ЗАХIДНА ЄВРОПА Й АЗIЯ  В   IX XIII вв

В IX — XI столiттях у Захiднiй Європi йшов процес розвитку й
змiцнення феодальних вiдносин. Основними вiхами в його становленнi було
полiпшення знарядь працi, розвиток землеробства й скотарства й, отже,
пiдвищення продуктивностi працi, що привело до появи приватноï
власностi. Пiдсилилася нерiвнiсть, виникла експлуатацiя рядових
общинникiв знаттю. Поступово зложилося два основних класи феодалiв i
залежних селян. Феодали — власники землi — експлуатували
залежних селян. Селянин частина часу працював на себе, у своєму
господарствi й своïх знаряддях працi, а частина часу — на
феодала, обробляючи за допомогою своєï худоби й iнвентарю
його землю. Селяни були в рiзному ступенi залежностi вiд феодала. Вони
були зацiкавленi в результатах своєï працi, але при невеликих
розмiрах господарства й твердоï експлуатацiï технiка обробки
землi вдосконалювалася повiльно, урожаï були низькими. У цьому
полягає головна причина панування натурального господарства.
Торгiвля була розвинена слабко.
У цей перiод iде розселення германських племен по територiï
Захiдноï Європи. Так, у результатi успiшних завоювань
проводиря франкiв Карла Великого в 800 роцi була створена велика iмперiя
— Франкское держава. Однак бiльшi територiальнi утворення тодi не
були стiйкi, i незабаром пiсля смертi Карла його iмперiя розпалася.
В X — XI столiттях у Захiднiй Європi затверджується
феодальна роздробленiсть. Реальну владу королi зберiгали тiльки в межах
своïх володiнь. Формально васали короля були зобов'язанi нести
вiйськову службу, виплачувати йому грошовий внесок при вступi в
спадщину, а також пiдкорятися рiшенням короля як верховного арбiтра в
межфеодальных суперечках. Фактично ж виконання всiх цих обов'язкiв в IX
столiттi майже цiлком залежало вiд волi могутнiх феодалiв. Посилення
ïхньоï влади й привело до феодальних мiжусобиць.
Свого розквiту феодальнi вiдносини в Захiднiй Європi досягають в
XI — XV столiттях. У цей час змiцнює централiзована влада в
бiльшостi краïн, починають утворюватися й змiцнювати нацiональнi
держави (Англiя, Францiя, Нiмеччина й iншi). Великi феодали усе бiльше
залежать вiд короля. Однак влада короля як i ранiше не є справдi
абсолютною. Наступає епоха станово-представницьких монархiй. Саме
в цей перiод починається практичне здiйснення принципу подiлу
влади й виникають першi парламенти — станово-представницькi
органи, що значно обмежують влада короля. Ранiше всього такий парламент-
кортесы з'явився в Нiмеччинi (кiнець XI — початок XII столiття). В
1265 роцi парламент з'являється в Англiï. В XIV столiттi
парламенти вже були створенi в бiльшостi краïн Захiдноï
Європи.
Ще одного важливого нового складового громадського життя стали полiтичнi
партiï, якi вперше починають формуватися в Iталiï в XIII
столiттi.
Паралельно з розвитком полiтичних процесiв iшло розвиток економiки
краïн Захiдноï Європи.
Головною галуззю економiки було сiльське господарство. Характерними його
рисами було швидке освоєння нових земель (внутрiшня колонiзацiя),
переклад селян на грошовий оброк (комутацiя ренти), i, як наслiдок цього
— господарська самостiйнiсть селян i пiдвищення продуктивностi
працi, розвиток товарно-грошових вiдносин. Найважливiшою рисою цього
перiоду був також рiст мiст i мiського населення. Мiста з населенням 4 5
тисяч жителiв уважалися середнiми. Були мiста бiльшi такi, як
Париж,  Милан, Флоренцiя, де проживало до 80 тисяч чоловiк.
Iз краïн Пiвнiчноï Європи для нас найбiльший iнтерес
представляють скандинавськi держави. Пiд скандинавськими краïнами
маються на увазi насамперед Данiя, Швецiя, Норвегiя. У середнi столiття
вони розвивалися досить своєрiдно. Феодалiзм зложився тут
остаточно тiльки з XII — XIII столiть. Скандинавськi краïни,
з одного боку, були досить вiдособленi вiд краïн Європи, а з
iншого боку — через набiги пiратських дружин, iсторiя скандинавiв
тiсно переплелася з iсторiєю Пiвнiчноï Нiмеччини,
Нiдерландiв, Англiï. Маючи знання морського судноплавства,
користуючись вiдмiнним для того часу залiзною зброєю, норманны
були небезпечними ворогами. Проникаючи на своïх судах в устя
французьких рiк i в краïни, розташованi на берегах Середземномор'я,
норманны нещадними грабежами й спустошеннями наганяли жах на населення
цих краïн. В IX столiттi в Захiднiй Європi була складена
спецiальна молитва, що починалася словами Избави нас, Боже, вiд
шаленства норманнов.
Азiатськi народи, що граничили зi слов'янами в IX — XI столiттях,
жили родовим ладом. Це були войовничi кочовi племена. Найбiльшу
небезпеку для Європи в цей час представляли печенiги й половцi.
Вони робили частi й спустошливi набiги на росiйськi землi.
У другiй половинi XII столiття на пiвнiчно-захiдних границях росiйського
миру влаштувалися нiмцi. В 1200 роцi в устя Захiдноï Двiни вони
заснували мiсто Ригу. Незабаром тато Iнокентiй III заснував у
Лiвонiï орден лицарiв-мечоносцiв для скорення прибалтiйського
населення й обiгу його в католицьку вiру. Iз цього часу новгородськi
князi, чиï володiння граничили iз землями нiмецьких лицарiв,
перебували пiд постiйною загрозою поневолення.
В Азiï одним з найбiльш потужних держав у розглянутий перiод була
Вiзантiя. У Вiзантiйську iмперiю входили наступнi областi краïни:
Балканський пiвострiв, Мала Азiя, Сирiя, Єгипет. Столиця
Вiзантiï — Константинополь — була найбiльшим торговим
центром, золотим мостом мiж Сходом i Заходом.
Феодальний лад затвердився у Вiзантiï в IX — XI столiттях.
Сильна iмператорська влада збереглася в цiй державi iз часiв
Великоï Римськоï iмперiï.
Вiдносини Вiзантiï з Руссю носили мiнливий характер. Найбiльше
вороже Вiзантiя ставилася до Болгарiï, що завоювала в XI столiттi.
Цит. по: Євразiя в серединi 1 тисячорiччя нашоï ери
// Iсторiя Росiï З найдавнiших часiв до 1917 року:
Навчальний Посiбник/Пiд Ред. В. Ю.
Халтурина. Iваново, 2003. С. 13 -16.