Старий Волконський
розумiє, що його дочка некрасива, що ïй навряд чи пощастить
вийти замiж з любовi, але вiн бажає ïй щастя i пропонує
самiй дати собi раду. Зрештою старий князь вирiшує, що видасть
дочку за Анатоля, але нехай вiн буде вартий п . Старий князь
уïдливо цiкавиться, заради кого дами так причепурилися. Невiстцi
вiн зауважує: Вам повна воля, а потiм додає про Марю: А
ïй потворити себе не треба i так негарна. Волконський пшитує
Анатоля про мiсце його служби, але той не в змозi пригада- iи, при чому
вiн значиться, i смiється. Старий князь теж смiється I
зауважує: Славно служить! Князю Василевi Волконський говорить, що
не має намiру утримувати дочку бiля себе, але усе ж йому котiлося
б краще познайомитися зi своïм майбутнiм зятем. Княжна Мар я зовсiм
не думала i не памятала про своє обличчя i зачiску. Гар- iiс,
вiдкрите обличчя людини, що, може, буде ïï чоловiком, поглина-
647
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
ло цiлком ïï увагу. ïй здавалося, що вiн добрий,
хоробрий, рiшучи мужнiй i великодушний. Вона була переконана в цьому.
Тисячi iiрi янь про майбутнє сiмейне життя виникали в ïï
уявi… У мадемув* зель Бурєн також зявляються таємнi
думки щодо Анатоля вом розумiє, що, не маючи нi належного
суспiльного стану, нi багатсти, вона не може розраховувати на офiцiйний
шлюб, але в ïï уявi зма> лювалася романтична картина про
спокушену дiвчину, кинуту зна# ним i багатим князем, який з жалю
одружується з нею. Весь вечI| Анатоль дивиться на княжну Марю, але
пiд фортепiано торкаєтьоï ногою нiжки мадемуазель
Бурєн. Залишившись на самотi, княн^Н вiддається мрiянням,
надiляючи Анатоля усiма чеснотами. Старiï, князь роздратований тим,
що перший-лiпший зявився i бат|Р ко, й усе забуто… Вiн дає
вихiд своєму роздратуванню, заявившi дочцi, що насправдi Анатоль
має намiр залицятися до Бурєн: Вiв тебе вiзьме з посагом, i
захопить ще й i мадемуазель Бурєн. Та бу^К дружиною, а ти…
Батько додає, що, якщо Анатолевi звелять, одружиться з ким
завгодно, але вона має вибiр, тож нехай подумав а через годину
оголосить своє рiшення. Княжна Маря, минаючи з Яг* мовий сад,
бачить там Анатоля з Бурєн. Той обiймає мадемуазелi талiю i
щось шепоче ïй на вухо. Анатоль навiть не знiтився, а ïï
ком паньйонка злякалася наслiдкiв своєï негiдноï
поведiнки i кинуяаоа каятися до княжни. Коли через годину приходить
слуга запросити Марю спуститись до батька, то бачить мадемуазель
Бурєн, що плi* че в обiймах княжни. Чиста душею Маря
розраджує дiвчину, пра щає ïï, бажає щастя.
Княжна йде до батька i повiдомляє йому чи рiшення: вона не хоче
виходити за Анатоля i залишається з батькам Повернувшись до себе в
кiмнату, княжна думає: Моє покликанШ iнше моє
покликання бути щасливою iншим щастям, щастям ли бовi i самопожертви.
Вона збирається улаштувати щастя мадему# зель Бурєн, тому що
та так палко кохає, що навiть забула себе. < Ростови довгий час
не мали звiсток вiд Миколи, але нарештi одврi жали листа. Анна
Михайлiвна живе у ïхньому домi, хоч уже й зала годила своï
справи, вона першою дiзнається про листа i про те, Л Микола був
поранений, тепер пише сам i його пiдвищили до званаа офiцера. Вона
намагається пiдготувати матiр Нiколеньки та 1а* ших його рiдних до
звiстки. Наташа перша почуває, що є звiстка вiд брата, i
розпитує Анну Михайлiвну. Та повiдомляє, що Микола буï
поранений, але вже одужав i тепер став офiцером. Наташа запдгу* Соню, чи
не збирається та написати Миколi. Соня довго мучаєтьоя, не
знаючи, як вчинити, бо тепер Микола офiцер, вона не хотiла б заi вий раз
нагадувати йому про зобовязання щодо неï. У свою чергу,
648ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйнаiмир
Соня цiкавиться, чи памятає Наташа Бориса. Та вiдповiдає, що
не iтмятає. Наташа говорить, що ïй соромно було б писати
Борисовi,
” молодший Петя зауважує, що вони весь час у кого-небудь законнi.
За його словами, сестра була закохана у товстого з окулярами Пєра,
потiм в iталiйця, учителя спiву. Пiсля обiду Анна Михай- iвна
передає листа графинi. Та плаче. Всi домашнi пишуть Миколi листи.
Граф надсилає грошi синовi на офiцерське обмундирування. Лнна
Михайлiвна, яка i тут мала необхiднi звязки, береться послати псе це
своєму синовi Борису, а той мусить передати Ростову.
Ростов одержав звiстку вiд Бориса, який iз своïм полком знаходився
неподалiк. Грошi Ростову вкрай потрiбнi на нове обмундирування, та вiн
вже багатьом заборгував. Тож звiсткам з дому вiн радiє. Iiорис
квартирує разом iз Бергом (тепер уже ротним командиром): у
ïхнiх характерах багато спiльного. Пiд час походу Борис завiв
чимало корисних i потрiбних знайомств, завдяки листу Пєра вiн
познайомився з Андрiєм Волконським, що, як сподiвається
Борис, допоможе йому здобути мiсце в штабi головнокомандувача. Ростов
приïжджає до Бориса, радiє зустрiчi. Вiн дуже змiнився,
став бравим гусаром, на Iiого мундирi Георгiïвський хрест. Борис
розповiдає, що вони теж славнозвiсний похiд зробили, при
ïхньому полку ïхав цесаревич, гому були всi зручностi й
розкiшнi прийоми. Ростов читає лист, безцеремонно виставляє
Берга, бажаючи залишитися наодинцi з другом дитинства, дорiкає
собi за те, що довго не писав додому. Серед листiв пiд рiдних Ростову
передають i рекомендацiйний лист до князя Ба- гратiона. Микола палко
заявляє, що в адютанти нi до кого не пiде, i кидає лист пiд
стiл. На його думку, це лакейська посада. Борис не игоден iз цим вiн
залюбки пiшов би в адютанти, тому що хоче зробити блискучу карєру.
За обiдом Борис i Берг у подробицях опи- пують Миколi своє
вiйськове життя, своï зустрiчi з великим князем ТОЩО. Ростов
розповiдає, як був поранений, але не так, як це було насправдi, а
так, як йому б цього хотiлося, як вiн чув вiд iнших оповiдачiв. Пiд час
його розповiдi входить Андрiй Волконський, який, отримавши напередоднi
рекомендацiйний лист вiд Бориса, сподiвався застати його самого.
Побачивши армiйського гусара, що розповiдає вiйськовi пригоди
(сорт людей, яких терпiти не мiг князь Андрiй), НIН морщиться, потiм
вимовляє декiлька глузливих фраз iз приводу розповiдi Ростова.
Микола спалахує, заявляє, що це розповiдi людини, яка у бою
була в самому вогнi супротивника, а не балачка штабних молодчикiв, якi
одержують нагороди, нiчого не роблячи. Волконський спокiйно каже, що
розумiє, чого бажає Ростов його образити, але мiсце i час
для цього дуже погано обранi, бо незаЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
баром треба йти у бiй, i пропонує лишити цю справу без наслхдм
Спокiй i упевнений тон князя Андрiя справляють на Ростова сири^ не
враження, i, незважаючи на ненависть до цього адютантикв^И Микола
вiдчуває, що ще нiхто досi не викликав у нього такоï поваг^В
Сухо простившись iз Борисом i Бергом, Ростов ïде. Дорогою вiн нЬц|
не може вирiшити питання: викликати йому на дуель Волконського* чи нi.
Наступного дня оголошено огляд вiйськ. Ескадрон Денисо' також бере в
ньому участь. Цар обходить вiйсько. Ростов разом з уа||^ ма
вiдчуває захоплення. Вiн бачить серед почту Волконського, якоi>
загальний захват, здається, мало обходить. Пiдкоряючись захоплег
ню, Ростов остаточно вирiшує не викликати на дуель Болконськог^i
тому що тепер вiн усiх любить, усiх прощає. Микола у захватi ВIЯ
царя, вiн ладен навiть померти за нього. На очах у царя Ростов, пу був
добрим наïзником, проïхав, хизуючись, на своєму конi
Бедуïнiв викликав схвалення государя. Пiсля цього огляду всi були
впевнеи в перемозi так, наче здобули перемогу вже у двох битвах.
Другого дня пiсля огляду Борис поïхав в Ольмюп до князя Андрi
сподiваючись iз його допомогою одержати мiсце адютанта. Болко ського вiн
того дня не застав, але сам вигляд Ольмюца, де розташш валася головна
квартира, дипломатичний корпус, де жили обидва iм ператори зi
своïми дворами, справив на Бориса велике враження, i самовпевненi
адютанти, i цей свiт видався для нього ще приваблЛI вiшим. Вiн
спостерiгає князя Андрiя за розмовою з якимось генерi лом, що
пiдлещується i стоïть перед ним струнко. Борис у цю ХВ1 лину
вже ясно зрозумiв те, що вiн передбачав колись, саме те, що ”
армiï, крiм тiєï субординацiï i дисциплiни, що була
написана в статут* який знали в полку, i вiн знав, була iнша, бiльш
iстотна субординацiï та, що змушувала цього генерала шанобливо
чекати, у той час як каи> тан князь Андрiй для свого задоволення
знаходив бiльш привабливий розмовляти з прапорщиком Друбецьким.
Волконський говорить рисовi, що незабаром адютантiв набереться цiлий
батальйон, що шт Кутузова тепер утрачає свою значущiсть i
найважливiше вiдбуваєте тiльки в государя. Вiн обiцяє
вiдрекомендувати Бориса своєму друп вi, князю Долгорукову, той
допоможе стати ближче до сонця. ДоЛ» горуков саме повернувся з
наради в штабi, де обговорювалось питана, про негайний наступ. Проти
наступу висловилися старi командува^И зокрема Кутузов. Долгоруков
радiє, що молодi здобули перемогуЯ тепер залишилося закрiпити*
ïï на бойовищi. Вiн також розповiдь що Наполеон надiслав
росiйському царевi листа, аби виграти час. См> ючись говорить, що
найскладнiше було дати вiдповiдь, бо не знали, яа звернутися до
Наполеона: росiйський iмператор нiзащо не погодивс^И 630ЛЕВ ТОЛСТОЙ.
Вiйна i mvip
иазвати Бонапарта iмператором. Вихiд знайшов Бiлiбiн, який запропонував
так: Головi французького уряду. Долгоруков переймаються тiльки цими
питаннями i прохання молодика, що привiв iз со- iн)Ю Волконський,
лишає до наступного разу.
Наступного дня вiйська виступають у похiд, i до самого Аустер- лiцького
бою Борис не мiг побачити Волконського чи Долгорукова, тому залишився у
своєму Iзмайлiвському полку.
На свiтанку 16 листопада ескадрон Денисова, в якому служив Ростов, разом
з усiм загоном Багратiона повели у бiй. Але за версту зупинили. Гусари
чули, що недалеко точиться бiй, але вони чекають у бездiï. Iiлизько
девятоï ранку всю справу було щасливо закiнчено, козаки попели
полонених. Ростов купив собi трофейного французького коня. Iосiйськi
солдати ставляться до полонених добре, бачать, що тi й самi не дуже
розумiють, що вiдбувається. Несподiвано проноситься чутка, що в
ескадрон прибув цар. Iмператор проходить уздовж шеренги i на мкийсь час
зупиняє свiй погляд на Ростовi. Юнак вiдчуває щастя, йому
iiдається, що, якби зараз йому наказали кинутися у вогонь, вiн
зробив (ïй це з радiстю. Зачувши стрiлянину, цар не мiг утриматися
вiд бажання особисто бути присутнiм при вiйськових дiях. Цi дiï
зводилися до затоплення невеликого французького ескадрону, та iмператору
Олександру ïх представили як початок величноï перемоги. Через
кiлька годин у невеличкому нiмецькому мiстечку Вiшау Ростову ще раз
довелося побачити царя. На площi мiстечка лежало кiлька поранених. Цар в
оточеннi почту дивився на них через лорнет. Ростов помiчає
страждання, що вiдобразилося на обличчi государя, коли вiн побачив
солдата з про- iiитою головою, i сльози, що навернулися iмператоровi на
очi, коли вiн творив, яка жахлива справа вiйна. Авангарду оголосили
подяку цпря, обiцяли нагороди. Денисов тiєï ночi святкував
надання йому нового майорського чину. Бiля вогнищ було теж весело: дали
подвiйну порцiю горiлки. Ростов виголошує тост за iмператора,
добру, чарiвну i пелику людину. Офiцери пiдтримали тост. Коли вже всi
розiйшлися, Денисов весело промовив, що в походi немає у кого
закохатися, то Ростов закохався у царя. Ростова аж розпирає вiд
почуття: вiн дiйсно був шкоханий i в царя, i в славу росiйськоï
зброï, i в надiю майбутнього тор- жертва. I не вiн один мав це
почуття у тi днi, що передували Аустерлiць- кому бойовищу: девять
десятих людей росiйськоï армiï у той час були I ипкоханi, хоча
i менш палко, у свого царя i в славу росiйськоï зброï.
Наступного дня государ розташувався у Вiшау. Вiн почувався погано, бо на
нього жахливе враження справив вигляд поранених кiль- I iса разiв до
нього приходив лiкар. Того ж дня французький офiцер з парламентерським
прапором приïхав у Вiшау i просив про аудiєнцiю
651ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
в росiйського iмператора. Через годину (бо iмператор саме вiдпочивЦ його
допустили. Як говорили при дворi, метою його вiзиту було защ. понувати
iмператору Олександру зустрiтися з Наполеоном. Цю пршЛ зицiю вiдхилили,
а на перемовини поïхав князь Долгоруков. Надн чiр той повернувся,
пройшов до царя i довго говорив з ним наодинцiï На 20 листопада
призначили Аустерлiцький бiй. А напередоднi в обе? ставках iмператорiв,
росiйського i австрiйського, була метушня, як* досягла i ставки
Кутузова. Князь Андрiй у той день був при головно1
командувачi. Увечерi Кутузов приïхав до iмператора, але пробув там
недовго, пiшов до графа Толстого. Князь Андрiй, скориставшись Н^В дою,
зайшов до князя Долгорукова довiдатися про подробицi передо вин. Вони
говорять про Бонапарта. Долгоруков розповiдає, що вiн4>i- чив
Наполеона i в нього склалося враження, нiби той, як вогню, боïтьаi
генерального бою. Князь Андрiй запропонував свiй план бою. ЩойЛ тiльки
князь Андрiй почав доводити переваги свого плану i вказував на недолiки
плану прийнятого, Долгоруков перестав дивитися на каш ту, дивився на
Андрiя, а потiм зауважив, що той має право доповiси
про свiй план на воєннiй радi у Кутузова, яка вiдбудеться сьогоднi
пiï-
но увечерi. Повертаючись додому, Волконський не витримав i запитГ
у Кутузова, який сидiв поруч, якоï вiн думки про майбутнiй бiй.
Кутi
зов, вважаючи, що бiй, напевне, програють, розповiв, що так i просщ
графа Толстого передати государевi, на що той вiдповiв, що зайнятi
котлетами i рисом, а вiйськовими справами нехай опiкується КутузсЯ
О десятiй годинi того самого дня Вейротер, який розробив плаï бою,
прийшов на квартиру Кутузова, де й була призначена вiйськом рада. На
противагу невдоволеному i сонному Кутузову вiн розви ває бурхливу
дiяльнiсть. Вiн був, як запряжена кобила, що бiгла ” возом з гори. Вiн
вiз чи його гнали, того вiн i сам не знав. Чекали на князя Багратiона,
але той передав, що не може прибути. Кутузоi головує на радi, де
Вейротер робить доповiдь. Але Кутузов на самому початку доповiдi
засинає. Австрiйський командувач майже годину читає свою
диспозицiю складну, заплутану, майже нiкому не зр зумiлу. Бiльшiсть не
схвалює плану атаки, бо побудований вiн на н певних вiдомостях,
але змiнити вже нiчого не можна. ВолконськиЯ якому Кутузов дозволив бути
присутнiм на радi, намагається вистуï пити, але безуспiшно,
тому що Кутузов завершив раду таким заува- женням: Диспозицiя на завтра
не може бути змiнена, бо вже немаï на те часу, а перед боєм
найважливiше добре виспатися. Князь Ащ дрiй сподiвається, що
вiдзначиться в завтрашнiм бою, тодi сам зр. бить диспозицiю, i сам, один
виграє бiй; Кутузова усунуть i призна- чать Волконського на посаду
головнокомандувача. Князь Анд^В
652
[II-
ж
и|ЛЕВ Т О Л СТ О Й. Вiйна i мир
Пiзнається самому собi, що над усе на свiтi любить славу як не до-
оогi йому батько, сестра, дружина, не задумуючись вiддав би ïх за *
вилину слави, торжества над людьми, за любов до себе людей, яких и не
знаю i не буду знати. Вiн сподiвається на свiй Тулон.
У своєму полку з тривогою чекає майбутнього бою Микола
Ростов. Йому шкода, що ïхнiй полк буде в резервi, вiн хоче просити
вiдправити його у справу, тому що це єдиний засiб побачити
государя. Микола згадує домашнiх, Наташу. У станi супротивника
чути крики, гамiр, мкий могла зчинити тiльки багатотисячна армiя. Потiм
у станi французiв спалахують вогнi. Ростов з тривогою
прислухається до цього гамору. Зявляються Багратiон i князь
Долгоруков, якi приïхали поди- иитися на вогнi у станi ворога,
довiдатись, що це означає. Долгоруков впевняє, що то просто
хитрощi, що французи бояться генерального Гюю, тому вiдступили, а
залишили невеликий загiн, щоб тi запалили иогнi i здiйняли той гамiр.
Багратiон не дуже вiрить, бо сам бачив учора французiв неподалiк на
горi. Ростов зголошується зïздити i дiзнатися, чи пiшли
звiдти французи. Вiн зясовує, що на горi пiкет: напевне, французи
не вiдступили на новi позицiï, як припускала диспозицiя
пвстрiйського генерала. Ростов доповiдає про це Багратiону i
проситься у справу. Той пропонує йому залишитися при ньому
ординарцем.
Крики вночi з боку супротивника були викликанi читанням наказу
Наполеона, який особисто верхи обïжджав свою армiю. Солдати, поба-
‘ ïвши свого iмператора, запалювали жмути соломи i бiгли за
ним. У наказi iмператор обiцяв особисто повести вiйська в бiй, i, якщо
солдати будуть хоробро битися, вiн перебуватиме далеко вiд бойовища, але
якщо хоч на хвилину засумнiвається в успiху, то сам зявиться на
чолi своєï ирмiï. Наполеон закликає солдат
змiцнити славу Францiï i перемогти.
О пятiй ранку 20 листопада було ще зовсiм темно, але пiхотнi,
кавалерiйськi i артилерiйськi полки з лiвого флангу росiйськоï
армiï вийшли на позицiï для атаки. Супротивник, як
виявляється, знаходиться зовсiм не там, де очiкувалося, вiд
начальства не надходить своєчасних наказiв, просуванню вiйська
заважає туман. До девятоï панку нiхто нiчого певного про
супротивника сказати не мiг. Усi ро- пумiли, що панує безлад, i
були невдоволенi австрiйцями.
Була девята година ранку, коли Наполеон, стоячи на невеликому пагорбi,
спостерiгав за тим, що вiдбувалося унизу. Як вiн i передбачав, росiйськi
вiйська спускалися в улоговину, бо всi думали, що вiйська Наполеона
знаходяться далеко попереду. Це було основою плану французького
iмператора: вiн мав напасти несподiвано на центр росiйського вiйська. То
був дня нього щасливий день рiчниця його коронування. На свiтанку вiн
трохи поспав i тепер, веселий, свi-
653
ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйна i мир
жий, здоровий, був у такому гуморi, коли все здається можливиа^И
все виходить добре. Коли сонце вийшло iз-за гори i освiтило ВСВ1′
вкруги, вiн пiдняв руку i дав команду атакувати.
Князь Андрiй поруч iз Кутузовим iз хвилюванням чекає
тiєï мiж| ливостi, що принесе йому славу. Кутузов сердиться,
вiн бачить, вище командування дiє бездарно, за бездарною
диспозицiєю. Наро1 зицiï приïжджають
австрiйський i росiйський iмператори, моле^дЬ веселi, бадьорi, на гарних
конях. Iмператор Олександр запитує Кутузова, чому не
починається бiй адже ми не на Царициному Лузi,! де парад не
розпочинають, доки всi полки не пiдiйдуть. Кутузов гув но, аби два рази
не повторювати, вiдповiдає, що тому i не починают Цар вiддає
наказ починати бiй. Полк апшеронцiв вiдправляють iЯ марш, через туман
вони не бачать, що вiдбувається попереду. РазоИ iз почтом Кутузова
князь Андрiй пiднiмається на гору i бачить звiя ти, що супротивник
за пятсот крокiв просто перед апшеронцям? Вирiшивши, що настав його час,
Волконський заявляє, що апшерон цiв треба зупинити, i береться це
зробити. Але вже пiзно: збившись > купу, солдати й офiцери повертають
назад i тiкають. Поруч iз Куту^И вим залишаються всього четверо.
Французи атакують батарею, почiв нають стрiляти по Кутузову. Падає
поранений прапороносець. Князi Андрiй скочив з коня, пiдхопив стяг. Полк
пiднiмається за ним. БоЯ конський добiг майже до самих ворожих
гармат, коли впав поранв1 ний. Вiн було розплющив очi, аби
побачити, чим скiнчилася бороiИ ба, але нiчого не бачив. Над ним не було
нiчого вже, крiм високого неба, не ясного, але все-таки незмiрно
високого, iз сiрими хмараi^^| що тихо пливли у ньому. Як тихо, спокiйно
й урочисто, зовсiм на так, як я бiг, подумав князь Андрiй, не так, як ми
бiгли, кричИ ли i билися; …зовсiм не так повзуть хмари по цьому
високому, безкiнечному небу. Як же я не бачив колись цього високого
неба? I якийв щасливий, що пiзнав його нарештi. Все пусте, усе обман,
крiм ць<^| безкiнечного неба. Нiчого, нiчого немає, крiм нього.
Але i того навив немає, нiчого немає, крiм тишi,
заспокоєння.
Наступного дня бiй вiдновляється. У Багратiона справа ще н|
починалася. Ростова посилають по розяснення до Кутузова або д| царя.
Ростов зiштовхується з гвардiйською пiхотою, у якiй
зустрiчає Бориса i Берга. Тi пожвавленi, тому що побували у
справi, БерИ поранений. Раптово Ростов наштовхується на
супротивника там,'Я найменше очiкував його зустрiти: у тилу росiйського
вiйська. СолдЯ ти тiкали, i Ростов перелякався. У повнiй плутанинi вiн
нiкого не мiр знайти. До Ростова доходять непевнi чутки, що Кутузова чи
то вбï то, чи то поранено, що государ теж поранений. Ростов
знаходить г
654
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мирсударя, той блiдий, щоки йому запали, очi
ввалилися. Ростов не на- ипжився пiдïхати до царя i рушив назад. До
вечора стало очевидним, що бiй програли по всiх позицiях.
Князь Андрiй лежав на Праценськiй горi зi стягом у руках, стiкаючи
кровю, у забуттi i, сам того не помiчаючи, жалiбно стогнав. Опритомнiвши
й розплющивши очi, вiн знову бачить над собою високе небо уособлення
самоï вiчностi. Незабаром почулися голоси, пiд'ïхали вершники,
i Волконський упiзнав Наполеона, який обïжджав поле бою разом з
двома адютантами. Дивлячись на князя Андрiя, французький iмператор
вимовив: Ось прекрасна смерть! Андрiй .вiдчував, що спливає кровю,
i вiн бачив над собою далеке, високе вiчне небо. Вiн знав, що це був
Наполеон його герой, але цiєï хвилини Наполеон здавався йому
такою незначною людиною в порiвняннi з тим, що вiдбувалося тепер мiж
його душею i цим високим, безкiнечним небом iз хмарами, що бiжать по
ньому. Йому було однаково цiєï митi, хто б не стояв над ним,
що б неï говорив про нього; вiн радiв тiльки з того, що зупинилися
над ним люди, i бажав тiльки, щоб цi люди допомогли йому i повернули б
його до життя, що здавалося йому на- Iстiльки прекрасним, тому що вiн
зовсiм iнакше розумiв його тепер.
^ Князь Андрiй застогнав. Наполеон помiтив, що поранений живий,
I наказав пiдняти його i перенести на перевязувальний пункт. Волконський
приходить до тями тiльки в шпиталi. Незабаром приïжджає
Наполеон оглянути полонених, хвалить росiйських солдатiв за хоро Ьрiсть,
звертається особисто до князя Андрiя, але той не вiдповiдає,
тому що всi помисли генiального полководця, його марнославство здаються
Волконському тепер дрiбними i незначними. Наполеон вiдходить, князь
Андрiй намацує в себе на грудях образок, подарований княжною
Марєю, i розумiє, що iснує щось бiльш важливе в
порiвняннi з його колишнiми прагненнями, йому уявляється щасливе
життя в Лисих Горах, пригадуються рiднi. Лiкар Наполеона, оглянувши
Волконського, сказав, що той не одужає, i князь Андрiй разом з
iншими Визнадiйними пораненими був залишений пiд опiку мiсцевих жителiв.
