МИКОЛА ВIНГРАНОВСЬКИЙ Чорна райдуга
Категории
Оригинал
Не дiвчина, не мати, не сестра —Богине вiри i добра богине...
Блискуча маско вiри i добра!
Ваш крик, i крок, i кров для мене гине.
Та що лукавить? В серцi я на
ви
Ще iз думками вашими, з тривогою,
Iз Ґудзиками вашими, пiдлогою
I з люстрою пiд стелею весни.
Я ще вулкан розвержений любовi,
Що прагнув смертi вашоï не раз,
Щоб доторкнутися i воскресити вас,
I слухать вас у велевдячнiй мовi.
I слухать вас... Ви знаєте, в якiй
Солодко-темнiй глибинi чуттєвiй,
В якiй солодкiй глибинi терпкiй
Спалив я з вами лiтечка миттєвi,
Спалив без свiдкiв, язикiв, очей —
Лиш ви i я. Удвох. Обоє. Тихо.
Хто ж дасть менi хоч нiч iз тих ночей?
Iз тих одвертостей хоч крихiтливу крихту?
Нiхто не дасть! Бо й я згорiв у них,
Ви ж будете ще жить — пектись в моєму словi,
Бо ви — брехня! Ви — маскарад любовi!
Ви чорна райдуга небесних лiт моïх...
...У чорноï райдуги бiле тiло
I чорнi очi, як сто криниць.
У чорноï райдуги небо згорiло,
I райдуга впала на землю ниць.
У чорноï райдуги в пальцях вiтер
I кров голуба — в кровi небо сiя.
I телефон бiля лiжка, i квiти.
Квiти моï, i за квiтами — я.
Висновки
Поезiя — монолог, звернення до коханоï, котру лiричний герой любить безмежно, котрiй присвятив усе своє життя. Кохана ж — уся iз протирiч, як злий генiй,чорна райдуга, як маскарад, що подає надiю i обманює.
Чорна райдуга— метафора, адже чорне, як i бiле, — це злиття кольорiв, усiх барв життя.
